ГОЛОВНАБлогиСлава Україні!
0 RSS-лента RSS-лента

Слава Україні!

Автор блога: okovalchuk
Гібридна агресія російської імперіократії: розмивання білоруської національної ідентичності
Гібридна агресія російської імперіократії: розмивання білоруської національної ідентичності

З моменту розпаду Радянського Союзу Росія не тільки не зменшила свій військовий та політичний вплив на Білорусь, але й робить його на якісно новому рівні. Разом з Україною вона є ключовим об’єктом у контексті реалізації неоімперського курсу Росії, задекларованого під час Мюнхенської промови та констатованої під час Кримської промови керівника РФ Володимира Путіна. Через призму світоглядної доктрини «русского міра» російська імперіократія розглядає Білорусь та Україну як виняткову сферу своїх життєвих інтересів, як структурні елементи каркасу її поточного імперського геополітичного проекту. Для його реалізації Російська Федерація залучила цілий арсенал сил та засобів, застосування яких свідчить про ведення повномасштабної гібридної агресії. Умовно їх можна розділити на заходи невійськового (політичний, економічний, інформаційний вплив) і військового характеру, які використовуються комплексно і з єдиним задумом. Одну з ключових ролей тут грає протестний потенціал населення, який служить прикриттям для широкого застосування Росією диверсійно-розвідувальних груп.
Весь спектр зазначених заходів спрямований Росією проти України. Щодо Білорусі превалює використання заходів невійськового характеру з активною підготовкою до потенційного проведення обмеженої за часом і залученим контингентом військ (сил) воєнної кампанії. Це випливає з цілого ряду чинників, але насамперед з розгляду Росією Білорусі як геостратегічного регіону, контроль над яким надає їй значну перевагу насамперед у військовому плані, сприяє проведенню конфронтаційної політики щодо світових держав і регіональних акторів.
Для реалізації зазначених життєвих інтересів Росія цілеспрямовано розгортає свій неоімперський проєкт «Союзноє Государство», у рамках якого відбувається активне нарощування сил та засобів Єдиного регіонального угруповання військ РФ і РБ, створено єдину регіональну систему протиповітряної оборони РФ і РБ. Значно збільшилася кількість спільних військових навчань, у результаті яких проходить бойове злагодження білоруських військових формувань із російськими підрозділами – учасниками бойових дій в Україні та Сирії1. Загальні стратегічні навчання «Запад-2017» стали свого роду кульмінаційною точкою інтеграції Збройних сил Білорусі та Російської Федерації2. Цю форму кооперації та інтеграції ЗС РБ із російською армією можна розглядати як один з етапів поглинання Білорусі.
Водночас розмивання білоруської національної ідентичності є магістральним напрямом російської гібридної агресії, що має забезпечити безперешкодне проведення можливого завершального етапу військової спецоперації анексії Білорусі. Масова свідомість білоруського населення насичується сприятливим для Росії змістом у соціальному, ідеологічному, політичному та психологічному планах у формі системи переконань, образів, установок і політичних стереотипів. Російська Федерація використовує проти Білорусі весь комплекс заходів інформаційно-психологічного впливу. На даний момент усі вони мають ознаки ведення РФ повноцінної інформаційної війни. Її інтегральними частинами є консцієнтальна війна – за масову свідомість білорусів, – і семантична війна – за свідомість білоруських інтелектуалів, за смисли й перспективи майбутнього Білорусі.
Головну роль тут відіграє реалізація стратегії «soft power», за допомогою якої Росія прагне законсервувати Білорусь в своєму культурному, соціальному та гуманітарному просторі. Одночасно власна білоруська національна система цінностей заміщується світоглядною доктриною «русского міра». Ключовими реалізаторами є:
– підрозділи зовнішньополітичного відомства Російської Федерації: Посольство РФ у Білорусі3, Генеральне консульство РФ у Бересті4, представництво «Россотрудничество» в Білорусі з філіалами в Бересті та Гомелі5);
– представництво державного унітарного підприємства м. Москви «Московський центр міжнародної співпраці» в РБ (Будинок Москви в Мінську);
– конгломерат (про)російських суспільно-політичних і культурних організацій (Координаційна рада російських співвітчизників у Білорусі)6, Комуністична партія Білорусі, Республіканська партія праці та справедливості, Білоруська патріотична партія, Ліберально-демократична партія Білорусі, Білоруська партія лівих «Справедливий світ», Республіканське дослідницьке освітнє ГО «Говори правду» (окремі активісти), Білоруське товариство дружби та культурних зв’язків із зарубіжними країнами (надання у використання Будинку дружби) і велика кількість інших;
– клерикальний корпус Московського Патріархату;
– парамілітарні козачі формування7, православні військово-патріотичні клуби8, військово-історичні клуби;
– ветеранські організації;
– російські гуманітарні та благодійні фонди9;
– розгалужені мережі російських інформаційних ресурсів національного та регіонального значення.
Російські дипломатичні структури здійснюють загальну координацію та курування різноманітних військово-патріотичних і парамілітарних формувань, у які активно залучається білоруська молодь. Крім цього відбуваються спроби нарощування взаємодії з кадетськими училищами.
Одним із головних інструментаріїв розмивання білоруської національної ідентичності є домінування російських медіаресурсів в інформаційному просторі Білорусі. Водночас безпосередньо у власній державній медіасфері РБ переважає російський інформаційний продукт.
За даними соціологічних досліджень Інформаційно-аналітичного центру Адміністрації президента РБ, основним джерелом інформування громадян Білорусі про ситуацію у світі та за кордоном було телебачення. Станом на 2018 р. так вважали 72% опитуваних10. Водночас із зазначених соціологічних досліджень випливає, що велика частина населення вважає основними для себе лише 6-7 телеканалів, які відповідно назвали від 59,8 до 22,9% від загальної кількості опитаних (за популярністю: «ОНТ», «РТР-Білорусь», «Білорусь 1», «НТВ-Білорусь», «Білорусь 2», «СТВ», «Мир»).
Примітно, що російські телеканали «РТР-Білорусь» та «НТВ-Білорусь», в ефірі яких пропагандистський контент відіграє визначальну роль, не тільки входять до обов’язкового загальнодоступного телепакету на терені Білорусі, але й відповідно до постанови Ради міністрів РБ мають навіть статус національних11.
За результатами проведеного Білоруською асоціацією журналістів моніторингу «Проросійська пропаганда та висвітлення «поглибленої інтеграції» на білоруському телебаченні» у 2019 р. понад 60% прайм-тайму 5 основних телеканалів з обов’язкового загальнодоступного телепакету мали російський контент12.
Ще одним інструментарієм розмивання національної ідентичності є російський сегмент глобальної мережі Інтернет, який за результатами опитувань станом на 2018 р. є основним джерелом інформації для 60,4% населення Білорусі13. Однак і в цьому планетарному засобі обміну інформацією російські медіаресурси за даними сервісів web-аналітики Similar Web і Google Analitycs контролюють до 53-54% інтернет-простору Білорусі, і це без урахування російських соціальних мереж і телеграм-каналів.
Через відсутність із боку держави проведення чіткої національної політики щодо контролю над власним інформаційним простором у Білорусі відбувається масове розширення російської пропаганди та дезінформації. Водночас акцептація населенням російських пропагандистських наративів проходить повністю безперешкодно.
Фундаментальним чинником розмивання білоруської національної ідентичності є розширення гуманітарно-освітнього впливу, проведення соціально-культурної експансії Російської Федерації в Білорусі.
Повністю катастрофічною є на сьогодні система загальної середньої освіти РБ у контексті наявності шкіл із білоруською мовою навчання. Станом на 2018 р. зі всієї чисельності учнів загальноосвітніх шкіл Білорусі лише 11,1% навчалися білоруською мовою14. Разом із тим статистична динаміка останніх десятиліть свідчить про те, що цей показник має стійку тенденцію до подальшого зниження.
Слід особливо зазначити, що в Білорусі досі відсутній вищий навчальний заклад загальнонаціонального значення з білоруською мовою навчання. На тлі цього в країні діє ціла низка закладів вищої освіти, які або є російськими або курируються з боку РФ. До них належать насамперед: Білорусько-російський університет, Міжнародний університет «МИТСО», філіал Російського державного соціального університету, філіал Російського економічного університету імені Г.В. Плеханова, філіал Московського державного університету економіки, статистики та інформатики (працював донедавна) та інші.
Ситуацію значно ускладнює й навчання громадян РБ за квотами у вишах Російської Федерації. За інформацією Міністерства науки та вищої освіти РФ, станом на жовтень 2019 р. в російських ВНЗ навчалися 10 653 білоруських громадян15.
Окремою проблематикою є навчання громадян Білорусі за квотами у військових вишах Російської Федерації, насамперед у Військовій академії Генерального штабу ЗС РФ і прикордонних інститутах ФСБ. Після перебування під потужним впливом ідеологічно-пропагандистського апарату російських військових ВНЗ білоруські громадяни – випускники цих закладів, що надходять на державну службу в РБ, – можуть бути потенційними агентами впливу РФ16. Слід особливо зазначити, що випускники російських військових вишів займають посади на всіх рівнях системи державного управління Білорусі.
Російська імперіократія здійснює активні спроби щодо розмивання білоруської національної ідентичності через повномасштабне розгортання свого імперського проєкту «Союзноє Государство». Посилення інтеграційного поглинання Білорусі проводиться навіть на регіональному рівні в результаті реалізації транскордонної співпраці між сусідніми областями Білорусі та РФ. У рамках проєкту відбувається планомірна системна діяльність щодо захоплення РФ власного білоруського культурного простору, водночас Російська Федерація активно проводить оборонну політику щодо консервації пантеону пам’ятників радянської спадщини й топоніміки в Білорусі. Крім цього Росія використовує у своїй світоглядній парадигмі навіть так звані сакральні місця пам’яті на території Білорусі.
За допомогою підрозділів МЗС Російської Федерації у Білорусі, підконтрольних медіаресурсів, (про)російських сил та агентів впливу російська імперіократія здійснює активну індоктринацію білоруського населення міфологемами «один (разделенный) народ», «единое Отечество», «единая историческая память». Результатом цього є спроби прямого впливу на формування білоруської національної пам’яті, підтримка позитивного та привабливого образу Росії для білоруських громадян заради впливу на кшталтування їхніх політичних установок, а також для акцептації місцевою політичною елітою та населенням зазначених міфологем.
У цих умовах і реаліях:
– білоруське демократичне суспільство, передусім патріотичні сили, через загрозу суцільного розмивання національної ідентичності і, як результату поглинання Білорусі Росією, мають консолідуватися й об’єднати зусилля для відновлення та оборони конституційного ладу держави, захисту національних інтересів та цінностей;
– військово-політичне керівництво України та органи сектору безпеки мають інтенсифікувати виконання всього комплексу заходів щодо зміцнення та оборони держави на північному стратегічному напрямку;
– білоруський та український патріотичний корпус національних сил мають залучити весь потенціал ефективної співпраці для дієвого захисту спільного геополітичного простору від російської імперіократії; максимально можливими доступними силами та засобами популяризувати світоглядну концепцію партнерського блоку держав Міжмор’я.
Як авторитарні режими перетворили медіа на зброю проти демократії
Як авторитарні режими перетворили медіа на зброю проти демократії

Протягом останнього десятиліття Росія, Китай та інші авторитарні режими інвестували десятки мільярдів доларів у медіапідприємства та інформаційні ініціативи для маніпулювання, спотворення та цензури глобального інформаційного середовища.
Інформація - це зброя, яка може бути використана проти нас.
Провідні авторитарні держави, включаючи Китай та Росію, вкладають значні кошти в підрив довіри до мас-медіа. До того ж політична поляризація ускладнює уявлення про ЗМІ як про неупереджене джерело інформації. Нижчі стандарти, спричинені економічним стресом, завдали шкоди якості медіа, що включає більшу кількість помилок та гірші редакційні рішення. Сприйняття журналістики як елітної професії розширило соціальну прірву між споживачами та виробниками новин. В цілому ЗМІ, на думку аналітиків CEPA знаходяться під серйозним економічним тиском, і це робить їх придатними для маніпуляцій.
Російська стратегія впливу на ЗМІ
Пропагандистські зусилля Росії є проявом всеосяжної стратегії "гострої сили», спрямованої на підрив інформаційних систем цільових країн та регіонів. Є три основні складові російської силової стратегії в медіа-сфері:
- охопити читачів власними державними медіа;
- вплив на медіа в цільових країнах (із використанням фінансових та інших засобів);
- підпільний або непрямий тиск (приховане фінансування конкурентів, об'єднання та поглинання на медіа ринку, або підкуп ключових працівників).
Стратегія Китаю щодо впливу на ЗМІ
Китай, інший головний гравець у глобальній активній діяльності, що впливає на владу, використовує схожі медіа-стратегії, але з деякими відмінностями. Наприклад, окрім платних газетних доповнень державним China China та безкоштовного контенту новин від офіційного інформаційного агентства Xinhua, зовнішня телерадіокомпанія China Global Television Network (CGTN) бере участь у копродукції з основними новинарями в цільових країнах.
Як і у випадку російських мас-медіа, державна приналежність та політичні вподобання китайських ЗМІ часто завуальовані, щоб не викликати підозр у іноземних споживачів новин. Крім того, Пекін опосередковано використовує інтереси власників ЗМІ як економічні важелі. В окремих випадках тиснуть безпосередньо – через китайських дипломатів за кордоном та агентів державної безпеки в Китаї. Крім того критичні до китайської влади журналісти стикаються з відмовою у видачі віз, заблокованими веб-сайтами та утисками чи навіть затриманням членів їхніх сімей в Китаї.
Нарешті, уряд Китаю та прихильні приватні компанії, які мають доступ до значно більших ресурсів, ніж їхні російські колеги, докладають великих зусиль для отримання впливу та контролю над ключовими платформами розповсюдження контенту. Потім об'єднані суб'єкти можуть надавати перевагу лояльним джерелам чи темам, одночасно цензуруючи незалежних конкурентів,
Відповідаючи на виклик
За словами аналітиків CEPA, ефективна реакція на вплив авторитарних ЗМІ вимагає низки нормативних, правових та практичних змін. Першим кроком має стати створення статуту відповідальної практики із залученням професійних асоціацій та профспілок, журналістських шкіл та галузевих органів. Засоби масової інформації, які підпишуть цей статут, повинні взяти на себе наступні зобов’язання:
- Прозорість власності та комерційних відносин;
- Чіткі та видимі позначки спонсорства та "рекламних" угод;
- Позначення реального місцезнаходження та контактних даних;
- Публікація імен головних редакторів та іншого керівного складу;
- Оприлюднення редакційної політики щодо використання анонімних джерел;
- Забезпечення можливості для скарги на неточності або перекручення, розробка процедури розгляду цих скарг та видача друкованих вибачень, роз'яснень та виправлень, якщо це доречно.
Слід зазначити, що жодна з цих вимог не обмежує редакційну свободу.
Крім того, аналітики великі надії покладають на медіаграмотність. За їх словами, у бідніших країнах з менш розвиненою системою освіти медіаграмотність повинна бути частиною політики розвитку.
Не менш важливим є здатність представників медіа до об’єднання заради захисту своїх інтересів. Це й юридичний захист журналістів, і спільна відмова видань приймати рекламні оголошення від ворожих держав, і спільні виступи в освітніх закладах.
За пропозицією аналітиків CEPA в ідеалі така система має включати:
- «Гарячу лінію», що пропонує жертві переслідувань єдину точку контакту на високому рівні;
- Швидке втручання правоохоронців;
- Увагу органів контррозвідки;
- Дипломатичний протест в бік країни-винуватця;
- Психологічну та іншу підтримку;
- Допомогу у судових процесах;
- Фізична безпека вдома та на роботі (сигналізації, відеонагляд).
Як визнають аналітики, потрібно прийняти похмуру істину, що демократичний світ програє битву ідей з авторитарними режимами не тому, що його ідеї слабкі, а тому, що поле битви перекошене проти нього. Якщо не вирішити цю проблему, західний медіапростір перестане бути опорою проти ворожого впливу, натомість стане джерелом його поширення.
Заборонена література від ФСБ
Заборонена література від ФСБ
Ісмаїл Рамазанов — кримськотатарський активіст, колишній політв’язень. В січні 2018 року його затримала ФСБ в окупованому Криму і звинуватила в екстремістських висловлюваннях. Справа була сфабрикована, Рамазанова катували, примушували підписати зізнання. Зрештою, завдяки діям адвоката, так званий «суд» на окупованому півострові не продовжив термін тримання під вартою. В січні 2019-го року справу проти Рамазанова припинили.

Журналіст: Весь час в період окупації ти знаходився в Криму, ти займався своєю боротьбою, був незгодний з окупацією Криму, ти відкрито про це говорив. Сьогодні ти в Києві. Чому ти тут?

Ісмаїл Рамазанов: Еще в 2013-м году я частично участвовал в Майдане, я был проводником на поезде направления «Симферополь-Киев». Я своими глазами видел то, что происходило у нас в столице. А в Крыму уже на тот момент работала российская пропаганда, и были люди, которые очень сильно подверглись этой пропаганде. Но я тот человек, который привык анализировать, и если есть сомнения, то я должен увидеть своими глазами. Что я и сделал – я приехал на Майдан, где увидел замечательных людей, которые выступали против режима Януковича.

Помню, как в начале 2014-го года до начала оккупации в моем поезде ехали крымские студенты, которые учились в Киеве. Кто-то из них хромал, кто-то просто подвергся избиению силовиков «Беркута».

Журналіст: Тобто кримські студенти теж брали участь у Майдані в Києві?

Ісмаїл Рамазанов: Да. Мы, помним, что все началось с избиения студентов под Стеллой Независимости. И на мое удивление, в Крыму хвалили силовиков, которые избивали студентов по приказу Януковича.

Мне очень сильно понравился дух, который царил тогда на Майдане. Мне понравились требования людей, которые там стояли. Но однажды, когда я вернулся в Крым из очередного рейса, я застал такую жуткую картину, когда так называемая «самооборона Крыма», которая на самом деле состояла из маргиналов и неблагополучных людей, просто на вокзале позволяла себе обыскивать людей, которые приезжали из Киева и других регионов. Я не знаю, что они искали, но они себе позволяли многое: они отбирали деньги, золото.

Журналіст: Їм ніхто не чинив спротив – міліція чи поліція?

Ісмаїл Рамазанов: Милиция была тогда дискредитирована. Чтобы было понятно, что происходило, расскажу одну историю. Как-то раз я возвращался домой после очередного рейса. Когда я проходил через вокзал, ко мне прицепились эти «самообороновцы» и потребовали у меня документы. Я им сказал, что не обязан им давать документы, потому что мне непонятно, кто они такие. На что они начали матерится, обзываться, затрагивали мою национальность, потом начали угрожать, говорили, что мы тебя сейчас скрутим. Так как я физически очень развит, то я им, конечно же, дал отпор: одного скинул на железную дорогу, остальные и лезть не стали. Тогда меня спасло то, что «линейники» (милиция, которая сопровождала наши вагоны в рейсах), просто шли мимо и заметили, что меня окружили «самообороновцы». И я сказал, что милиции я покажу документы, но лишь в участке. Мы пошли с ребятами в участок на вокзале, и эти «самообороновцы» сопровождали нас, даже стояли некоторое время под отделом, ожидая меня. Потом они все же ушли, после чего и я пошел домой.

С этого момента я понял, что нужно сопротивляться. Мы в своих поселках начали делать свой Автомайдан: мы на своих личных машинах охраняли мечети для того, чтобы не допустить какой-то провокации. И это было по всему Крыму.

Журналіст: А ці «зелені чоловічки» намагалися туди зайти і влаштувати якісь провокації?

Ісмаїл Рамазанов: Да, провокации были. Было даже такое, что эти «зеленые человечки» обкидывали окна домов камнями – им нужно было посеять максимум хаоса в оккупированном Крыму. На тот момент оккупация уже началась, просто никто не придавал этому серьезного значения. На самом деле, эти «зеленые человечки» там бегали уже с начала 2014-го года, только они сначала называли себя антимайдановцами.
Мы всячески помогали нашим вооруженным силам Украины в Евпатории, в Симферополе. Помню, что мы охраняли здание Меджлиса крымскотатарского народа, и даже охраняли телеканал «АТР», потому что на него тоже покушались. Я замечал, что в те дни было много европейских журналистов, которые пытались освещать эти все события. Меня это как-то успокаивало, что иностранные СМИ тоже присутствовали, и европейцы будут знать, что происходит у нас в Крыму.

Журналіст: Розкажіть, як на вас вийшла ФСБ?

Ісмаїл Рамазанов: Я не скрывал свою проукраинскую позицию, я позволял себе критиковать, что происходит в Крыму. После так называемого «референдума» я поругался на планерке перед отправлением поезда из-за пророссийской агитации некоторых инструкторов, которые инструктировали перед отправлением проводников. Они тогда агитировали подписываться за создание «Крымской железной дороги», вместо Укрзалізниці. Тогда я со скандалом вышел с работы и не появлялся там. Начал проводить всякие разные информационные акции против оккупации Крыма. В 2015-м году мне пришло письмо о том, что меня уволила эта несуществующая «Крымская железная дорога».

Осенью 2017-го года я заметил за собой слежку. Я сильно этому значения не придавал, но в январе 2018-го ко мне пришли в 5 утра. Ко мне в дом ворвались люди в масках с нашивками ФСБ, надели мне наручники и просто начали избивать без каких-либо объяснений. Задавали какие-то вопросы, я отказывался на них отвечать. Периодически заводили меня в комнату, где находились мои родители. Когда «следователь», которая представилась Глуховой Алисой Михайловной, начала что-то зачитывать с листа бумаги, я потребовал, чтобы это зачитывалось на крымскотатарском языке. После чего меня снова завели в мою комнату и продолжили избивать.

Потом начался обыск. Так называемый «сотрудник ФСБ» Шамбазов подбросил патроны под матрас кровати, на которой я спал. Потом подбросил какую-то книгу, и лишь после я узнал, что это книга — «Крепость мусульманина». Такой книги у меня никогда не было, и лишь потом я узнал, что все эти книги, которые подбрасывали и другим крымским татарам, издавались в Российской Федерации – либо Москва, либо Казань. То есть они кода-то посеяли зерно, а сейчас благодаря таким книжкам людей привлекают к ответственности.
Ігор Котелянець: Після цього випадку тебе відправили в СІЗО і ти там перебував півроку.

Ісмаїл Рамазанов: На второй день состоялся «суд». Перед «судом» меня два дня пытали, и на третий день я уже был в СИЗО, где я пробыл полгода до 14 июля.

Журналіст: Що вони хотіли?

Ісмаїл Рамазанов: Они хотели многого. Когда они меня пытали, хотели, чтобы я сознался в том, что выезжал на материковую часть Украины для того, чтобы принимать участие в каких-то воинских формированиях. Потом я узнал от родителей, что у меня украли диплом магистра, который я защитил в 2017-м году, украли документы на дом, украинский паспорт. И я начал подозревать, что из меня хотят сделать какого-то украинского диверсанта.

Журналіст: В чому вас в решті решт звинуватили?

Ісмаїл Рамазанов: По патронам, которые они подбросили, доказать ничего не получилось, и под методичным давлением моего очень грамотного адвоката, в ноябре 2018-го года уголовное дело по хранению патронов закрыли по факту недоказуемости.

Журналіст: По суті, твоя історія серед всіх політв’язнів найщасливіша: ми маємо лише один такий випадок, коли адвокату завдяки його професійній роботі вдалося витягнути політв’язня до моменту, коли б його засудили і відправили по колоніях Російської Федерації. Після того, я так розумію, ти вирішив, що залишатися в Криму є небезпечним для тебе?

Ісмаїл Рамазанов: Пока шло так называемое «следствие», я еще находился в Крыму. Уголовное дело по 282 статье «за нелюбовь к российской власти» было прекращено в 2019-м году. И в последующем дела всех тех крымских активистов, которые тоже преследовались по 282-ой статье, также позакрывали автоматом.

Когда еще уголовное преследование против меня продолжалось, я занимался сбором финансов в помощь семей политузников, передавал даже передачки в СИЗО. Хотя мне говорили, что я снова подставляюсь, но я считал нужным, потому что я побывал в этих условиях. Также я освещал все эти облавы в Крыму, когда арестовали 24-е крымских татарина. Я не стал сидеть в стороне, поехал и начал записывать все. Мне удалось записать очень многое, где ФСБшники позволяли себе врываться в дома, когда хозяева этих домов отсутствовали.

После этих облав я снова стал интересен «правоохранительным органам». Мне позвонила помощница симферопольского прокурора и сказала, что у них есть информация, что я являюсь организатором каких-то несанкционированных мероприятий. Я записал этот телефонный разговор, связался со своим адвокатом, и мы сразу же поехали в прокуратуру. Там тоже состоялся интересный разговор: меня провоцировали на какие-то признания или позицию касательно оккупации Крыма. Мне говорили, что с такой проукраинской активностью мне нечего делать в Крыму.

Журналіст: По суті тобі дали зрозуміти, що скоро тебе закриють, тому навесні цього року ти і поїхав з Криму.

Ісмаїл Рамазанов: После беседы в прокуратуре, мы с моим адвокатом приняли решение, что мне лучше поехать на материковую часть Украины.

Журналіст: Але зараз, живучі вже в Києві, ти все одно не зупиняєш своєї громадської діяльності.

Ісмаїл Рамазанов: Невозможно пройти через все это и сидеть в стороне – я не тот человек. Я хоть словом каким-то помогу ребятам, которые продолжают находится в плену.

За матеріалами https://hromadske.radio/
okovalchuk 0 302 Нет комментариев
Оманлива вигода Союзної держави
Оманлива вигода Союзної держави

Через чергові суперечності між Володимиром Путіним та Олександром Лукашенком відносини між Росією і Білоруссю стали доволі напруженими. З боку російських перших осіб все частіше лунають заяви про подальше будівництво Союзної держави між РФ та Білоруссю. Зокрема, як зазначив Медвєдєв, Москва готова до просування цим шляхом, аби в тому числі «створити єдиний емісійний центр, єдину митну службу, суди, рахункову палату».
Головною метою Путіна в цій ситуації є консолідація навколо себе буферних територій – або із безпосереднім поглинанням територій інших держав, або зі збереженням країни у «сірій зоні» як це сталося у випадку з Донбасом та АР Крим. Для Путіна це стратегічне завдання – «собіраніє зємєль русскіх».
Крім того, нинішня напруженість у російсько-білоруських стосунках виникла також з економічних причин. Зокрема, через ту саму «газову трубу», що проходила через Білорусь і «годувала» режим Лукашенка та його оточення, а потім була відібрана росіянами.
Загалом білоруська економіка є «штучною». Здебільшого білоруська економіка базується на доступі до енергоресурсів Російської Федерації, можливості отримувати їх без мита, а потім продавати далі, в тому числі в Україну. Це і є левова частка білоруського «економічного дива».
Власне, навіщо Путіну роздавати ці ресурси, коли він може сам контролювати прибутки? А, крім того, навіщо йому терпіти ще й владні повноваження Лукашенка?
З воєнно-стратегічної точки зору, також є свої нюанси. По-перше, існування такої Союзної держави призведе до суттєвого посилення російської воєнної присутності на теренах Білорусі, що значно ускладнить ситуацію для України. Адже від Білорусі до Києва – зовсім близько, тож у разі наступу Україні дуже складно буде зупинити ударні частини.
По-друге, такий проект цікавить Росію ще й в контексті виходу США з Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності – Москві вигідно посилити ударну ракетну присутність на території Білорусі у середньостроковій перспективі.
До того ж, Лукашенко так само завзято вичавлював білоруську культуру і мову. Білорусь, як відомо, є надзвичайно русифікованою. Білоруси дивляться російські новини, а, відповідно, є частиною «русского міра». Тому, безумовно, вони не будуть сприймати поглинання своєї незалежності Росією так, як це сприйняли українці в 2014 році – скинули Януковича і почали боронити свою країну від Росії зі зброєю в руках.
Ще один важливий момент – КДБ і військові. З одного боку, Лукашенко, як і будь-який інший диктатор, приділяв багато уваги цим структурам і проводив у них періодичні «чистки». Але все одно не відомо, скільки цього «русского міра» лишається в головах білорусів, які служать у КДБ і війську. До того ж, якщо в Україні Міністерством оборони та декількома розвідувальними і безпековими структурами керували громадяни РФ і працівники російських спецслужб, то скільки таких є в КДБ Білорусі та інших структурах!
Неактивна фаза цього процесу була запущена набагато раніше. Як би там не було, Білорусь є військово-політичним союзником РФ, є спільні колегії міністерств оборони і міністерства закордонних справ, тобто фактично вони вже узгоджують свою зовнішню і безпекову політику. У них майже немає розбіжностей у позиціях щодо зовнішнього світу, зокрема, НАТО визначається як загроза. В цьому плані Путін і Лукашенко не надто відрізняються.
Крім того, росіяни можуть діяти, як то кажуть, лише «маючи чоботи безпосередньо на цій землі», тобто маючи людей, яким вони будуть давати вказівки. Вони не можуть керувати, створюючи привабливе майбутнє і заражаючи ідеєю людей. Це ми бачили, наприклад, у Криму: виключно «закачуючи» ФСБшників та інших, росіяни можуть керувати територією.
Хіба реальна загроза з боку Росії кудись поділася? На кордоні з Україною вже котрий рік сконцентрована величезна кількість бойової техніки і військової сили. А привід розв'язати війну рашисти завжди вміли швидко вигадати.
okovalchuk 0 262 Нет комментариев