ГОЛОВНАБлоги
Блоги
Про релігіюРФ штрафує Українську Церкву у Криму
В анексованій АР Крим т.зв. «суд» вимагає знести храм Православної Церкви України (долі - ПЦУ), будівництво якого розпочалось ще до окупації Криму Росією. За невиконання рішення так званого «суду» ПЦУ отримала вже дві постанови про штрафи – на 30 тисяч рублів та на 50 тисяч рублів.
Окупант (Російська Федерація) продовжує вчиняти злочини проти Православної Церкви України та її вірян на території тимчасово окупованого Кримського півострову. Митрополит Сімферопольський і Кримський Климент отримав черговий пакет документів від так званого «Управління Федеральної служби судових приставів по Республіці Крим» про адміністративне правопорушення, де Управління Кримської Єпархії звинувачують у невиконані рішення так званого «Євпаторійського міського суду» щодо виконання робіт з демонтажу храму парафії в ім’я Пречистого образу Божої Матері «Неопалима Купина», – йдеться у повідомленні.
Зазначається, що через невиконання рішення «суду» 3 листопада 2020 року «старшим судовим приставом по м. Євпаторії» В.Н. Мороз вже було винесено постанову, згідно якої Українська Церква визнана винною у тому, що не здійснила демонтаж храму і тому має сплатити адміністративний штраф у сумі 30 тисяч рублів. У грудні до цього рішення додався ще один протокол про новий штраф у 50 тисяч рублів і новий термін, наданий для демонтажу храму парафії в ім’я Пречистого образа Божої Матері «Неопалима Купина» – 3 грудня 2020 року.
Представництво Президента України в АР Крим засуджує чергові порушення держави-окупанта Російської Федерації проти Кримської єпархії Православної Церкви України та її вірян. Рішення так званого «суду» і подальші вимоги демонтувати храм «Неопалима купина» в Євпаторії спрямовані на витіснення Української Церкви з тимчасово окупованого Кримського півострова, – повідомляють у відомстві.
23 липня 2020 року Митрополиту Кримської єпархії ПЦУ Клименту російські окупанти вручили постанову про знесення храму в Євпаторії. Так званий «Євпаторійський міський суд» в листопаді 2019 року ухвалив рішення знести дерев'яний храм Православної церкви України, будівництво якого було розпочато ще до окупації півострова Росією.
З метою адекватної реакції на вищевказанні числення порушення прав віруючих, митрополит Кримської єпархії Православної церкви України Климент звернувся до генерального секретаря ООН Антоніо Гуттеріша через утиски Православної церкви України в анексованому Росією Криму. Відео було оприлюднене під час тематичного заходу з прав людини в Криму на полях 75-ї сесії Генасамблеї ООН.
Цитата: - «я звертаюся до вас про захист української православної церкви в Криму. До 2014 року на території Криму діяло 49 релігійних громад, які належали до Української православної церкви Київського патріархату, після 15 грудня 2018 року – до Православної церкви України. Сьогодні на території Криму залишилося 6 релігійних громад, 3 з них – під загрозою припинення існування. Своє право молитися в українській церкві ми шість років відвойовуємо в російських судах і в Європейському суді з прав людини», – кінець цитати.
Митрополит зазначив, що тільки за те, що він українець і служить у Православній церкві України, його позбавляють права молитися в українській церкві в Криму.
«Прошу представників країн ООН невідкладно почати вести переговори з Росією щодо вирішення цих проблем. Стурбованість – це не шлях вирішення проблеми... Нам потрібно практичне рішення, яке забезпечуватиме наше конституційне право в Криму молитися в наших храмах Православної церкви України», – заявив Климент.
Propovednik 0 495 Нет комментариев
Про релігіюОсобливості отримання "карти поляка"
Особливості отримання "карти поляка"

Карта поляка – це документ, який доводить приналежність особи до польського народу поза межами її історичної батьківщини. Спочатку її видавали для підтримки польських громадян та їхніх нащадків, які опинились далеко за межами Республіки Польща, втім можливість отримати цей документ, а за разом і комерційні блага, які гарантує «карта поляка» мають не лише етнічні поляки. За останні 10 років «карту» отримали близько 103000 українців.
Про можливості та права, які надає цей документ не буду вдаватися в подробиці, скажу лише, що дійсно їх багато, та полегшують життя та працю в Європі.
Аби її отримати необхідно знати польську мову, знати та практикувати польські традиції та звичаї, підписати декларацію про належність до польського народу та документально підтвердити, що у вас у поколінні батьків або дідусів або у дві особи у поколінні прадідусів були польської національності або громадянами Польщі.
Втім, якщо вам до польської національності далеко, то питання може вирішити певна сума європейської валюти, за яку вам певні організації та окремі особи зроблять і документи і домовляться за позитивне проходження співбесіди з польськими посадовими особами і нададуть відповідні характеристики.
Такий бізнес по так званому «ополячуванню» українців досить широко розвинений і у нас в Рівному. Безліч оголошень в мережі Інтернет, а також вуличнеої реклами про пропозиції з надання послуг по оформленню «карти поляка» з документами та без них.
Існують і інші організації, які працюють у цьому напрямку, скажімо, не так відкрито.
До одної з таких по рекомендації осіб, які вже оформили «карту» звернувся мій знайомий. Як вони себе позиціонують це одне з товариств польської культури на Рівненщині. В мережі Інтернет про це товариство є достатньо матеріалів, багато публікацій, а також сюжетів на телебаченні про їх діяльність. Є інформація, що вони діють у співпраці з відомими польськими організаціями.
Склалася картинка про цю ТПК, що вони дійсно вболівають за популяризацію польських культурних традицій, за історичні пам’ятки, які залишились у спадок від польського панування на наших землях.
Однак, є друга сторона медалі… Після того як звернувся мій товариш, представник товариства запропонував йому за кругленьку суму зробити його членом даної організації так сказати «заднім числом», щоб прискорити процес отримання карти, оскільки документів, які можуть підтвердити належність його до польської національності у нього не було. Тим більше, чоловік запевнив, що у нього є зв’язки у дипломатичних установах РП в Україні і проблем з отриманням «карти» не буде. При цьому «добродій» запропонував свої послуги по відшуковуванню в архівах документів про права власності на майно та національну приналежність замовника.
Мій товариш заплатив частину коштів але натомість так і не отримав ту бажану «карту поляка». Його ще досі кормлять обіцянками, що доведуть справу до логічного завершення.
От такі заробітки представників таких товариств польської культури може свідчити про те, що створюються вони та здійснюють свою діяльність не з метою популяризації польських традицій та культури, а для банального заробляння грошей на «ополячуванні» українців.
Навіть, якщо українці отримують «карту поляка», то це не означає що в тій самій Польщі до них будуть відноситись як до поляків. Для поляків вони залишаються українцями хоча і з «картою поляка»
Propovednik 0 295 Нет комментариев
Про релігіюПротестантство – секта, чи безпідставне звинувачення?
Дедалі частіше на просторах Інтернету можна зустріти публікації про представників течії протестантського спрямування (в народі «штунди»). Все б нічого, як би не одне «але». Левова частка всіх дописів являють собою ототожнення протестантів із сектантами, особливо часто це звучить з вуст священників та православних вірян. Мені стало цікаво чи дійсно це так і тому вирішив трохи промоніторити всесвітню «паутину».

Прописавши в пошуковій стрічці браузера «протестантизм», відразу можна натрапити на визначення, яке відкриває нам авторитетний ресурс «Вікіпедія». Отож, «протестанти́зм» — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицизму в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм тощо) та внаслідок подальшого внутрішнього поділу утворив такі течії як адвентизм, баптизм, методизм, євангелізм, п'ятидесятництво, харизматичний рух тощо. Своєю ціллю вони вбачали в поверненні до ідеалів раннього християнства. Церкви й спільноти протестантів національного чи місцевого характеру є в усьому світі та їхнє поширення триває.
Протестантизм в Україні — представлений практично усіма існуючими в усьому світі протестантськими деномінаціями. У 2010 році загальна кількість протестантів в країні складала понад мільйон віруючих, що становить 2,4 % від населення України. Їхня суспільна легалізація, правова легітимація, притаманний Протестантизму динамізм сприяли формуванню нового типу конфесійної інституціоналізації. Нині вони мають чітко сформоване богослов'я, системну побудову організаційної структур, свої релігійні центри та церковну ієрархію, ґрунтовну систему підготовки кадрів — від семінарії і коледжів до інститутів та університетів, кваліфікований професорсько-викладацький склад із богословськими й науковими ступенями, власну високотехнологічну друкарсько-видавничу базу, ведуть десятки теле- і радіопередач, мають розгалужені місійні центри, налагоджені зв'язки, відпрацьовану координацію дій зі своїми закордонними центрами. Ці конфесії іменуються «церквами» (релігійними організаціями).
За даними журналу Christianity Today, Україна стала не тільки «Біблійним поясом» Східної Європи, а й свого роду «центр церкви, освіти і місії євангельського християнства». Сьогодні Україна є місцем зустрічі євангельського протестантизму в усіх країнах колишнього Радянського Союзу, де навіть сьогодні існують правові обмеження на діяльність релігійних об'єднань. Ці країни отримують вигоду від опублікованяя літератури в Україні, навчити керівників їх зборів і отримувати допомогу у вигляді місіонерів. Українські протестанти порівняно з їхніми західними одновірцями більш консервативні, як в доктрині так і питаннях моралі .
Найбільшими протестантськими конфесіями в Україні є:
Баптисти — 500 000 віруючих
Християни віри євангельської — 400 000 віруючих
Адвентисти — 100 000 віруючих.
Тепер давайте спробуємо розібратися з поняттям «секта». Знову ж таки та сама «Вікіпедія» дає нам визначення поняття «се́кта» - (secta — школа, вчення, від лат. sequor — слідую) — релігійне об'єднання, яке навчанням і обрядами відрізняється від панівних релігійно-церковних організацій. Секти складаються здебільшого з колишніх вірян головної церкви, які, покинувши її, перебувають найчастіше у гострій до неї опозиції.
У колоніальних і залежних країнах у деяких випадках сектантство переплітається з народною боротьбою проти колоніалізму (а це один із основних напрямків протестантизму, тобто звідси випливає, що секта спрямована на боротьбу із протестантизмом!!!). У християнстві, секти — це релігійні групи, що відокремилися від основного напрямку християнства (тобто від традиційного католицтва, православ'я та протестантизму). Для сектантів характерні релігійний фанатизм, проповідь аскетизму і відмови від «мирського» життя, психологія «вибраних осіб». Для ідейного розвитку суспільства закономірним є постійний відхід населення від всіх форм релігійного світогляду, у тому числі від сектантства.

З поняттями та визначеннями трохи розібралися, тепер йдемо далі…

Термін «секта» застосовувався в царській Росії офіційною православною церквою з метою маргіналізації як і нових християнських церков і течій, так і дійсно шкідливих аморальних груп, які руйнували монополію російської православної церкви і переслідувалися.
У радянські часи практика цькування інших християнських течій продовжувалася. Самі реформаторські (протестантські) церкви ніколи себе не ототожнювали з назвою «секта», що була формою невизнання спочатку російською православною церквою, а згодом і урядом комуністичного СРСР — протестантських церков за церкви. Назва походить від латинського «школа», і застосовувалася в Європі до зібрань вірян з напрямом на вивчення Біблії і ретельному послідовництву Ісусу Христу.
В Україні під сектами іноді мають на увазі релігійні угрупування, яких було переслідувано або обмежено в діяльності як за царської Росії, так і в СРСР. Як правило, секти в Україні були звичайно не місцевого походження, а проникали з Росії, Польщі й Західної Європи чи як наслідування німецьких колоністів-протестантів. Вони почали особливо поширюватися у 19 столітті.

Сектантство в Україні

В Україні під сектами іноді мають на увазі релігійні угрупування, яких було переслідувано або обмежено в діяльності як за царської Росії, так і в СРСР. Як правило, секти в Україні були звичайно не місцевого походження, а проникали з Росії, Польщі й Західної Європи чи як наслідування німецьких колоністів-протестантів. Вони почали особливо поширюватися у 19 столітті

На даний час є визначений, офіційно визнаний перелік сект:
1. Секти українського походження:
- Догналіти - на сучасному етапі однією із знаних в Західній Україні є «секта Догнала» (або підгорецькі отці/догналіти), яка яскраво свою діяльність активізувала у Львові та в Дрогобичі;
- Рідновірство - напрямок релігійно-реконструкторських неоязичницьких сект, що з'явився в Україні у 1990-х роках та широко розповсюдився на початку XXI ст. в Україні, Росії, Білорусі тощо. В основу рідновірства покладено ідею «відродження рідної віри», тобто дохристиянського язичництва. Фактично в основі рідновірства лежать релігійно-космогонічні книжки сучасних авторів. Ці вчення за формою нагадують язичництво кінематографічно-вертепного зразка. У більшості рідновірів прийнято брати собі нові псевдо-старослов'янські імена — як, наприклад, Славомир, Дарислава, Ладояра;
- Духовний центр «Відродження» - сучасне українське харизматичне утворення, що копіює відомі світові аналоги. Засноване Володимиром Мунтяном в 1997 році. Налічує 320 філіалів в Україні, Росії та Білорусі. Переважно діє в Україні, а також у пострадянських країнах.

2. Секти російського походження:
- Молокани - відгалуженням духоборів були молокани, які однак зберегли дещо з церковної організації, що її заперечували духобори. Прибувши 1817 до Мелітопільського повіту, вони не зжилися з духоборами, оселеними там раніше, поступово розселювалися та розпадалися на дрібні секти: «прісники» не вживали квасного, також цибулі й часнику, щоб не уподібнюватися схильним до єврейських звичаїв; «обрядники» оголошували себе незалежними від людських звичаїв і законів; «общі» мали спільну («общую») власність, а їхніми громадами керували суддя, апостоли і скарбник; «скакуни» (переважно на Катеринославщині), щоб сподобитися зішестя св. Духа скакали під час молитовних зборів до знесилення;
- Хлисти - шалапути або «хлисти» (перекручене «христи», також відомі як «хлистовщина» — «христовщина»), знані в Росії з середини 17 ст., оформилися у 1860-х роках в Україні, на Донщині й Кубані з осілих на українських землях старообрядців. Вони розбивалися на менші підсекти, як-от: «пасхальники» на Чернігівщині, що Великдень святкували завжди 23 березня, Різдво — 27 грудня, місяці — усі однакові). Хлисти вважали себе наступниками первісних християн, «новим Ізраїлем», твердили про перебування св. Трійці на сьомому небі, не визнавали церковного обряду подружжя. Число їх постійно зменшувалося, і вони не пережили утисків в СРСР у 1930-х років;
- Анастасійці - комерційна тоталітарна секта «Звенящие кедры России», вчення якої базується на художніх творах російського письменника Володимира Мегре, що описує життя жінки на ім'я Анастасія, яка живе «в гармонії з природою», спілкується із звірами тощо. Один з ключових елементів секти — створення комун, так званих «родових маєтків», що ведуть натуральне господарство, відмовляючись від «благ цивілізації». Фактично, секта часто змушує членів продавати міські квартири та допомагає купувати землю у віддалених районах для спільного будівництва «родових маєтків»;
- Вальдорфська педагогіка - педагогічна секта, що ґрунтується на ініціативах та працях німецького езотерика Рудольфа Штайнера. Являє собою, в першу чергу, мережу альтернативних, часто — державних, освітніх закладів, що сповідують вільний розвиток творчої особистості людини. Релігійно-обрядовий аспект являє собою суміш протестантизму, зороастризму, та езотеричної космогонії, запозиченої в розенкрейцерів та інших християнсько-езотеричних орденів.

3. Секти американського походження:
- Свідки Єгови - організація заснована у 80-х рр. XIX ст. у США Чарлзом Расселлом. Їх знають передусім за активною проповідницькою діяльністю. Вони часто ходять від дому до дому, турбуючи людей на вулицях, роздають буклети й журнали, пропонують вивчати біблію й запрошують на зібрання. Свідки Єгови відмовляються від переливання крові (через заборону вживати кров у Святому письмі). Вони не беруть участі в політиці: служба в армії, присяга на державні посади, державні свята, віддання почестей прапору, голосування і обрання на виборні посади тощо. Всі члени секти вважають себе громадянами «єдиної теократичної держави» — Божого царства, про яке згадують в молитві «Отче наш», і яке з огляду на сповнення біблійних пророцтв згодом має бути встановлене на Землі. Їхній релігійний центр — у Брукліні (район Нью-Йорка), де біля бруклінського моста знаходиться їх центр "Бетель ";
- Мормони - офіційна назва цієї секти — «Церква Ісуса Христа святих останніх днів». Термін походить від «Книги Мормона». Вона була продиктована Джозефом Смітом-молодшим, стверджуючим, що це переклад древніх літописів корінного населення Америки, складених пророком Мормоном і його сином Моронієм, останніми представниками народу нефійців. Мормонські місіонери виглядають завжди однаково: чорні штани, білі сорочки, скромна краватка, на грудях чорний бейдж, на якому написано, приміром: «старійшина Джонсон» або «старійшина Стівен». Ходять вони завжди парами, часто з темними рюкзаками за спиною. Звичайно це дуже молоді хлопці, років 19-20, коротко пострижені;
- Сайєнтологія — це міжнародна добре законспірована організація заснована Л. Роном Хаббардом. Вона зкріплена з обривків різних ідей, як з сфери науки, так і з релігійної області, замішана на вульгарному окультизмі і викладена в термінах «науково»-фантастичних і шпигунських романів 50-х рр.

Підсумовуючи вищевикладене, дозволю собі зробити невеличкий висновок… Перш за все роблячи висновок про те чи інше твердження, необхідно вивчити сам предмет аналізу, дослідити інформацію з різних джерел, а лише потім дозволити собі стверджувати і з піною на роті доводити свою правоту! Дивує той факт, що всі ми християни, люди які мають Віру у щось вище, краще за нас, у щось таємниче…по суті мета одна – покаяння у гріхах та прагнення до спасіння і вічного життя!

P.S. – вказану публікацію хочу присвятити «дослідникам», які дозволяють собі у коментарях, дописах, новинах, телебаченні та інших ЗМІ обливати брудом представників «інших» релігійних конфесій, створюючи при цьому, передумови до розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, що на секундочку, є кримінальним правопорушенням!!!!
Propovednik 0 436 Нет комментариев
Про релігію«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

Про мормонів писав Артур Конан Дойль, але для більшості українців, які про них чули, їх релігія залишається далекою. Втім мормони вже тривалий час проповідують в серці Рівного й за всі ці роки в нашому місті побували вже десятки місіонерів із США та країн Європи.

Сутність вірувань
Мормони або «Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів» – християни, що вірять в Ісуса як Божого сина і Джозефа С
міта як його пророка. Назва віруючих походить від імені Мормона – древнього пророка, який жив на американському континенті в IV ст. н.е. Адепти церкви вірять, що Джозеф Сміт знайшов Книгу Мормона, переписав та опублікував у 1830 році. Біблія, і всі її цінності для мормонів також є священними.

Особливість церкви: наявність іноземних місіонерів
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

Місіонери – це представники «Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів». В основному, це американці, хоча трапляються представники й з інших країн. Зазвичай приїздить четверо людей на два роки. Місіонери завжди працюють в парах – при цьому, у межах одного церковного приходу не можуть бути лише дівчата.
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

Під час місії діє «правило двох» – тобто місіонери не можуть покидати свого напарника, навіть аби відійти до сусідньої кімнати (виключення – вбиральня). За словами самих місіонерів, причинами є міркування безпеки, і схожа практика у Христа. «Правило двох» діє навіть якщо ви попросите одного із місіонерів (за відсутності його напарника) пояснити елементарне значення того чи іншого терміну, той відмовиться, і попросить зачекати на свого колегу.
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

Місіонерів можна одразу вирізнити серед інших прихожан. Особливо чоловіків – вони ЗАВЖДИ вдягають білі сорочки з краватками, іноді під светр. Одяг місіонерів обов’язково прикрашає бейджик з прізвищем та посадою: «Старійшина Дженсен» (звання «старійшина» - виключно для хлопців), «Сестра Аделін» тощо.

Про мормонські церкви та храми
У більшості релігій їх релігійні будівлі можна одразу ідентифікувати – за характерним дизайном, релігійними символами чи іншими атрибутами.
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

Але у мормонів різниця відчувається вже в самому терміні. Мормонських церков багато, храм в Україні лише один – в Києві. Практична різниця в тому, що хрещення і вінчання відбуваються виключно в храмі. Також у мормонський храм не можна заходити дітям до 8 років. Взагалі до храму можуть заходити виключно обрані. Тобто, навіть членам церкви не всім дозволяється туди ввійти. До нього допускають лише «достойних», за спеціальною перепусткою від єпископа, й лише на обмежений час.
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

Також відрізняються храми мормонів і зовнішнім виглядом – церква, на перший погляд, виглядає як звичайний будинок. Гостя зустрічає лабіринт із кімнат. Доволі швидко починаєш помічати картини (не ікони) з Ісусом Христом, його Батьком і Джозефом Смітом. Однак, ви не зустрінете в мормонській церкві жодного розп’яття чи зображення Ісуса на хресті. За поясненнями членів церкви, розп’яття символізують мертвого Ісуса, в той час як мормони прославляють Ісуса живого.
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

Проте не лише вигляд, але й функціонал мормонської церкви є ширшим відносно інших храмів. Окрім звичайних релігійних служб у мормонських храмах проводять музичні репетиції до служб, вивчають англійську мову, проводять співбесіди з потенційними прихожанами, або навіть грають настільний теніс. Основна ж маса членів церкви веде досить активну місійну діяльність, працює на благо церкви і виконує всі доручення священства.
Слід зазначити, що протягом ХХ століття, ісконноамериканська церква виросла та перетворилася на впливову міжнародну організацію.
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

За офіційними даними 2000 року, кількість активних місіонерів (що працюють в інших країнах) складала близько 61 тис. чоловік, а кількість членів церкви по всьому світу досягло 11 068 861. Починаючи з 2007 року число парафіян щороку збільшувалося в геометричній прогресії. Церква веде активну діяльність в 162 країнах. Мормонський журнал видається на 50 мовах, а Книга Мормона перекладена на понад 90 мов і видана загальною чисельністю понад 100 млн. екземплярів. Було побудовано 128 храмів у всіх куточках світу, у тому числі і у Києві.
Також, слід зауважити, що мормонів досить часто критикують за можливі зв’язки з масонством. Хто бачив їхні храми зовні чи всередині, не може не про асоціювати їх з архітектурою й оздобленням масонських лож. Не секрет, що й храмові церемонії, розроблені Дж. Смітом, мають багато спільного з масонськими церемоніями посвяти, як текстуально, так й організаційно.
Проте, все це справи давно минулих днів. Що ж зараз являє собою Церква Ісуса Христа Святих останніх днів? Журнал Time Magazine оцінив власність мормонів в 11 млрд. доларів США, а щорічний дохід – в 600 млн. Величезні доходи приносить Мормонська промисловість, банківська, страхова, готельна та інша діяльність. «Церква Ісуса Христа» володіє акціями мереж супермаркетів, газет (зокрема, «Лос-Анджелес Таймс») й цукровою імперією. Їй належить велика частина території штату Юта (у тому числі й багато нерухомості), більша половина території на Гаваях, готельна мережа «Маріотт». Мормони є найбльшими інвесторами грального бізнесу в Лас-Вегасі.
Навіщо ж прийшли мормони в Україну? Офіційно, Київський Український храм є 134-м діючим храмом у світі, й 11-м в Європі. Раніше гідні члени церкви повинні були їздити для здійснення обрядів в найближчі храми в Франкфурт, Фрайберг (Німеччина), Гельсінкі, Берн та Копенгаген.
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

Тепер мормони з України й ще дев’ять сусідніх країн зможуть відвідати село Софіївська Борщагівка, що під Києвом, і отримати всю необхідну благодать. Крім того, наявність власного «найбільшого на Європейському континенту» 42-х метрового храму, звісно залучить нових активних членів до церкви. А нові, молоді й слухняні члени цій церкві ой як потрібні.
Чим же ще, крім активної бізнесової та фінансової та емісійної діяльності займаються мормони. Кажуть, що вони дуже активно проникають в органи влади (особливо місцеві). ЗМІ повідомляли, що за останні роки американські мормонські місіонери неодноразово були затримані на територіях закритих російських військових об’єктів. Розповідають, що на початку 90-х років становленню мормонських організацій в пост-радянських країнах активно допомагали працівники посольства США. Відомо, що мормони подорожують по всьому світу й активно копіюють на цифрові носії архіви й метричні книги. Ці відомості пересилаються до штаб квартири у Солт-Лейк-Сіті, де вони зберігаються у спеціальному сховищі.
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

В Україну ж перші місіонерські групи із Сполучених Штатів прибули у далекому 1990 році, а у 1991 провідні «апостоли» Церкви на Володимирській гірці, у підніжжя пам’ятника князю Володимиру у Києві «освятили землю України» для створення «Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів».
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»

З 1992 року мормони стали активно працювати з архівами України, фільмуючи усі можливі архівні документи.
У липні 1993 р. в Україні було організована друга місія зі штаб-квартирою в Донецьку. 30 липня 1996 було офіційно зареєстровано Релігійне Управління «Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів» в Україні.
У серпні 2010 року під Києвом відбулось освячення Київського Українського Храму. Чим будуть займатися мормони в Україні в подальшому, який бізнес вести, в які органи влади проникати, скільки зберуть «рядових» активістів, і хто з впливових людей будуть вхожі до їхнього храму – покаже час. Як час й покаже: наскільки здоровим виявиться українське суспільство, щоб відрізнити церкву від секти, християнство від використання імені Христа, віру від бізнесу, й істинне від помилкового.
«Мормони. Хто такі та навіщо прийшли?»
Propovednik 0 364 Нет комментариев
Слава Україні!Гібридна агресія російської імперіократії: розмивання білоруської національної ідентичності
Гібридна агресія російської імперіократії: розмивання білоруської національної ідентичності

З моменту розпаду Радянського Союзу Росія не тільки не зменшила свій військовий та політичний вплив на Білорусь, але й робить його на якісно новому рівні. Разом з Україною вона є ключовим об’єктом у контексті реалізації неоімперського курсу Росії, задекларованого під час Мюнхенської промови та констатованої під час Кримської промови керівника РФ Володимира Путіна. Через призму світоглядної доктрини «русского міра» російська імперіократія розглядає Білорусь та Україну як виняткову сферу своїх життєвих інтересів, як структурні елементи каркасу її поточного імперського геополітичного проекту. Для його реалізації Російська Федерація залучила цілий арсенал сил та засобів, застосування яких свідчить про ведення повномасштабної гібридної агресії. Умовно їх можна розділити на заходи невійськового (політичний, економічний, інформаційний вплив) і військового характеру, які використовуються комплексно і з єдиним задумом. Одну з ключових ролей тут грає протестний потенціал населення, який служить прикриттям для широкого застосування Росією диверсійно-розвідувальних груп.
Весь спектр зазначених заходів спрямований Росією проти України. Щодо Білорусі превалює використання заходів невійськового характеру з активною підготовкою до потенційного проведення обмеженої за часом і залученим контингентом військ (сил) воєнної кампанії. Це випливає з цілого ряду чинників, але насамперед з розгляду Росією Білорусі як геостратегічного регіону, контроль над яким надає їй значну перевагу насамперед у військовому плані, сприяє проведенню конфронтаційної політики щодо світових держав і регіональних акторів.
Для реалізації зазначених життєвих інтересів Росія цілеспрямовано розгортає свій неоімперський проєкт «Союзноє Государство», у рамках якого відбувається активне нарощування сил та засобів Єдиного регіонального угруповання військ РФ і РБ, створено єдину регіональну систему протиповітряної оборони РФ і РБ. Значно збільшилася кількість спільних військових навчань, у результаті яких проходить бойове злагодження білоруських військових формувань із російськими підрозділами – учасниками бойових дій в Україні та Сирії1. Загальні стратегічні навчання «Запад-2017» стали свого роду кульмінаційною точкою інтеграції Збройних сил Білорусі та Російської Федерації2. Цю форму кооперації та інтеграції ЗС РБ із російською армією можна розглядати як один з етапів поглинання Білорусі.
Водночас розмивання білоруської національної ідентичності є магістральним напрямом російської гібридної агресії, що має забезпечити безперешкодне проведення можливого завершального етапу військової спецоперації анексії Білорусі. Масова свідомість білоруського населення насичується сприятливим для Росії змістом у соціальному, ідеологічному, політичному та психологічному планах у формі системи переконань, образів, установок і політичних стереотипів. Російська Федерація використовує проти Білорусі весь комплекс заходів інформаційно-психологічного впливу. На даний момент усі вони мають ознаки ведення РФ повноцінної інформаційної війни. Її інтегральними частинами є консцієнтальна війна – за масову свідомість білорусів, – і семантична війна – за свідомість білоруських інтелектуалів, за смисли й перспективи майбутнього Білорусі.
Головну роль тут відіграє реалізація стратегії «soft power», за допомогою якої Росія прагне законсервувати Білорусь в своєму культурному, соціальному та гуманітарному просторі. Одночасно власна білоруська національна система цінностей заміщується світоглядною доктриною «русского міра». Ключовими реалізаторами є:
– підрозділи зовнішньополітичного відомства Російської Федерації: Посольство РФ у Білорусі3, Генеральне консульство РФ у Бересті4, представництво «Россотрудничество» в Білорусі з філіалами в Бересті та Гомелі5);
– представництво державного унітарного підприємства м. Москви «Московський центр міжнародної співпраці» в РБ (Будинок Москви в Мінську);
– конгломерат (про)російських суспільно-політичних і культурних організацій (Координаційна рада російських співвітчизників у Білорусі)6, Комуністична партія Білорусі, Республіканська партія праці та справедливості, Білоруська патріотична партія, Ліберально-демократична партія Білорусі, Білоруська партія лівих «Справедливий світ», Республіканське дослідницьке освітнє ГО «Говори правду» (окремі активісти), Білоруське товариство дружби та культурних зв’язків із зарубіжними країнами (надання у використання Будинку дружби) і велика кількість інших;
– клерикальний корпус Московського Патріархату;
– парамілітарні козачі формування7, православні військово-патріотичні клуби8, військово-історичні клуби;
– ветеранські організації;
– російські гуманітарні та благодійні фонди9;
– розгалужені мережі російських інформаційних ресурсів національного та регіонального значення.
Російські дипломатичні структури здійснюють загальну координацію та курування різноманітних військово-патріотичних і парамілітарних формувань, у які активно залучається білоруська молодь. Крім цього відбуваються спроби нарощування взаємодії з кадетськими училищами.
Одним із головних інструментаріїв розмивання білоруської національної ідентичності є домінування російських медіаресурсів в інформаційному просторі Білорусі. Водночас безпосередньо у власній державній медіасфері РБ переважає російський інформаційний продукт.
За даними соціологічних досліджень Інформаційно-аналітичного центру Адміністрації президента РБ, основним джерелом інформування громадян Білорусі про ситуацію у світі та за кордоном було телебачення. Станом на 2018 р. так вважали 72% опитуваних10. Водночас із зазначених соціологічних досліджень випливає, що велика частина населення вважає основними для себе лише 6-7 телеканалів, які відповідно назвали від 59,8 до 22,9% від загальної кількості опитаних (за популярністю: «ОНТ», «РТР-Білорусь», «Білорусь 1», «НТВ-Білорусь», «Білорусь 2», «СТВ», «Мир»).
Примітно, що російські телеканали «РТР-Білорусь» та «НТВ-Білорусь», в ефірі яких пропагандистський контент відіграє визначальну роль, не тільки входять до обов’язкового загальнодоступного телепакету на терені Білорусі, але й відповідно до постанови Ради міністрів РБ мають навіть статус національних11.
За результатами проведеного Білоруською асоціацією журналістів моніторингу «Проросійська пропаганда та висвітлення «поглибленої інтеграції» на білоруському телебаченні» у 2019 р. понад 60% прайм-тайму 5 основних телеканалів з обов’язкового загальнодоступного телепакету мали російський контент12.
Ще одним інструментарієм розмивання національної ідентичності є російський сегмент глобальної мережі Інтернет, який за результатами опитувань станом на 2018 р. є основним джерелом інформації для 60,4% населення Білорусі13. Однак і в цьому планетарному засобі обміну інформацією російські медіаресурси за даними сервісів web-аналітики Similar Web і Google Analitycs контролюють до 53-54% інтернет-простору Білорусі, і це без урахування російських соціальних мереж і телеграм-каналів.
Через відсутність із боку держави проведення чіткої національної політики щодо контролю над власним інформаційним простором у Білорусі відбувається масове розширення російської пропаганди та дезінформації. Водночас акцептація населенням російських пропагандистських наративів проходить повністю безперешкодно.
Фундаментальним чинником розмивання білоруської національної ідентичності є розширення гуманітарно-освітнього впливу, проведення соціально-культурної експансії Російської Федерації в Білорусі.
Повністю катастрофічною є на сьогодні система загальної середньої освіти РБ у контексті наявності шкіл із білоруською мовою навчання. Станом на 2018 р. зі всієї чисельності учнів загальноосвітніх шкіл Білорусі лише 11,1% навчалися білоруською мовою14. Разом із тим статистична динаміка останніх десятиліть свідчить про те, що цей показник має стійку тенденцію до подальшого зниження.
Слід особливо зазначити, що в Білорусі досі відсутній вищий навчальний заклад загальнонаціонального значення з білоруською мовою навчання. На тлі цього в країні діє ціла низка закладів вищої освіти, які або є російськими або курируються з боку РФ. До них належать насамперед: Білорусько-російський університет, Міжнародний університет «МИТСО», філіал Російського державного соціального університету, філіал Російського економічного університету імені Г.В. Плеханова, філіал Московського державного університету економіки, статистики та інформатики (працював донедавна) та інші.
Ситуацію значно ускладнює й навчання громадян РБ за квотами у вишах Російської Федерації. За інформацією Міністерства науки та вищої освіти РФ, станом на жовтень 2019 р. в російських ВНЗ навчалися 10 653 білоруських громадян15.
Окремою проблематикою є навчання громадян Білорусі за квотами у військових вишах Російської Федерації, насамперед у Військовій академії Генерального штабу ЗС РФ і прикордонних інститутах ФСБ. Після перебування під потужним впливом ідеологічно-пропагандистського апарату російських військових ВНЗ білоруські громадяни – випускники цих закладів, що надходять на державну службу в РБ, – можуть бути потенційними агентами впливу РФ16. Слід особливо зазначити, що випускники російських військових вишів займають посади на всіх рівнях системи державного управління Білорусі.
Російська імперіократія здійснює активні спроби щодо розмивання білоруської національної ідентичності через повномасштабне розгортання свого імперського проєкту «Союзноє Государство». Посилення інтеграційного поглинання Білорусі проводиться навіть на регіональному рівні в результаті реалізації транскордонної співпраці між сусідніми областями Білорусі та РФ. У рамках проєкту відбувається планомірна системна діяльність щодо захоплення РФ власного білоруського культурного простору, водночас Російська Федерація активно проводить оборонну політику щодо консервації пантеону пам’ятників радянської спадщини й топоніміки в Білорусі. Крім цього Росія використовує у своїй світоглядній парадигмі навіть так звані сакральні місця пам’яті на території Білорусі.
За допомогою підрозділів МЗС Російської Федерації у Білорусі, підконтрольних медіаресурсів, (про)російських сил та агентів впливу російська імперіократія здійснює активну індоктринацію білоруського населення міфологемами «один (разделенный) народ», «единое Отечество», «единая историческая память». Результатом цього є спроби прямого впливу на формування білоруської національної пам’яті, підтримка позитивного та привабливого образу Росії для білоруських громадян заради впливу на кшталтування їхніх політичних установок, а також для акцептації місцевою політичною елітою та населенням зазначених міфологем.
У цих умовах і реаліях:
– білоруське демократичне суспільство, передусім патріотичні сили, через загрозу суцільного розмивання національної ідентичності і, як результату поглинання Білорусі Росією, мають консолідуватися й об’єднати зусилля для відновлення та оборони конституційного ладу держави, захисту національних інтересів та цінностей;
– військово-політичне керівництво України та органи сектору безпеки мають інтенсифікувати виконання всього комплексу заходів щодо зміцнення та оборони держави на північному стратегічному напрямку;
– білоруський та український патріотичний корпус національних сил мають залучити весь потенціал ефективної співпраці для дієвого захисту спільного геополітичного простору від російської імперіократії; максимально можливими доступними силами та засобами популяризувати світоглядну концепцію партнерського блоку держав Міжмор’я.
Слава Україні!Як авторитарні режими перетворили медіа на зброю проти демократії
Як авторитарні режими перетворили медіа на зброю проти демократії

Протягом останнього десятиліття Росія, Китай та інші авторитарні режими інвестували десятки мільярдів доларів у медіапідприємства та інформаційні ініціативи для маніпулювання, спотворення та цензури глобального інформаційного середовища.
Інформація - це зброя, яка може бути використана проти нас.
Провідні авторитарні держави, включаючи Китай та Росію, вкладають значні кошти в підрив довіри до мас-медіа. До того ж політична поляризація ускладнює уявлення про ЗМІ як про неупереджене джерело інформації. Нижчі стандарти, спричинені економічним стресом, завдали шкоди якості медіа, що включає більшу кількість помилок та гірші редакційні рішення. Сприйняття журналістики як елітної професії розширило соціальну прірву між споживачами та виробниками новин. В цілому ЗМІ, на думку аналітиків CEPA знаходяться під серйозним економічним тиском, і це робить їх придатними для маніпуляцій.
Російська стратегія впливу на ЗМІ
Пропагандистські зусилля Росії є проявом всеосяжної стратегії "гострої сили», спрямованої на підрив інформаційних систем цільових країн та регіонів. Є три основні складові російської силової стратегії в медіа-сфері:
- охопити читачів власними державними медіа;
- вплив на медіа в цільових країнах (із використанням фінансових та інших засобів);
- підпільний або непрямий тиск (приховане фінансування конкурентів, об'єднання та поглинання на медіа ринку, або підкуп ключових працівників).
Стратегія Китаю щодо впливу на ЗМІ
Китай, інший головний гравець у глобальній активній діяльності, що впливає на владу, використовує схожі медіа-стратегії, але з деякими відмінностями. Наприклад, окрім платних газетних доповнень державним China China та безкоштовного контенту новин від офіційного інформаційного агентства Xinhua, зовнішня телерадіокомпанія China Global Television Network (CGTN) бере участь у копродукції з основними новинарями в цільових країнах.
Як і у випадку російських мас-медіа, державна приналежність та політичні вподобання китайських ЗМІ часто завуальовані, щоб не викликати підозр у іноземних споживачів новин. Крім того, Пекін опосередковано використовує інтереси власників ЗМІ як економічні важелі. В окремих випадках тиснуть безпосередньо – через китайських дипломатів за кордоном та агентів державної безпеки в Китаї. Крім того критичні до китайської влади журналісти стикаються з відмовою у видачі віз, заблокованими веб-сайтами та утисками чи навіть затриманням членів їхніх сімей в Китаї.
Нарешті, уряд Китаю та прихильні приватні компанії, які мають доступ до значно більших ресурсів, ніж їхні російські колеги, докладають великих зусиль для отримання впливу та контролю над ключовими платформами розповсюдження контенту. Потім об'єднані суб'єкти можуть надавати перевагу лояльним джерелам чи темам, одночасно цензуруючи незалежних конкурентів,
Відповідаючи на виклик
За словами аналітиків CEPA, ефективна реакція на вплив авторитарних ЗМІ вимагає низки нормативних, правових та практичних змін. Першим кроком має стати створення статуту відповідальної практики із залученням професійних асоціацій та профспілок, журналістських шкіл та галузевих органів. Засоби масової інформації, які підпишуть цей статут, повинні взяти на себе наступні зобов’язання:
- Прозорість власності та комерційних відносин;
- Чіткі та видимі позначки спонсорства та "рекламних" угод;
- Позначення реального місцезнаходження та контактних даних;
- Публікація імен головних редакторів та іншого керівного складу;
- Оприлюднення редакційної політики щодо використання анонімних джерел;
- Забезпечення можливості для скарги на неточності або перекручення, розробка процедури розгляду цих скарг та видача друкованих вибачень, роз'яснень та виправлень, якщо це доречно.
Слід зазначити, що жодна з цих вимог не обмежує редакційну свободу.
Крім того, аналітики великі надії покладають на медіаграмотність. За їх словами, у бідніших країнах з менш розвиненою системою освіти медіаграмотність повинна бути частиною політики розвитку.
Не менш важливим є здатність представників медіа до об’єднання заради захисту своїх інтересів. Це й юридичний захист журналістів, і спільна відмова видань приймати рекламні оголошення від ворожих держав, і спільні виступи в освітніх закладах.
За пропозицією аналітиків CEPA в ідеалі така система має включати:
- «Гарячу лінію», що пропонує жертві переслідувань єдину точку контакту на високому рівні;
- Швидке втручання правоохоронців;
- Увагу органів контррозвідки;
- Дипломатичний протест в бік країни-винуватця;
- Психологічну та іншу підтримку;
- Допомогу у судових процесах;
- Фізична безпека вдома та на роботі (сигналізації, відеонагляд).
Як визнають аналітики, потрібно прийняти похмуру істину, що демократичний світ програє битву ідей з авторитарними режимами не тому, що його ідеї слабкі, а тому, що поле битви перекошене проти нього. Якщо не вирішити цю проблему, західний медіапростір перестане бути опорою проти ворожого впливу, натомість стане джерелом його поширення.
Слава Україні!Заборонена література від ФСБ
Заборонена література від ФСБ
Ісмаїл Рамазанов — кримськотатарський активіст, колишній політв’язень. В січні 2018 року його затримала ФСБ в окупованому Криму і звинуватила в екстремістських висловлюваннях. Справа була сфабрикована, Рамазанова катували, примушували підписати зізнання. Зрештою, завдяки діям адвоката, так званий «суд» на окупованому півострові не продовжив термін тримання під вартою. В січні 2019-го року справу проти Рамазанова припинили.

Журналіст: Весь час в період окупації ти знаходився в Криму, ти займався своєю боротьбою, був незгодний з окупацією Криму, ти відкрито про це говорив. Сьогодні ти в Києві. Чому ти тут?

Ісмаїл Рамазанов: Еще в 2013-м году я частично участвовал в Майдане, я был проводником на поезде направления «Симферополь-Киев». Я своими глазами видел то, что происходило у нас в столице. А в Крыму уже на тот момент работала российская пропаганда, и были люди, которые очень сильно подверглись этой пропаганде. Но я тот человек, который привык анализировать, и если есть сомнения, то я должен увидеть своими глазами. Что я и сделал – я приехал на Майдан, где увидел замечательных людей, которые выступали против режима Януковича.

Помню, как в начале 2014-го года до начала оккупации в моем поезде ехали крымские студенты, которые учились в Киеве. Кто-то из них хромал, кто-то просто подвергся избиению силовиков «Беркута».

Журналіст: Тобто кримські студенти теж брали участь у Майдані в Києві?

Ісмаїл Рамазанов: Да. Мы, помним, что все началось с избиения студентов под Стеллой Независимости. И на мое удивление, в Крыму хвалили силовиков, которые избивали студентов по приказу Януковича.

Мне очень сильно понравился дух, который царил тогда на Майдане. Мне понравились требования людей, которые там стояли. Но однажды, когда я вернулся в Крым из очередного рейса, я застал такую жуткую картину, когда так называемая «самооборона Крыма», которая на самом деле состояла из маргиналов и неблагополучных людей, просто на вокзале позволяла себе обыскивать людей, которые приезжали из Киева и других регионов. Я не знаю, что они искали, но они себе позволяли многое: они отбирали деньги, золото.

Журналіст: Їм ніхто не чинив спротив – міліція чи поліція?

Ісмаїл Рамазанов: Милиция была тогда дискредитирована. Чтобы было понятно, что происходило, расскажу одну историю. Как-то раз я возвращался домой после очередного рейса. Когда я проходил через вокзал, ко мне прицепились эти «самообороновцы» и потребовали у меня документы. Я им сказал, что не обязан им давать документы, потому что мне непонятно, кто они такие. На что они начали матерится, обзываться, затрагивали мою национальность, потом начали угрожать, говорили, что мы тебя сейчас скрутим. Так как я физически очень развит, то я им, конечно же, дал отпор: одного скинул на железную дорогу, остальные и лезть не стали. Тогда меня спасло то, что «линейники» (милиция, которая сопровождала наши вагоны в рейсах), просто шли мимо и заметили, что меня окружили «самообороновцы». И я сказал, что милиции я покажу документы, но лишь в участке. Мы пошли с ребятами в участок на вокзале, и эти «самообороновцы» сопровождали нас, даже стояли некоторое время под отделом, ожидая меня. Потом они все же ушли, после чего и я пошел домой.

С этого момента я понял, что нужно сопротивляться. Мы в своих поселках начали делать свой Автомайдан: мы на своих личных машинах охраняли мечети для того, чтобы не допустить какой-то провокации. И это было по всему Крыму.

Журналіст: А ці «зелені чоловічки» намагалися туди зайти і влаштувати якісь провокації?

Ісмаїл Рамазанов: Да, провокации были. Было даже такое, что эти «зеленые человечки» обкидывали окна домов камнями – им нужно было посеять максимум хаоса в оккупированном Крыму. На тот момент оккупация уже началась, просто никто не придавал этому серьезного значения. На самом деле, эти «зеленые человечки» там бегали уже с начала 2014-го года, только они сначала называли себя антимайдановцами.
Мы всячески помогали нашим вооруженным силам Украины в Евпатории, в Симферополе. Помню, что мы охраняли здание Меджлиса крымскотатарского народа, и даже охраняли телеканал «АТР», потому что на него тоже покушались. Я замечал, что в те дни было много европейских журналистов, которые пытались освещать эти все события. Меня это как-то успокаивало, что иностранные СМИ тоже присутствовали, и европейцы будут знать, что происходит у нас в Крыму.

Журналіст: Розкажіть, як на вас вийшла ФСБ?

Ісмаїл Рамазанов: Я не скрывал свою проукраинскую позицию, я позволял себе критиковать, что происходит в Крыму. После так называемого «референдума» я поругался на планерке перед отправлением поезда из-за пророссийской агитации некоторых инструкторов, которые инструктировали перед отправлением проводников. Они тогда агитировали подписываться за создание «Крымской железной дороги», вместо Укрзалізниці. Тогда я со скандалом вышел с работы и не появлялся там. Начал проводить всякие разные информационные акции против оккупации Крыма. В 2015-м году мне пришло письмо о том, что меня уволила эта несуществующая «Крымская железная дорога».

Осенью 2017-го года я заметил за собой слежку. Я сильно этому значения не придавал, но в январе 2018-го ко мне пришли в 5 утра. Ко мне в дом ворвались люди в масках с нашивками ФСБ, надели мне наручники и просто начали избивать без каких-либо объяснений. Задавали какие-то вопросы, я отказывался на них отвечать. Периодически заводили меня в комнату, где находились мои родители. Когда «следователь», которая представилась Глуховой Алисой Михайловной, начала что-то зачитывать с листа бумаги, я потребовал, чтобы это зачитывалось на крымскотатарском языке. После чего меня снова завели в мою комнату и продолжили избивать.

Потом начался обыск. Так называемый «сотрудник ФСБ» Шамбазов подбросил патроны под матрас кровати, на которой я спал. Потом подбросил какую-то книгу, и лишь после я узнал, что это книга — «Крепость мусульманина». Такой книги у меня никогда не было, и лишь потом я узнал, что все эти книги, которые подбрасывали и другим крымским татарам, издавались в Российской Федерации – либо Москва, либо Казань. То есть они кода-то посеяли зерно, а сейчас благодаря таким книжкам людей привлекают к ответственности.
Ігор Котелянець: Після цього випадку тебе відправили в СІЗО і ти там перебував півроку.

Ісмаїл Рамазанов: На второй день состоялся «суд». Перед «судом» меня два дня пытали, и на третий день я уже был в СИЗО, где я пробыл полгода до 14 июля.

Журналіст: Що вони хотіли?

Ісмаїл Рамазанов: Они хотели многого. Когда они меня пытали, хотели, чтобы я сознался в том, что выезжал на материковую часть Украины для того, чтобы принимать участие в каких-то воинских формированиях. Потом я узнал от родителей, что у меня украли диплом магистра, который я защитил в 2017-м году, украли документы на дом, украинский паспорт. И я начал подозревать, что из меня хотят сделать какого-то украинского диверсанта.

Журналіст: В чому вас в решті решт звинуватили?

Ісмаїл Рамазанов: По патронам, которые они подбросили, доказать ничего не получилось, и под методичным давлением моего очень грамотного адвоката, в ноябре 2018-го года уголовное дело по хранению патронов закрыли по факту недоказуемости.

Журналіст: По суті, твоя історія серед всіх політв’язнів найщасливіша: ми маємо лише один такий випадок, коли адвокату завдяки його професійній роботі вдалося витягнути політв’язня до моменту, коли б його засудили і відправили по колоніях Російської Федерації. Після того, я так розумію, ти вирішив, що залишатися в Криму є небезпечним для тебе?

Ісмаїл Рамазанов: Пока шло так называемое «следствие», я еще находился в Крыму. Уголовное дело по 282 статье «за нелюбовь к российской власти» было прекращено в 2019-м году. И в последующем дела всех тех крымских активистов, которые тоже преследовались по 282-ой статье, также позакрывали автоматом.

Когда еще уголовное преследование против меня продолжалось, я занимался сбором финансов в помощь семей политузников, передавал даже передачки в СИЗО. Хотя мне говорили, что я снова подставляюсь, но я считал нужным, потому что я побывал в этих условиях. Также я освещал все эти облавы в Крыму, когда арестовали 24-е крымских татарина. Я не стал сидеть в стороне, поехал и начал записывать все. Мне удалось записать очень многое, где ФСБшники позволяли себе врываться в дома, когда хозяева этих домов отсутствовали.

После этих облав я снова стал интересен «правоохранительным органам». Мне позвонила помощница симферопольского прокурора и сказала, что у них есть информация, что я являюсь организатором каких-то несанкционированных мероприятий. Я записал этот телефонный разговор, связался со своим адвокатом, и мы сразу же поехали в прокуратуру. Там тоже состоялся интересный разговор: меня провоцировали на какие-то признания или позицию касательно оккупации Крыма. Мне говорили, что с такой проукраинской активностью мне нечего делать в Крыму.

Журналіст: По суті тобі дали зрозуміти, що скоро тебе закриють, тому навесні цього року ти і поїхав з Криму.

Ісмаїл Рамазанов: После беседы в прокуратуре, мы с моим адвокатом приняли решение, что мне лучше поехать на материковую часть Украины.

Журналіст: Але зараз, живучі вже в Києві, ти все одно не зупиняєш своєї громадської діяльності.

Ісмаїл Рамазанов: Невозможно пройти через все это и сидеть в стороне – я не тот человек. Я хоть словом каким-то помогу ребятам, которые продолжают находится в плену.

За матеріалами https://hromadske.radio/
okovalchuk 0 288 Нет комментариев
ВійнаПокращення життя в ОРДЛО не за горами
Покращення життя в ОРДЛО не за горами

ФСБ РФ розпочала новий комплекс заходів, спрямованих на підрив позицій Владислава Суркова на території т.зв. «ДНР» і відсторонення від влади його прихильників на чолі з Денисом Пушиліним.
При цьому, паралельно з запуском інформаційної кампанії зі зміни куратора «Л/ДНР» (В.Суркова на Д.Козака) і подачі В.Сурковим заяви про відставку в зв'язку з провалом його діяльності «на українському напрямку» і «невдоволенням Путіна» (у варіації - «у зв'язку з важкою хворобою»), також проводиться комплекс заходів в соціально-економічній сфері ОРДЛО.
Так, за вказівкою генерал-полковника ФСБ Сергія Беседи(головний куратор «ЛДНР» від Луб'янки), керівництво «Внєшторгсервіса» (формально належить С.Курченко, головні бенефіціари - генерал-полковник ФСБ Сергій Чемезов і той же Беседа) не проводить або ж затримує виплати в «республіканський бюджет» з метою формування катастрофічного дефіциту. За задумом «луб'янских кураторів», такі кроки вже в літній період повинні призвести до значних соціально-економічних потрясінь (припинення соціальних виплат і зарплат, а також недофінансування інших соціальних статей бюджету) і, відповідно, до критичного невдоволення діяльністю Д.Пушиліна і його команди.
Що, в свою чергу, дасть підстави для їх усунення і призначення підконтрольних Луб'янці людей.
Таким чином в передчутті запланованого Кремлем запуску через проросійські сили в Україні (яскравий приклад - Медведчук) «автономії Донбасу», хлопці з Луб'янки і їх покровителі з Кремля хочуть отримати не тільки повний економічний, а й політичний контроль над тимчасово окупованими територіями, відтіснивши інших гравців.
АктуальноЧи існує ісламська загроза в Україні?
Чи існує ісламська загроза в Україні?

Вторгнення Збройних сил Росії на територію України та Сирії, на думку аналітиків, може призвести до нової «холодної війни».
Окрім високого показника загрози, яку уособлює Росія з її агресивною зовнішньою політикою, досить значною проблемою для всього світу залишається наростання загрози ісламського екстремізму, що може дестабілізувати світову економіку. Ісламізм як глобальна світова загроза сьогодні не визнає кордонів та жодних правил. Ісламістський тероризм, як і агресивна політка Володимира Путіна, формують чинники загрози як світовій безпековій політиці, так і окремим країнам, що самостійно зіштовхнулися з цими проблемами.
Україна вже як два роки стала об’єктом агресивної політики Російської Федерації, що розв’язала війну на сході країни та окупувала Крим. Наслідки цієї проблеми відомі широкому загалу українців – розвиток тероризму та сепаратизму, намагання дестабілізувати ситуацію в середні країни. Однак, відносно мало інформації сьогодні можна знайти щодо аналізу інших проблем, що становлять загрози національній безпеці сучасній Україні. Серед них окремо можна виділити ісламізм. То чи існує на сьогодні ісламістська загроза в Україні? Відповідь на це питання спробуємо знайти в даному матеріалі.
Ісламізм
Ісламізм - це третя тоталітарна ідеологія (після фашизму і комунізму), яка пропонує безглуздий середньовічний підхід до проблем сучасного життя. Ретроградний і агресивний, він утискає немусульман, пригнічує жінок і виправдовує поширення влади ісламу за допомогою сили. Відповідно до думки дослідника Володимира Мейстера, крайня антизахідна спрямованість фундаменталістів призводить до заперечення ними: рівності статей, свободи совісті, загальної грамотності, а також породжує реакційно-утопічні прагнення відродити мусульманське Середньовіччя. Ісламісти намагаються встановити контроль над сепаратистськими, іредентистськими і протестними рухами. Ідеологія ісламістів передбачає обов'язковість джихаду проти всіх невірних - як немусульман, так і тих мусульман, які не є і не бажають бути ісламістами. Такі мусульмани оголошуються віровідступниками в результаті такфіра, визнання їх невірними. Ісламісти, використовуючи специфічно інтерпретовані положення шаріату, допускають і рекомендують вчинення терористичних актів, в тому числі «сліпих» (спрямованих проти випадкового набору людей в місцях їх концентрації), використання терористів-смертників. Вони прагнуть реісламізаціі, залучення до боротьби за досягнення цілей ісламістів «етнічних мусульман», тобто людей, чиї предки були мусульманами, але самі вони віруючими мусульманами не є (татари, башкіри, кавказькі національності та ін.).
Серед ісламістських організацій сучасного світу можна назвати «Аль-Каїду» та її філії в різних регіонах світу, «Ісламську державу» та інші.
«Хізб ут-Тахрір»
1. Загальна інформація
В 2000-х роках на території України основними центрами ісламської активності фактично були Крим та Донецька область. Зокрема, на терені цих регіонів діяли осередки організації «Хізб ут-Тахрір аль-ісламія» («Партія ісламського відродження»). Проте найбільш активною ця організація залишалась власне на території АР Крим, де її голова Файзил Амзаєв фактично займався ефективним розвитком організації.
Структура «Хізб ут-Тахрір» уявляє собою піраміду, яка включає в себе сім ступенів: му'тамад (головний керівник в масштабах однієї держави), масуль (керівник регіональної організації), муса'ід (помічник масула), накіб (керівник міста, району), помічник накіба, мушріф (керівник одного або декількох гуртків (халакат), шабаб (активіст, який вже сприйняв ідеологію до кінця і став повноправним членом організації) ідаріс (член гуртка, який є поки послушником. Первинним осередком організації є, як уже було сказано , гуртки з вивчення релігійної літератури - халакат, що складаються з 5-15 ідаріс на чолі з мушріфом. Заняття в халакат проводяться два рази на тиждень. Раз на місяць відбувається нарада мушріфів, в ході якої обговорюються практичні та організаційні питання. Накіб постачає літературу, розподіляє фінансові кошти і приймає пожертвування. У гуртках крім студіювання літератури проводять інструктаж на випадок арешту, тому члени організації, знають як себе вести зі слідчим і при затриманні. Виходячи з інструкцій, люди з «Хізб ут-Тахрір» завжди тримають напоготові відеокамеру, щоб знімати поліцейських. Це один з прийомів психологічного тиску на правоохоронні органи. Попадання до КПЗ або до в'язниці сприймається ними як «бойове хрещення» і як можливість продовжити агітацію (дагват) вже серед співкамерників. Деякі з хізбів, опиняючись в загальних камерах, починають вести вербування нових членів для організації. При цьому в небезпечних для них ситуаціях допустимо приховування або відмова від членства в «Хізб ут-Тахрір» (принцип «такія» - приховування своїх переконань), якщо це допоможе уникнути більш тяжких для члена організації наслідків. При цьому ієрархія «Хізб ут-Тахрір» може відрізнятися в залежності від держави або регіону, може бути більш складною або більш спрощеною. Загальним залишається те, що є нижня, середня і вища ланка в організації.
У богословському плані головне звинувачення проти «Хізб ут-Тахрір», яке висувають представники традиційного ісламу, є відмова визнавати хадіси категорії ахад (передані одним передавачем) і дотримуватися їх. У той же час велика частина сунітського віровчення побудована саме на хадісах категорії ахад, а хадісів мутаватір (передані декількома передавачами) існує зовсім невелика кількість. Через сумніви в достовірності хадісів ахад ідеологи «Хізб ут-Тахрір» заперечують муки могили, Даджаля (аналог Антихриста в ісламі), обставини приходу Махді й Іси (Ісуса).
У російському Татарстані «Хізб ут-Тахрір» з'явився з мігрантами з Узбекистану, одним з перших масулів був Алішер Усманов (не плутати з відомим великим бізнесменом), який розгорнув свою діяльність в 1996 році по приїзду до Казані, почавши працювати в одному з місцевих медресе. Оскільки організація в Росії була визнана терористичною і заборонена тільки в 2003 році рішенням Верховного суду Росії, то тривалий час Усманов здійснював свою діяльність цілком легально. Саме з цього часу можна говорити про початок поширення ідеології «Хізб ут-Тахрір» в Татарстані. Поширення ідеології «Хізб ут-Тахрір» йде і через мігрантів, і навіть правоохоронні органи.
На думку мусульман, що сповідують традиційний іслам, як релігійно-політичний рух «Хізб ут-Тахрір» характеризується негативним ставленням до світської влади, прагненням до влади як основною стратегічною метою, ідеологією формування політичної системи, наявністю програми будівництва халіфату і тактики боротьби, володінням розвиненим пропагандистським апаратом і засобами агітації. На думку мусульманського богослова Фаріда Салмана, члени партії «Хізб ут-Тахрір» демонструють неповагу до традиційних канонів мусульман під час п'ятничної проповіді в мечеті, коли можуть демонстративно встати, перервати виступ імама і починати сперечатися з ним з розрахунком на публічний ефект, доводячи, що духовенство в питаннях релігії неграмотне і говорить не правду, а вони начебто її знають. За його словами, характерна їх особливість - це віра в свою винятковість, в те, що саме вони знають правду. На думку хізбів аят з третьої сури Корану «... І нехай буде серед вас група, яка закликає до добра, наказує дозволене і забороняє засуджене» говорить саме про них.
Перший заступник муфтія Татарстану Рустам Батров звинуватив прихильників «Хізб ут-Тахрір» в маргінальності, а також в тому, що вони своїми діями такий символ ісламу як шахада (свідоцтво віри) в формі тахліля (слова «Немає Бога, крім Аллаха») «прагнуть перетворити в елемент екстремістсько-політичного дискурсу».
Діяльність ісламістської організації «Хізб ут-Тахрір» заборонена в багатьох країнах світу, в тому числі і в Росії. В Україні ніяких заборон щодо діяльності цієї організації не видавалося. У Криму «Хізб ут-Тахрір» діяв цілком відкрито. В цілому, за різними оцінками, кількість членів «Хізб ут-Тахрір» та їх прихильників в Україні до 2014 року не перевищувала 10 тис. осіб за найоптимістичнішими розрахунками журналістів (з урахуванням членів родин).
2. Політична діяльність
Організація проводила ряд акцій з популяризації ісламу, власне самопіару та поступово проникала в соціально-політичний простір Криму. Зокрема, в серпні 2012 року акція хізбів була присвячена підтримці народу Сирії.
27 вересня 2012 року в Сімферополі відбувся мітинг мусульман Криму проти скандального фільму «Невинність мусульман». За інформацією investigator.org.ua, перед будівлею Палацу культури профспілок зібралося близько 300 осіб, більшість яких були представниками «Хізб-ут-Тахрір». Присутній на мітингу голова мусульманської громади «Давет» Руслан Рамазанов заявив, що вважає фільм «Невинність мусульман» західною провокацією. Рамазанов уточнив, що фільм не бачив. В ході мітингу багато мусульман заявляли, що фільм не дивилися, але впевнені, що він ображає іслам і їх релігійні почуття. Також представники мусульманської громади «Давет» закликали всіх мусульман України протистояти всім тим образам на адресу ісламу, які на сьогоднішній день відбуваються, і поширювати тільки правдиву інформацію про пророка Мухаммеда, його сім'ю та іслам.
20 листопада 2012 року члени «Хізб ут-Тахрір» провели пікет біля російського консульства у Сімферополі. Акція пройшла, незважаючи на заборону, винесену напередодні судом. Тоді під консульством зібралися близько п'ятдесяти чоловіків, які тримали чорні і білі прапори з цитатами з Корану і транспаранти з написами «Допомога Аллаха близька», «Путін = Сталін = тиран», «Аллах, обруш свій гнів на гнобителів» тощо. За словами організаторів акції, таким чином, у формі «інформаційного пікету», кримські прихильники «Хізб ут-Тахрір» висловлювали протест проти арештів своїх соратників в Росії.
«У Росії відбувається антиісламська акція, яка проходить організовано: та організація, яка внесена в Росії в список терористичних, я маю на увазі «Хізб ут-Тахрір», ніколи не скоювала терористичних актів», - заявив тоді журналістам офіційний організатор акції, сімферополець Еміралі Кадиров.
На його думку, політика, яку проводить Росія на Північному Кавказі, «сьогодні стала переноситися на інші мусульманські республіки, що входять до складу федерації, такі як Башкортостан і Татарстан». Свою резолюцію пікетувальники спробували передати тодішньому консулу РФ в Криму Володимиру Андрєєву. Назустріч до мітингувальників російський консул не вийшов, а передати папір в консульство пікетувальникам завадили правоохоронці. Разом з тим, незважаючи на те, що на мітингу були присутні представники влади, які й оголосили рішення окружного суду про заборону акції, мітинг пройшов у повній відповідності з планами організаторів. Присутніх ніхто не зупиняв, хоча на заході також були присутні близько десятка міліціонерів, а поруч стояв автобус з солдатами внутрішніх військ. За словами Еміралі Кадирова, в Україні і Криму проблем з правоохоронними органами та спецслужбами у «Хізб-ут-Тахрір» не було, так як, на його думку, ця «партія» не загрожує безпеці України». Тоді екс-генеральний консул Росії в Сімферополі Володимир Андрєєв висловив обурення тим, що влада допустила проведення пікету. Він повідомив, що довів до відома української і кримської влади свою позицію.
Підчас мітингу літа 2013 року, який відбувся з приводу 89-х роковин руйнування халіфату, взяли участь близько двох тисяч осіб. Однак конференція Ліги мусульманок «Інсаф», пов'язаної з кримським відділенням «Хізб ут-Тахрір», була зірвана. Учасникам з'їзду відмовили в проведенні заходу через те що, протікає дах у будинку, де повинен був відбутися форум.
За інформацією novostimira.com, 7-8 жовтня 2013 року Міжнародний форум ісламістської організації «Хізб ут-Тахрір», який повинен був початися в Сімферополі, був зірваний. Ісламісти мали намір провести з'їзд в будівлі Кримського академічного українського музичного театру. Однак вранці адміністрація театру розірвала договір про оренду. На площі Леніна зібралися близько тисячі учасників форуму, які потребували не допустити зриву заходу і звинувачували в події тогочасну українську владу. Тоді на захід зібралось близько двох тисяч членів організації, в тому числі з Великобританії та Туреччини.
Також існує інформація, що за лінією «Хізб ут-Тахрір» до 2013 року на терені Кримського півострову проходили підготовку в спеціальних таборах рекрути, що потім приймали участь у військових діях на території Сирії. Точна інформація про кількість рекрутів, що були відправлені з Криму на територію Сирії, не відома. За приблизними оцінками, мова йде приблизно про 100 осіб.
Після анексії Криму російськими військами та встановлення окупаційного режиму чимала кількість членів «Хізб ут-Тахрір» виїхала за межі півострова через загрози життю та переслідування з боку ФСБ. Чимало тодішніх працівників кримського СБУ перейшло на бік ФСБ, де й почали приймати участь в переслідуванні членів кримсько-татарських організацій, в тому числі й «Хізб ут-Тахрір». Задля цієї роботи голова ФСБ Олександр Бортніков призначив очільником Федеральної служби безпеки РФ в АР Крим Віктора Палагіна, який до цього мав досвід протидії ісламістським течіям, очолюючи Управління спецслужби в Башкортостані.
З 2014 року починається активне переслідування членів «Хізб ут-Тахрір» за вказівкою з Москви. Як повідомляє ru.krymr.com, прокурор Наталя Поклонська, що перейшла на бік кримської окупаційної влади, не привела жодного факту, що підтверджує зв'язок затриманих кримчан з «Хізб ут-Тахрір». У слідства в принципі не може бути документальних підтверджень членства затриманих в ХТ. «Ми володіємо зрілою, впорядкованою і чіткою адміністративною структурою. Тому членство в «Хізб ут-Тахрір» фіксоване, однак воно не оформляється документально, це не потрібно законами шаріату», - сказав Крим.Реаліі керівник інформаційного офісу партії Фазил Амзаєв. Але, з огляду на факт переходу багатьох співробітників Служби безпеки України (СБУ) по Криму і Севастополю на службу в Федеральну службу безпеки (ФСБ) Росії, у російських силовиків можуть бути дані відеоспостереження за учасниками акцій ХТ до 2014 року. Справа «26 лютого» свідчить, що російська правоохоронна система не зважає на тимчасові рамки і поширює свою юрисдикцію на територію України до анексії Криму.
«Сьогодні можна однозначно стверджувати, що більшість працівників СБУ в Криму і Севастополі в своїх діях орієнтувалися не так на Київ, а на Москву. Тому з боку управління СБУ в Севастополі неодноразово ініціювалися судові справи, які розвалювалися в судах через відсутність будь-якого складу злочину», - зазначив Амзаєв.
В одному з кримських СІЗО вже більше року знаходяться четверо кримських татар, яких ФСБ вважає членами ХТ. Правда, поки слідство «буксує», за цей час передати справу до суду слідчі не змогли. Відомо, що заарештовані відмовилися свідчити проти себе. Кримський правозахисник Енвер Кадиров, який нині мешкає на материковій частині України, моніторить процеси над мусульманами, яких звинувачують в причетності до ХТ на пострадянському просторі. Він стверджує, що в таких справах невизнання провини підозрюваних, яке зазвичай має значення в російських судах, не впливає на результат справи.
«У Росії взагалі нічого не потрібно, ніяких доказів. Слідчий передає справу, прокурор просить, суддя дає терміни по вигаданим статей, і не важливо, що ти там визнав чи ні», - сказав Кадиров Крим.Реаліі.
Один з лідерів Національної організації російських мусульман (НОРМ), що проживає в одній з країн Євросоюзу політичний емігрант Харун Сидоров вважає, що операція проти «хізбуттахріровців» не означає, що заарештовані справді до неї причетні. Він помітив, що російські силовики останнім часом намагаються представити членів ХТ як однодумців «Ісламської держави», не дивлячись на їх ворожі відносини. Він вважає, що ФСБ в нинішній історії з арештами в Криму керується швидше корпоративними інтересами, а не турботою про безпеку Росії. Адже репресії застосовуються проти партії, яка, на думку Сидорова, «відтягує від потенційної опозиції пасіонарних мусульман і випускає їх пар в свисток віртуального будівництва халіфату». «З ними можна боротися, заробляючи нові зірочки, і при цьому вони абсолютно нешкідливі, тобто, боротися з ними можна, не ризикуючи нічим», - зазначив лідер НОРМ.
Незважаючи на те, що організація «Хізб ут-Тахрір» в деяких країнах світу визнана терористичною та переслідується законом, в Україні її представники не були помічені в активній екстремістській діяльності.
Фактор кримських татар
Після окупації АР Крим російськими військами чимала кількість кримських татар виїхала на материкову частину України, де й продовжила свою діяльність. Зокрема, це стосувалось представників Меджлісу та членів їхніх родин.
З цього часу російські пропагандистські ЗМІ починають активну хвилю зі створення негативних настроїв серед місцевого населення у відношенні до кримських татар, які розмістились на терені Херсонської області. Безпосередньо активність кримсько-татарської громади в цьому напрямі на сьогодні становить загрозу для спецслужб РФ, чим власне і була викликана подібна реакція окупаційної влади.
Аналіз військово-політичного процесу в Україні підтверджує факт того, що з моменту створення батальйонів, утворених з представників кримських татар на території Херсонської області, з боку РФ відбувається штучна спроба створити загрозу дестабілізації ситуації на півдні країни. Російські пропагандистські медіа постійно створюють пропагандистські меседжі, що у складі добровольчих формувань «Аскер» та у «батальйоні імені Номана Челебеджихана» начебто воюють турецькі найманці з націоналістичної організації «Сірі вовки». Іншим напрямком роботи російської сторони з дискредитації добровольчих батальйонів кримських татар стає просування дезінформаційних повідомлень про те, що разом з вказаними військовими формуванням участь у бойових діях приймають і бойовики «Ісламської держави» та мешканці Кримського півострову, які повертається на материкову Україну з Сирії. Проте підтвердження даної інформації з боку російських медіа жодного разу так і не було виявлено. З іншого боку, російська сторона намагалась створити штучний конфлікт між кримськими татарами та місцевими мешканцями в Херсонській області. Зокрема, це стосувалось інформаційної кампанії з дискредитації в Геничеському районі Ленура Іслямова та організації протестної активності місцевого населення проти розміщення військових формувань «Аскер» та «батальйона імені Номана Челебеджихана» на кордоні з окупованим Кримським півостровом.
Провідну роль в розвитку кримсько-татарських військових формувань «Аскер» та «батальйон імені Номана Челебеджихана» відіграє згаданий раніше Ленур Іслямов, один з організаторів «громадської блокади» Кримського півострову. За інформацією з відкритих джерел, кількість бійців «батальйону Номана Челебеджихана» може складати приблизно 600 чоловік. Концепція батальйону була розроблена і представлена президенту Петру Порошенко і міністру МВС Арсену Авакову в квітні поточного року. Про це тоді наголосив голова Меджлісу Рефат Чубаров в інтерв'ю виданню «Апостроф». За словами Чубарова, це не мононаціональний і не монорелігійний підрозділ, «але при цьому там повинні бути створені умови для віруючих людей, там повинна бути халяльна їжа, там разом з капеланом повинен бути імам». Він зазначив, що при деокупації Криму цей підрозділ забезпечуватиме громадський порядок на півострові в перші місяці його звільнення, охорону громадських будівель і органів влади.
При аналізі загроз національної безпеки України з боку радикальних ісламістських течій треба також додати, що вказані військові формування кримських татар підконтрольні українським силовикам, а інформація, що транслюється російськими ЗМІ, часто не відповідає дійсності. Проте варто зазначити, що російські спецслужби потенційно можуть використати власну агентуру для проникнення в структури зазначених добровольчих військових формувань кримських татар з метою організації провокацій та дестабілізації ситуації на етнорелігійному грунті в південних регіонах України. Проблемним також залишається фактор моніторингу діяльності окремих представників підрозділів «Аскер» та «батальйону Номана Челебеджихана» на предмет радикальної діяльності та зв’язків з іноземними ісламістськими структурами, зокрема, на території Близького Сходу. Цей напрямок також може бути використаний як з боку російських спецслужб, так і реальних представників екстремістських течій. З іншого боку, російська сторона продовжуватиме створювати умови для дестабілізації ситуації в Херсонській області з використанням кримсько-татарського фактору. На даний момент, добровольчі військові формування кримських татар, так само, як і чеченські підрозділі, що воюють на боці української армії, залишаються одними з найбільш дисциплінованих силових структур на території Україні.
Для повного контролю за діяльністю бійців вказаних підрозділів кримських татар потрібна не лише активна діяльність силових структур, але й наявність сильних лідерських позицій з боку керівництва вказаних добровольчих військових формувань. На сьогодні, не зважаючи на компанію з інформаційної дискредитації з боку РФ, в цьому напрямі спостерігається посилення впливу фігури Ленура Іслямова. Задля запобігання дестабілізації ситуації на півдні країни керівництво кримсько-татарських добровольчих військових формувань також має зробити свій внесок в процес створення належних умов для забезпечення енергетичної безпеки в регіоні. Хаотичне знищення електроспоруд та ліній електропередач, що з’єднують материкову Україну з тимчасово окупованою територією Криму, потенційно може призвести до масштабної техногенної катастрофи з відповідними екологічними, політичними та економічними наслідками.
{абашити
Останнім часом можна зустріти інформацію про те, що на території Донецької області ще до початку російсько-української гібридної війни діяли різноманітні ісламістські секти, що теоретично могли мати контакти з радикальними ісламськими рухами з іноземних країн. Одних з таких є секта хабашитів.
Хабашити – це суфійської школа, що була заснована в середині 80-х років ХХ століття ефіопським проповідником Абдуллахом аль-Харарі. Хабашити стверджують, що вони слідують шафіїтському мазхабу в питаннях фікха, а в питаннях віровчення вони - ашаріти і мурджіїти. Це означає, що представники цієї ісламської релігійної секти фактично для винесення правового рішення (фетви) використовують Коран, Сунну пророка Мухаммеда, одностайну думку авторитетних правознавців, судження за аналогією та ін. Вони визнають пріоритет розуму (акль) над релігійною традицією (накль), залишаючи за шаріатом функцію регулятора практичного життя мусульман. Однак, разом з цим, вони вважають за необхідне беззастережне прийняття головних постулатів віри, а лише потім доказовість цих постулатів на основі положень розуму. Доводи розуму для них виявляються залежними від положень віри. В рамках затвердження пріоритету розуму і визнання текстів Корану і Сунни вони визнають логічні методи дослідження проблем і застосовували їх в полеміці. Також вони вважають, що вчинення гріха людиною не має відношення до його вірі, і не завдає їй шкоди. Вчинення тяжких гріхів (кабаір), на їх погляд, виводить людину з ісламу. Їх думка суперечила сунітському віровченню, згідно з яким, вчинки (амаль) віруючих виходять від їх намірів (ніят), вони знаходяться в тісному взаємозв'язку і повинні бути приведені у відповідність з шаріатом.
Хабашити дотримуються двох суфійських тарикатів: ріфайя і кадирія. З деяких питань погляди хабашитів подібні з поглядами шиїтів-рафідітів.
На території Донбасу секта хабашитів не була широко представлена в мусульманських громадах. Їхня практична діяльність, зокрема, могла бути предметом дослідження релігіознавців і політологів, що досліджують розвиток ісламських течій в Україні. Проте з окупацією частини Донецької області об’єднаними російсько-сепаратистськими силами представники так званого «МДБ ДНР» почали штучно розкручувати тематику діяльності даної маргінальної ісламської секти, яка і в доокупаційний період була мало відомою широкому загалу пересічних громадян. Але в рамках роботи з представниками російських спецслужб співробітники «МДБ ДНР» фактично створюють штучні загрози для імітації активної діяльності з метою отримання матеріальних дивідендів з РФ. Так, в травні 2016 року була розповсюджена інформація про те, що «з метою запобігання диверсійно-терористичних проявів» під час травневих свят «МДБ ДНР» в тісній взаємодії з іншими силовими структурами сепаратистів провела масштабну «контртерористичну операцію «Вихор-Антитерор». В рамках зазначеної «КТО» було «припинено діяльність радикальної мусульманської громади, а саме донецького підрозділу секти «хабашитів», підконтрольній західним спецслужбам». Сепаратисти розповсюдили дезінформацію про те, що організація хабашитів начебто фінансувалася з України і проповідувала ідеї радикального ісламу серед мусульман «ДНР». Кінцевою метою секти, згідно з повідомленням донецьких сепаратистів, «є дестабілізація політичної ситуації в «республіці» шляхом радикальних методів боротьби, в т.ч. терористичних». Спецслужби сепаратистів затримали «7 організаторів і найбільш активних членів секти».
Згідно з аналізом релігійно-політичної ситуації на Сході України, загрози з боку діяльності хабашитів на сьогоднішній день не існує. Цю проблему періодично можуть підіймати російськи пропагандистські ЗМІ для створення чергової дезінформації про ситуацію в Україні.
Фактор розвитку ісламізму як один із пріоритетних
загроз національній безпеці України
Незважаючи на те, що пріоритетним напрямом загрози національній безпеці України залишається агресивна зовнішня політика РФ та військово-політична присутність російської сторони в Криму та на Донбасі, фактор розвитку ісламізму залишається одним з тривожних сигналів для українського суспільства. На сьогоднішній день Україна не представляє інтересу для активної діяльності представників ісламських сект та ісламістських терористичних організацій. Проте територія української держави може використовуватись терористами для вербування потенційних бойовиків до складу бандформувань «Ісламської держави». З урахуванням складного економічного становища України на фоні російсько-української гібридної війни українські громадяни стають потенційними об’єктами для вербовки бойовиками. З іншого боку емісари «ІД», які можуть перебувати на території України, використовують потенціал для вербовки бойовиків із середовища студентів, що походять з країн Центральної Азії. Найбільш уразливим в цьому контексті регіоном залишається Схід України, а саме – Харківська область. Саме на території цієї області в рамках моніторингу ЗМІ було виявлено найбільшу кількість інформації про активність вербувальників «Ісламської держави» в середовищі студентів-мусульман. Також проблемним напрямом залишається можливість використання території України для «консервації» бойовиків, їхньої подальшої легалізації, спроби вести бізнес та займатися релігійно-просвітницькою діяльністю. Україна також може використовуватись ними для транзиту бойовиків з РФ та країн Центральної Азії на територію Туреччини. Низький рівень життя, економічна і політична криза, а також «несприятлива» для бойовиків етно-релігійна мапа фактично виступають головними причинами відсутності розгортання активної терористичної діяльності ісламістів на території України. В цьому контексті найбільш сприятливим середовищем для терористів виступає саме територія Російської Федерації, де фактично були створені умови для активізації ісламістів в разі загострення системної кризи.
Малодослідженою залишається проблема активності ісламських фондів та культурних центрів, які потенційно можуть використовуватись з метою створення мережі агітаторів та вербувальників для рекрутації нових членів до лав ісламістських організацій. Створення альтернативних мусульманських громад, будівництво нових мечетей (з подальшим викривленням основних постулатів догматичного ісламу), розповсюдження екстремістської літератури – всі ці елементи класичної етапізації циклу розвиту ісламістських організацій відображають потенційні сприятливі умови для розгортання діяльності ісламістів в Україні. Українська держава також може використовуватись ісламістськими терористами з метою торгівлі зброєю, організацією наркотрафіку та контрабанди різних груп товарів з країн Близького Сходу. З цією метою представники країн Близького Сходу – керівники ісламських фондів та культурно-релігійних організацій (які в тому числі можуть мати пряме відношення до фінансування різноманітних терористичних рухів), також можуть використовувати елементи корупції та економічного шантажу з метою забезпечення своєї присутності не лише в Україні, але й в східноєвропейському регіоні в цілому.
Головною проблемою ісламістського напряму загрози національній безпеці України залишається наявність активності ісламістських вербувальників, що, використовуючи загальну системну кризу в українській державі, створюють плацдарм для розширення своєї діяльності. Для протидії зазначеному фактору загрози національній безпеці представникам діючої влади необхідно: організувати належні профілактичні механізми діяльності силовиків в середовищі іноземних студентів-мусульман; створити умови для розвитку інформаційної кампанії про висвітлення потенційних загроз ісламістського тероризму для українського суспільства; проводити належний моніторинг фінансової діяльності ісламських фондів, культурних центрів та різноманітних підприємств, що представляють інтереси країн Близького Сходу; активно співпрацювати з правоохоронними органами країн ЄС щодо протидії розвитку тероризму та ін.
У контексті змісту вище вказаної інформації, органами СБУ з 1991 року і по даний час неодноразово виявлялись факти використання території нашої держави для поширення екстремістської літератури, підшуковування найманців для їх участі у бойових діях в Сирії і Іраку на боці «ІД», переховування від міжнародного розшуку за лінією Інтерполу за приналежність до міжнародних терористичних організацій.
Зокрема, 23 травня 2012 року організація «Ісламський просвітницький центр» була викрита співробітниками СБУ в поширенні екстремістської літератури на промринку «7-й кілометр». За даним фактом СБУ порушило кримінальне провадження за ст. 161 КК України («Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності та ставлення до релігії»). Тоді повідомлялось, що екстремістська література була надрукована в Туреччині, а на територію України потрапила через Придністров'я. Що ж стосується організації «Ісламський просвітницький центр», то її пов'язують з радикальним ісламським пантюркістським рухом «Сулейманджі». На 2012 рік це був не перший інцидент, пов'язаний з діяльністю екстремістських мусульманських організацій в Одесі: зокрема, навесні 2012-го року СБУ зацікавилося діяльністю ваххабітської організації «Прямий шлях», яку також викрили в поширенні екстремістської літератури, а пізніше і в зберіганні зброї.
Як повідомляє vnews.agency, в СБУ назвали кількість кримчан, які воюють на боці бойовиків в Сирії та Іраку. У бойових діях в Сирії і Іраку беруть участь близько півсотні жителів Криму. Вони входять до складу «ІД», «Фронт аль-Нусра», а також інших пов'язаних з ними структур. Правоохоронці розповідають, що на українських територіях є прихильники ідеології «Ісламської держави». Вони ведуть пропагандистську роботу, вербують нових членів, здійснюють транзит бойовиків «ІД» через Україну, забезпечують їх усім необхідним. В СБУ відзначили, що найчастіше об'єктами агітації стають вихідці з мусульманських країн, які тимчасово або ж на постійній основі проживають в Україні. Встановлено 50 осіб, які проживали в Криму, а зараз беруть участь в бойових діях в Сирії та Іраку. Крім того, ще 63 прихильника «ІД» з числа іноземних громадян були направлені до Туреччини транзитом через нашу країну. В українському МЗС назвали точну кількість громадян, які потрапили в полон до бойовиків «ІД» протягом останніх 5 років на території Лівії і Сирії. Всього терористи змогли захопити 30 українців. Велика частина громадян була захоплена бойовиками на території Лівії (27 осіб). 23 людини з них вдалося звільнити. У Сирії заручниками радикальних ісламістів стали 3 українця.
16 березня 2016 року СБУ затримала ісламістського терориста в Вінниці. Бойовик був оголошений в міжнародний розшук за лінією Інтерполу. Про це йдеться на сайті відомства. За даними СБУ, затриманий є членом терористичної організації «Джебхат ан-Нусра». У 2012-2014 роках він брав участь в бойових діях на території Сирії.
Представники СБУ в Харківській області також робили заяви щодо намагань вербувальників «Ісламської держави» залучати до лав терористичної організації студентів харківських ВНЗ. Особливо активна робота проводиться ними серед студентів-мусульман. Це, вважає він, серйозна загроза українській національній безпеці - вербувальники всіляко залучають студентів до терористичної діяльності.
2 травня 2016 року Київський районний суд м. Харків заарештував уродженця Лівії, студента першого курсу Харківського національного університету ім. Каразіна, у якого на орендованій квартирі були виявлені граната й ідеологічна література «Ісламської держави». Як передає «Кореспондент», про це йдеться в ухвалі слідчого судді Наталії Єфименко, опублікованому на сайті єдиного держреєстру судових рішень. За даними прес-служби СБУ, в травні 2015 року група осіб завербувала до «ІДІЛ» Мохамеда Далаіна (студента медичного факультету університету Каразіна) і його співмешканку-харків'янку, які в подальшому, виконуючи інструкції, вилетіли з Києва в Стамбул, а звідти перебралися на територію сирійсько-іракської зони збройного конфлікту, підконтрольну прихильникам і бойовикам «ІДІЛ». 28 вересня 2015 року Далаін підірвав себе в передмісті Багдада, в результаті чого загинули близько 20 і поранено близько 60 осіб. Після цього правоохоронці стали перевіряти, чи немає в Харкові інших представників терористичної організації. В ході однієї з таких перевірок в квартирі, яку знімав лівієць, слідчі знайшли уніфікований запал ручної гранати, корпус бойової гранати Ф1, а також символіку й ідеологічну літературу «Ісламської держави Іраку та Леванту». Чоловіка затримали 11 квітня, а на наступний день йому оголосили про підозру у незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст.263 КК України).
Терористи «Ісламської держави» використовують для вербування нових бойовиків найрізноманітніші способи, крім того географія їх пошуків найширша, передає grazhdanin.in.ua. Українці також виявилися в полі зору ісламістів. Багатьом громадянам країни приходили на електронну пошту дивні повідомлення з пропозиції вступати до лав «ІД». Але випадок в українському Рівне вражає зухвалістю. Прямо на вокзалі кілька людей розповсюджували листівки з пропозицією для охочих непогано заробити. Обіцяна заробітна плата, за інформацією ЗМІ, складає близько тридцяти тисяч гривень (що еквівалентно тисячі євро) на місяць. У листівках вказані були контактні телефони, що цікаво і українського, і російського операторів стільникового зв'язку. На жаль, самих «агітаторів» затримати не вдалося, але в руках правоохоронців виявилися ті самі листівки.
Двох громадян Таджикистану, причетних до діяльності міжнародних терористичних організацій, затримали 25 червня 2016 року в аеропорту Харкова співробітники Служби безпеки України с
Aurora 0 270 Нет комментариев
Слава Україні!Оманлива вигода Союзної держави
Оманлива вигода Союзної держави

Через чергові суперечності між Володимиром Путіним та Олександром Лукашенком відносини між Росією і Білоруссю стали доволі напруженими. З боку російських перших осіб все частіше лунають заяви про подальше будівництво Союзної держави між РФ та Білоруссю. Зокрема, як зазначив Медвєдєв, Москва готова до просування цим шляхом, аби в тому числі «створити єдиний емісійний центр, єдину митну службу, суди, рахункову палату».
Головною метою Путіна в цій ситуації є консолідація навколо себе буферних територій – або із безпосереднім поглинанням територій інших держав, або зі збереженням країни у «сірій зоні» як це сталося у випадку з Донбасом та АР Крим. Для Путіна це стратегічне завдання – «собіраніє зємєль русскіх».
Крім того, нинішня напруженість у російсько-білоруських стосунках виникла також з економічних причин. Зокрема, через ту саму «газову трубу», що проходила через Білорусь і «годувала» режим Лукашенка та його оточення, а потім була відібрана росіянами.
Загалом білоруська економіка є «штучною». Здебільшого білоруська економіка базується на доступі до енергоресурсів Російської Федерації, можливості отримувати їх без мита, а потім продавати далі, в тому числі в Україну. Це і є левова частка білоруського «економічного дива».
Власне, навіщо Путіну роздавати ці ресурси, коли він може сам контролювати прибутки? А, крім того, навіщо йому терпіти ще й владні повноваження Лукашенка?
З воєнно-стратегічної точки зору, також є свої нюанси. По-перше, існування такої Союзної держави призведе до суттєвого посилення російської воєнної присутності на теренах Білорусі, що значно ускладнить ситуацію для України. Адже від Білорусі до Києва – зовсім близько, тож у разі наступу Україні дуже складно буде зупинити ударні частини.
По-друге, такий проект цікавить Росію ще й в контексті виходу США з Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності – Москві вигідно посилити ударну ракетну присутність на території Білорусі у середньостроковій перспективі.
До того ж, Лукашенко так само завзято вичавлював білоруську культуру і мову. Білорусь, як відомо, є надзвичайно русифікованою. Білоруси дивляться російські новини, а, відповідно, є частиною «русского міра». Тому, безумовно, вони не будуть сприймати поглинання своєї незалежності Росією так, як це сприйняли українці в 2014 році – скинули Януковича і почали боронити свою країну від Росії зі зброєю в руках.
Ще один важливий момент – КДБ і військові. З одного боку, Лукашенко, як і будь-який інший диктатор, приділяв багато уваги цим структурам і проводив у них періодичні «чистки». Але все одно не відомо, скільки цього «русского міра» лишається в головах білорусів, які служать у КДБ і війську. До того ж, якщо в Україні Міністерством оборони та декількома розвідувальними і безпековими структурами керували громадяни РФ і працівники російських спецслужб, то скільки таких є в КДБ Білорусі та інших структурах!
Неактивна фаза цього процесу була запущена набагато раніше. Як би там не було, Білорусь є військово-політичним союзником РФ, є спільні колегії міністерств оборони і міністерства закордонних справ, тобто фактично вони вже узгоджують свою зовнішню і безпекову політику. У них майже немає розбіжностей у позиціях щодо зовнішнього світу, зокрема, НАТО визначається як загроза. В цьому плані Путін і Лукашенко не надто відрізняються.
Крім того, росіяни можуть діяти, як то кажуть, лише «маючи чоботи безпосередньо на цій землі», тобто маючи людей, яким вони будуть давати вказівки. Вони не можуть керувати, створюючи привабливе майбутнє і заражаючи ідеєю людей. Це ми бачили, наприклад, у Криму: виключно «закачуючи» ФСБшників та інших, росіяни можуть керувати територією.
Хіба реальна загроза з боку Росії кудись поділася? На кордоні з Україною вже котрий рік сконцентрована величезна кількість бойової техніки і військової сили. А привід розв'язати війну рашисти завжди вміли швидко вигадати.
okovalchuk 0 250 Нет комментариев