Слава Україні!

Через чергові суперечності між Володимиром Путіним та Олександром Лукашенком відносини між Росією і Білоруссю стали доволі напруженими. З боку російських перших осіб все частіше лунають заяви про подальше будівництво Союзної держави між РФ та Білоруссю. Зокрема, як зазначив Медвєдєв, Москва готова до просування цим шляхом, аби в тому числі «створити єдиний емісійний центр, єдину митну службу, суди, рахункову палату».
Головною метою Путіна в цій ситуації є консолідація навколо себе буферних територій – або із безпосереднім поглинанням територій інших держав, або зі збереженням країни у «сірій зоні» як це сталося у випадку з Донбасом та АР Крим. Для Путіна це стратегічне завдання – «собіраніє зємєль русскіх».
Крім того, нинішня напруженість у російсько-білоруських стосунках виникла також з економічних причин. Зокрема, через ту саму «газову трубу», що проходила через Білорусь і «годувала» режим Лукашенка та його оточення, а потім була відібрана росіянами.
Загалом білоруська економіка є «штучною». Здебільшого білоруська економіка базується на доступі до енергоресурсів Російської Федерації, можливості отримувати їх без мита, а потім продавати далі, в тому числі в Україну. Це і є левова частка білоруського «економічного дива».
Власне, навіщо Путіну роздавати ці ресурси, коли він може сам контролювати прибутки? А, крім того, навіщо йому терпіти ще й владні повноваження Лукашенка?
З воєнно-стратегічної точки зору, також є свої нюанси. По-перше, існування такої Союзної держави призведе до суттєвого посилення російської воєнної присутності на теренах Білорусі, що значно ускладнить ситуацію для України. Адже від Білорусі до Києва – зовсім близько, тож у разі наступу Україні дуже складно буде зупинити ударні частини.
По-друге, такий проект цікавить Росію ще й в контексті виходу США з Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності – Москві вигідно посилити ударну ракетну присутність на території Білорусі у середньостроковій перспективі.
До того ж, Лукашенко так само завзято вичавлював білоруську культуру і мову. Білорусь, як відомо, є надзвичайно русифікованою. Білоруси дивляться російські новини, а, відповідно, є частиною «русского міра». Тому, безумовно, вони не будуть сприймати поглинання своєї незалежності Росією так, як це сприйняли українці в 2014 році – скинули Януковича і почали боронити свою країну від Росії зі зброєю в руках.
Ще один важливий момент – КДБ і військові. З одного боку, Лукашенко, як і будь-який інший диктатор, приділяв багато уваги цим структурам і проводив у них періодичні «чистки». Але все одно не відомо, скільки цього «русского міра» лишається в головах білорусів, які служать у КДБ і війську. До того ж, якщо в Україні Міністерством оборони та декількома розвідувальними і безпековими структурами керували громадяни РФ і працівники російських спецслужб, то скільки таких є в КДБ Білорусі та інших структурах!
Неактивна фаза цього процесу була запущена набагато раніше. Як би там не було, Білорусь є військово-політичним союзником РФ, є спільні колегії міністерств оборони і міністерства закордонних справ, тобто фактично вони вже узгоджують свою зовнішню і безпекову політику. У них майже немає розбіжностей у позиціях щодо зовнішнього світу, зокрема, НАТО визначається як загроза. В цьому плані Путін і Лукашенко не надто відрізняються.
Крім того, росіяни можуть діяти, як то кажуть, лише «маючи чоботи безпосередньо на цій землі», тобто маючи людей, яким вони будуть давати вказівки. Вони не можуть керувати, створюючи привабливе майбутнє і заражаючи ідеєю людей. Це ми бачили, наприклад, у Криму: виключно «закачуючи» ФСБшників та інших, росіяни можуть керувати територією.
Хіба реальна загроза з боку Росії кудись поділася? На кордоні з Україною вже котрий рік сконцентрована величезна кількість бойової техніки і військової сили. А привід розв'язати війну рашисти завжди вміли швидко вигадати.