ГОЛОВНАБлоги
Блоги
АктуальноЧи існує ісламська загроза в Україні?
Чи існує ісламська загроза в Україні?

Вторгнення Збройних сил Росії на територію України та Сирії, на думку аналітиків, може призвести до нової «холодної війни».
Окрім високого показника загрози, яку уособлює Росія з її агресивною зовнішньою політикою, досить значною проблемою для всього світу залишається наростання загрози ісламського екстремізму, що може дестабілізувати світову економіку. Ісламізм як глобальна світова загроза сьогодні не визнає кордонів та жодних правил. Ісламістський тероризм, як і агресивна політка Володимира Путіна, формують чинники загрози як світовій безпековій політиці, так і окремим країнам, що самостійно зіштовхнулися з цими проблемами.
Україна вже як два роки стала об’єктом агресивної політики Російської Федерації, що розв’язала війну на сході країни та окупувала Крим. Наслідки цієї проблеми відомі широкому загалу українців – розвиток тероризму та сепаратизму, намагання дестабілізувати ситуацію в середні країни. Однак, відносно мало інформації сьогодні можна знайти щодо аналізу інших проблем, що становлять загрози національній безпеці сучасній Україні. Серед них окремо можна виділити ісламізм. То чи існує на сьогодні ісламістська загроза в Україні? Відповідь на це питання спробуємо знайти в даному матеріалі.
Ісламізм
Ісламізм - це третя тоталітарна ідеологія (після фашизму і комунізму), яка пропонує безглуздий середньовічний підхід до проблем сучасного життя. Ретроградний і агресивний, він утискає немусульман, пригнічує жінок і виправдовує поширення влади ісламу за допомогою сили. Відповідно до думки дослідника Володимира Мейстера, крайня антизахідна спрямованість фундаменталістів призводить до заперечення ними: рівності статей, свободи совісті, загальної грамотності, а також породжує реакційно-утопічні прагнення відродити мусульманське Середньовіччя. Ісламісти намагаються встановити контроль над сепаратистськими, іредентистськими і протестними рухами. Ідеологія ісламістів передбачає обов'язковість джихаду проти всіх невірних - як немусульман, так і тих мусульман, які не є і не бажають бути ісламістами. Такі мусульмани оголошуються віровідступниками в результаті такфіра, визнання їх невірними. Ісламісти, використовуючи специфічно інтерпретовані положення шаріату, допускають і рекомендують вчинення терористичних актів, в тому числі «сліпих» (спрямованих проти випадкового набору людей в місцях їх концентрації), використання терористів-смертників. Вони прагнуть реісламізаціі, залучення до боротьби за досягнення цілей ісламістів «етнічних мусульман», тобто людей, чиї предки були мусульманами, але самі вони віруючими мусульманами не є (татари, башкіри, кавказькі національності та ін.).
Серед ісламістських організацій сучасного світу можна назвати «Аль-Каїду» та її філії в різних регіонах світу, «Ісламську державу» та інші.
«Хізб ут-Тахрір»
1. Загальна інформація
В 2000-х роках на території України основними центрами ісламської активності фактично були Крим та Донецька область. Зокрема, на терені цих регіонів діяли осередки організації «Хізб ут-Тахрір аль-ісламія» («Партія ісламського відродження»). Проте найбільш активною ця організація залишалась власне на території АР Крим, де її голова Файзил Амзаєв фактично займався ефективним розвитком організації.
Структура «Хізб ут-Тахрір» уявляє собою піраміду, яка включає в себе сім ступенів: му'тамад (головний керівник в масштабах однієї держави), масуль (керівник регіональної організації), муса'ід (помічник масула), накіб (керівник міста, району), помічник накіба, мушріф (керівник одного або декількох гуртків (халакат), шабаб (активіст, який вже сприйняв ідеологію до кінця і став повноправним членом організації) ідаріс (член гуртка, який є поки послушником. Первинним осередком організації є, як уже було сказано , гуртки з вивчення релігійної літератури - халакат, що складаються з 5-15 ідаріс на чолі з мушріфом. Заняття в халакат проводяться два рази на тиждень. Раз на місяць відбувається нарада мушріфів, в ході якої обговорюються практичні та організаційні питання. Накіб постачає літературу, розподіляє фінансові кошти і приймає пожертвування. У гуртках крім студіювання літератури проводять інструктаж на випадок арешту, тому члени організації, знають як себе вести зі слідчим і при затриманні. Виходячи з інструкцій, люди з «Хізб ут-Тахрір» завжди тримають напоготові відеокамеру, щоб знімати поліцейських. Це один з прийомів психологічного тиску на правоохоронні органи. Попадання до КПЗ або до в'язниці сприймається ними як «бойове хрещення» і як можливість продовжити агітацію (дагват) вже серед співкамерників. Деякі з хізбів, опиняючись в загальних камерах, починають вести вербування нових членів для організації. При цьому в небезпечних для них ситуаціях допустимо приховування або відмова від членства в «Хізб ут-Тахрір» (принцип «такія» - приховування своїх переконань), якщо це допоможе уникнути більш тяжких для члена організації наслідків. При цьому ієрархія «Хізб ут-Тахрір» може відрізнятися в залежності від держави або регіону, може бути більш складною або більш спрощеною. Загальним залишається те, що є нижня, середня і вища ланка в організації.
У богословському плані головне звинувачення проти «Хізб ут-Тахрір», яке висувають представники традиційного ісламу, є відмова визнавати хадіси категорії ахад (передані одним передавачем) і дотримуватися їх. У той же час велика частина сунітського віровчення побудована саме на хадісах категорії ахад, а хадісів мутаватір (передані декількома передавачами) існує зовсім невелика кількість. Через сумніви в достовірності хадісів ахад ідеологи «Хізб ут-Тахрір» заперечують муки могили, Даджаля (аналог Антихриста в ісламі), обставини приходу Махді й Іси (Ісуса).
У російському Татарстані «Хізб ут-Тахрір» з'явився з мігрантами з Узбекистану, одним з перших масулів був Алішер Усманов (не плутати з відомим великим бізнесменом), який розгорнув свою діяльність в 1996 році по приїзду до Казані, почавши працювати в одному з місцевих медресе. Оскільки організація в Росії була визнана терористичною і заборонена тільки в 2003 році рішенням Верховного суду Росії, то тривалий час Усманов здійснював свою діяльність цілком легально. Саме з цього часу можна говорити про початок поширення ідеології «Хізб ут-Тахрір» в Татарстані. Поширення ідеології «Хізб ут-Тахрір» йде і через мігрантів, і навіть правоохоронні органи.
На думку мусульман, що сповідують традиційний іслам, як релігійно-політичний рух «Хізб ут-Тахрір» характеризується негативним ставленням до світської влади, прагненням до влади як основною стратегічною метою, ідеологією формування політичної системи, наявністю програми будівництва халіфату і тактики боротьби, володінням розвиненим пропагандистським апаратом і засобами агітації. На думку мусульманського богослова Фаріда Салмана, члени партії «Хізб ут-Тахрір» демонструють неповагу до традиційних канонів мусульман під час п'ятничної проповіді в мечеті, коли можуть демонстративно встати, перервати виступ імама і починати сперечатися з ним з розрахунком на публічний ефект, доводячи, що духовенство в питаннях релігії неграмотне і говорить не правду, а вони начебто її знають. За його словами, характерна їх особливість - це віра в свою винятковість, в те, що саме вони знають правду. На думку хізбів аят з третьої сури Корану «... І нехай буде серед вас група, яка закликає до добра, наказує дозволене і забороняє засуджене» говорить саме про них.
Перший заступник муфтія Татарстану Рустам Батров звинуватив прихильників «Хізб ут-Тахрір» в маргінальності, а також в тому, що вони своїми діями такий символ ісламу як шахада (свідоцтво віри) в формі тахліля (слова «Немає Бога, крім Аллаха») «прагнуть перетворити в елемент екстремістсько-політичного дискурсу».
Діяльність ісламістської організації «Хізб ут-Тахрір» заборонена в багатьох країнах світу, в тому числі і в Росії. В Україні ніяких заборон щодо діяльності цієї організації не видавалося. У Криму «Хізб ут-Тахрір» діяв цілком відкрито. В цілому, за різними оцінками, кількість членів «Хізб ут-Тахрір» та їх прихильників в Україні до 2014 року не перевищувала 10 тис. осіб за найоптимістичнішими розрахунками журналістів (з урахуванням членів родин).
2. Політична діяльність
Організація проводила ряд акцій з популяризації ісламу, власне самопіару та поступово проникала в соціально-політичний простір Криму. Зокрема, в серпні 2012 року акція хізбів була присвячена підтримці народу Сирії.
27 вересня 2012 року в Сімферополі відбувся мітинг мусульман Криму проти скандального фільму «Невинність мусульман». За інформацією investigator.org.ua, перед будівлею Палацу культури профспілок зібралося близько 300 осіб, більшість яких були представниками «Хізб-ут-Тахрір». Присутній на мітингу голова мусульманської громади «Давет» Руслан Рамазанов заявив, що вважає фільм «Невинність мусульман» західною провокацією. Рамазанов уточнив, що фільм не бачив. В ході мітингу багато мусульман заявляли, що фільм не дивилися, але впевнені, що він ображає іслам і їх релігійні почуття. Також представники мусульманської громади «Давет» закликали всіх мусульман України протистояти всім тим образам на адресу ісламу, які на сьогоднішній день відбуваються, і поширювати тільки правдиву інформацію про пророка Мухаммеда, його сім'ю та іслам.
20 листопада 2012 року члени «Хізб ут-Тахрір» провели пікет біля російського консульства у Сімферополі. Акція пройшла, незважаючи на заборону, винесену напередодні судом. Тоді під консульством зібралися близько п'ятдесяти чоловіків, які тримали чорні і білі прапори з цитатами з Корану і транспаранти з написами «Допомога Аллаха близька», «Путін = Сталін = тиран», «Аллах, обруш свій гнів на гнобителів» тощо. За словами організаторів акції, таким чином, у формі «інформаційного пікету», кримські прихильники «Хізб ут-Тахрір» висловлювали протест проти арештів своїх соратників в Росії.
«У Росії відбувається антиісламська акція, яка проходить організовано: та організація, яка внесена в Росії в список терористичних, я маю на увазі «Хізб ут-Тахрір», ніколи не скоювала терористичних актів», - заявив тоді журналістам офіційний організатор акції, сімферополець Еміралі Кадиров.
На його думку, політика, яку проводить Росія на Північному Кавказі, «сьогодні стала переноситися на інші мусульманські республіки, що входять до складу федерації, такі як Башкортостан і Татарстан». Свою резолюцію пікетувальники спробували передати тодішньому консулу РФ в Криму Володимиру Андрєєву. Назустріч до мітингувальників російський консул не вийшов, а передати папір в консульство пікетувальникам завадили правоохоронці. Разом з тим, незважаючи на те, що на мітингу були присутні представники влади, які й оголосили рішення окружного суду про заборону акції, мітинг пройшов у повній відповідності з планами організаторів. Присутніх ніхто не зупиняв, хоча на заході також були присутні близько десятка міліціонерів, а поруч стояв автобус з солдатами внутрішніх військ. За словами Еміралі Кадирова, в Україні і Криму проблем з правоохоронними органами та спецслужбами у «Хізб-ут-Тахрір» не було, так як, на його думку, ця «партія» не загрожує безпеці України». Тоді екс-генеральний консул Росії в Сімферополі Володимир Андрєєв висловив обурення тим, що влада допустила проведення пікету. Він повідомив, що довів до відома української і кримської влади свою позицію.
Підчас мітингу літа 2013 року, який відбувся з приводу 89-х роковин руйнування халіфату, взяли участь близько двох тисяч осіб. Однак конференція Ліги мусульманок «Інсаф», пов'язаної з кримським відділенням «Хізб ут-Тахрір», була зірвана. Учасникам з'їзду відмовили в проведенні заходу через те що, протікає дах у будинку, де повинен був відбутися форум.
За інформацією novostimira.com, 7-8 жовтня 2013 року Міжнародний форум ісламістської організації «Хізб ут-Тахрір», який повинен був початися в Сімферополі, був зірваний. Ісламісти мали намір провести з'їзд в будівлі Кримського академічного українського музичного театру. Однак вранці адміністрація театру розірвала договір про оренду. На площі Леніна зібралися близько тисячі учасників форуму, які потребували не допустити зриву заходу і звинувачували в події тогочасну українську владу. Тоді на захід зібралось близько двох тисяч членів організації, в тому числі з Великобританії та Туреччини.
Також існує інформація, що за лінією «Хізб ут-Тахрір» до 2013 року на терені Кримського півострову проходили підготовку в спеціальних таборах рекрути, що потім приймали участь у військових діях на території Сирії. Точна інформація про кількість рекрутів, що були відправлені з Криму на територію Сирії, не відома. За приблизними оцінками, мова йде приблизно про 100 осіб.
Після анексії Криму російськими військами та встановлення окупаційного режиму чимала кількість членів «Хізб ут-Тахрір» виїхала за межі півострова через загрози життю та переслідування з боку ФСБ. Чимало тодішніх працівників кримського СБУ перейшло на бік ФСБ, де й почали приймати участь в переслідуванні членів кримсько-татарських організацій, в тому числі й «Хізб ут-Тахрір». Задля цієї роботи голова ФСБ Олександр Бортніков призначив очільником Федеральної служби безпеки РФ в АР Крим Віктора Палагіна, який до цього мав досвід протидії ісламістським течіям, очолюючи Управління спецслужби в Башкортостані.
З 2014 року починається активне переслідування членів «Хізб ут-Тахрір» за вказівкою з Москви. Як повідомляє ru.krymr.com, прокурор Наталя Поклонська, що перейшла на бік кримської окупаційної влади, не привела жодного факту, що підтверджує зв'язок затриманих кримчан з «Хізб ут-Тахрір». У слідства в принципі не може бути документальних підтверджень членства затриманих в ХТ. «Ми володіємо зрілою, впорядкованою і чіткою адміністративною структурою. Тому членство в «Хізб ут-Тахрір» фіксоване, однак воно не оформляється документально, це не потрібно законами шаріату», - сказав Крим.Реаліі керівник інформаційного офісу партії Фазил Амзаєв. Але, з огляду на факт переходу багатьох співробітників Служби безпеки України (СБУ) по Криму і Севастополю на службу в Федеральну службу безпеки (ФСБ) Росії, у російських силовиків можуть бути дані відеоспостереження за учасниками акцій ХТ до 2014 року. Справа «26 лютого» свідчить, що російська правоохоронна система не зважає на тимчасові рамки і поширює свою юрисдикцію на територію України до анексії Криму.
«Сьогодні можна однозначно стверджувати, що більшість працівників СБУ в Криму і Севастополі в своїх діях орієнтувалися не так на Київ, а на Москву. Тому з боку управління СБУ в Севастополі неодноразово ініціювалися судові справи, які розвалювалися в судах через відсутність будь-якого складу злочину», - зазначив Амзаєв.
В одному з кримських СІЗО вже більше року знаходяться четверо кримських татар, яких ФСБ вважає членами ХТ. Правда, поки слідство «буксує», за цей час передати справу до суду слідчі не змогли. Відомо, що заарештовані відмовилися свідчити проти себе. Кримський правозахисник Енвер Кадиров, який нині мешкає на материковій частині України, моніторить процеси над мусульманами, яких звинувачують в причетності до ХТ на пострадянському просторі. Він стверджує, що в таких справах невизнання провини підозрюваних, яке зазвичай має значення в російських судах, не впливає на результат справи.
«У Росії взагалі нічого не потрібно, ніяких доказів. Слідчий передає справу, прокурор просить, суддя дає терміни по вигаданим статей, і не важливо, що ти там визнав чи ні», - сказав Кадиров Крим.Реаліі.
Один з лідерів Національної організації російських мусульман (НОРМ), що проживає в одній з країн Євросоюзу політичний емігрант Харун Сидоров вважає, що операція проти «хізбуттахріровців» не означає, що заарештовані справді до неї причетні. Він помітив, що російські силовики останнім часом намагаються представити членів ХТ як однодумців «Ісламської держави», не дивлячись на їх ворожі відносини. Він вважає, що ФСБ в нинішній історії з арештами в Криму керується швидше корпоративними інтересами, а не турботою про безпеку Росії. Адже репресії застосовуються проти партії, яка, на думку Сидорова, «відтягує від потенційної опозиції пасіонарних мусульман і випускає їх пар в свисток віртуального будівництва халіфату». «З ними можна боротися, заробляючи нові зірочки, і при цьому вони абсолютно нешкідливі, тобто, боротися з ними можна, не ризикуючи нічим», - зазначив лідер НОРМ.
Незважаючи на те, що організація «Хізб ут-Тахрір» в деяких країнах світу визнана терористичною та переслідується законом, в Україні її представники не були помічені в активній екстремістській діяльності.
Фактор кримських татар
Після окупації АР Крим російськими військами чимала кількість кримських татар виїхала на материкову частину України, де й продовжила свою діяльність. Зокрема, це стосувалось представників Меджлісу та членів їхніх родин.
З цього часу російські пропагандистські ЗМІ починають активну хвилю зі створення негативних настроїв серед місцевого населення у відношенні до кримських татар, які розмістились на терені Херсонської області. Безпосередньо активність кримсько-татарської громади в цьому напрямі на сьогодні становить загрозу для спецслужб РФ, чим власне і була викликана подібна реакція окупаційної влади.
Аналіз військово-політичного процесу в Україні підтверджує факт того, що з моменту створення батальйонів, утворених з представників кримських татар на території Херсонської області, з боку РФ відбувається штучна спроба створити загрозу дестабілізації ситуації на півдні країни. Російські пропагандистські медіа постійно створюють пропагандистські меседжі, що у складі добровольчих формувань «Аскер» та у «батальйоні імені Номана Челебеджихана» начебто воюють турецькі найманці з націоналістичної організації «Сірі вовки». Іншим напрямком роботи російської сторони з дискредитації добровольчих батальйонів кримських татар стає просування дезінформаційних повідомлень про те, що разом з вказаними військовими формуванням участь у бойових діях приймають і бойовики «Ісламської держави» та мешканці Кримського півострову, які повертається на материкову Україну з Сирії. Проте підтвердження даної інформації з боку російських медіа жодного разу так і не було виявлено. З іншого боку, російська сторона намагалась створити штучний конфлікт між кримськими татарами та місцевими мешканцями в Херсонській області. Зокрема, це стосувалось інформаційної кампанії з дискредитації в Геничеському районі Ленура Іслямова та організації протестної активності місцевого населення проти розміщення військових формувань «Аскер» та «батальйона імені Номана Челебеджихана» на кордоні з окупованим Кримським півостровом.
Провідну роль в розвитку кримсько-татарських військових формувань «Аскер» та «батальйон імені Номана Челебеджихана» відіграє згаданий раніше Ленур Іслямов, один з організаторів «громадської блокади» Кримського півострову. За інформацією з відкритих джерел, кількість бійців «батальйону Номана Челебеджихана» може складати приблизно 600 чоловік. Концепція батальйону була розроблена і представлена президенту Петру Порошенко і міністру МВС Арсену Авакову в квітні поточного року. Про це тоді наголосив голова Меджлісу Рефат Чубаров в інтерв'ю виданню «Апостроф». За словами Чубарова, це не мононаціональний і не монорелігійний підрозділ, «але при цьому там повинні бути створені умови для віруючих людей, там повинна бути халяльна їжа, там разом з капеланом повинен бути імам». Він зазначив, що при деокупації Криму цей підрозділ забезпечуватиме громадський порядок на півострові в перші місяці його звільнення, охорону громадських будівель і органів влади.
При аналізі загроз національної безпеки України з боку радикальних ісламістських течій треба також додати, що вказані військові формування кримських татар підконтрольні українським силовикам, а інформація, що транслюється російськими ЗМІ, часто не відповідає дійсності. Проте варто зазначити, що російські спецслужби потенційно можуть використати власну агентуру для проникнення в структури зазначених добровольчих військових формувань кримських татар з метою організації провокацій та дестабілізації ситуації на етнорелігійному грунті в південних регіонах України. Проблемним також залишається фактор моніторингу діяльності окремих представників підрозділів «Аскер» та «батальйону Номана Челебеджихана» на предмет радикальної діяльності та зв’язків з іноземними ісламістськими структурами, зокрема, на території Близького Сходу. Цей напрямок також може бути використаний як з боку російських спецслужб, так і реальних представників екстремістських течій. З іншого боку, російська сторона продовжуватиме створювати умови для дестабілізації ситуації в Херсонській області з використанням кримсько-татарського фактору. На даний момент, добровольчі військові формування кримських татар, так само, як і чеченські підрозділі, що воюють на боці української армії, залишаються одними з найбільш дисциплінованих силових структур на території Україні.
Для повного контролю за діяльністю бійців вказаних підрозділів кримських татар потрібна не лише активна діяльність силових структур, але й наявність сильних лідерських позицій з боку керівництва вказаних добровольчих військових формувань. На сьогодні, не зважаючи на компанію з інформаційної дискредитації з боку РФ, в цьому напрямі спостерігається посилення впливу фігури Ленура Іслямова. Задля запобігання дестабілізації ситуації на півдні країни керівництво кримсько-татарських добровольчих військових формувань також має зробити свій внесок в процес створення належних умов для забезпечення енергетичної безпеки в регіоні. Хаотичне знищення електроспоруд та ліній електропередач, що з’єднують материкову Україну з тимчасово окупованою територією Криму, потенційно може призвести до масштабної техногенної катастрофи з відповідними екологічними, політичними та економічними наслідками.
{абашити
Останнім часом можна зустріти інформацію про те, що на території Донецької області ще до початку російсько-української гібридної війни діяли різноманітні ісламістські секти, що теоретично могли мати контакти з радикальними ісламськими рухами з іноземних країн. Одних з таких є секта хабашитів.
Хабашити – це суфійської школа, що була заснована в середині 80-х років ХХ століття ефіопським проповідником Абдуллахом аль-Харарі. Хабашити стверджують, що вони слідують шафіїтському мазхабу в питаннях фікха, а в питаннях віровчення вони - ашаріти і мурджіїти. Це означає, що представники цієї ісламської релігійної секти фактично для винесення правового рішення (фетви) використовують Коран, Сунну пророка Мухаммеда, одностайну думку авторитетних правознавців, судження за аналогією та ін. Вони визнають пріоритет розуму (акль) над релігійною традицією (накль), залишаючи за шаріатом функцію регулятора практичного життя мусульман. Однак, разом з цим, вони вважають за необхідне беззастережне прийняття головних постулатів віри, а лише потім доказовість цих постулатів на основі положень розуму. Доводи розуму для них виявляються залежними від положень віри. В рамках затвердження пріоритету розуму і визнання текстів Корану і Сунни вони визнають логічні методи дослідження проблем і застосовували їх в полеміці. Також вони вважають, що вчинення гріха людиною не має відношення до його вірі, і не завдає їй шкоди. Вчинення тяжких гріхів (кабаір), на їх погляд, виводить людину з ісламу. Їх думка суперечила сунітському віровченню, згідно з яким, вчинки (амаль) віруючих виходять від їх намірів (ніят), вони знаходяться в тісному взаємозв'язку і повинні бути приведені у відповідність з шаріатом.
Хабашити дотримуються двох суфійських тарикатів: ріфайя і кадирія. З деяких питань погляди хабашитів подібні з поглядами шиїтів-рафідітів.
На території Донбасу секта хабашитів не була широко представлена в мусульманських громадах. Їхня практична діяльність, зокрема, могла бути предметом дослідження релігіознавців і політологів, що досліджують розвиток ісламських течій в Україні. Проте з окупацією частини Донецької області об’єднаними російсько-сепаратистськими силами представники так званого «МДБ ДНР» почали штучно розкручувати тематику діяльності даної маргінальної ісламської секти, яка і в доокупаційний період була мало відомою широкому загалу пересічних громадян. Але в рамках роботи з представниками російських спецслужб співробітники «МДБ ДНР» фактично створюють штучні загрози для імітації активної діяльності з метою отримання матеріальних дивідендів з РФ. Так, в травні 2016 року була розповсюджена інформація про те, що «з метою запобігання диверсійно-терористичних проявів» під час травневих свят «МДБ ДНР» в тісній взаємодії з іншими силовими структурами сепаратистів провела масштабну «контртерористичну операцію «Вихор-Антитерор». В рамках зазначеної «КТО» було «припинено діяльність радикальної мусульманської громади, а саме донецького підрозділу секти «хабашитів», підконтрольній західним спецслужбам». Сепаратисти розповсюдили дезінформацію про те, що організація хабашитів начебто фінансувалася з України і проповідувала ідеї радикального ісламу серед мусульман «ДНР». Кінцевою метою секти, згідно з повідомленням донецьких сепаратистів, «є дестабілізація політичної ситуації в «республіці» шляхом радикальних методів боротьби, в т.ч. терористичних». Спецслужби сепаратистів затримали «7 організаторів і найбільш активних членів секти».
Згідно з аналізом релігійно-політичної ситуації на Сході України, загрози з боку діяльності хабашитів на сьогоднішній день не існує. Цю проблему періодично можуть підіймати російськи пропагандистські ЗМІ для створення чергової дезінформації про ситуацію в Україні.
Фактор розвитку ісламізму як один із пріоритетних
загроз національній безпеці України
Незважаючи на те, що пріоритетним напрямом загрози національній безпеці України залишається агресивна зовнішня політика РФ та військово-політична присутність російської сторони в Криму та на Донбасі, фактор розвитку ісламізму залишається одним з тривожних сигналів для українського суспільства. На сьогоднішній день Україна не представляє інтересу для активної діяльності представників ісламських сект та ісламістських терористичних організацій. Проте територія української держави може використовуватись терористами для вербування потенційних бойовиків до складу бандформувань «Ісламської держави». З урахуванням складного економічного становища України на фоні російсько-української гібридної війни українські громадяни стають потенційними об’єктами для вербовки бойовиками. З іншого боку емісари «ІД», які можуть перебувати на території України, використовують потенціал для вербовки бойовиків із середовища студентів, що походять з країн Центральної Азії. Найбільш уразливим в цьому контексті регіоном залишається Схід України, а саме – Харківська область. Саме на території цієї області в рамках моніторингу ЗМІ було виявлено найбільшу кількість інформації про активність вербувальників «Ісламської держави» в середовищі студентів-мусульман. Також проблемним напрямом залишається можливість використання території України для «консервації» бойовиків, їхньої подальшої легалізації, спроби вести бізнес та займатися релігійно-просвітницькою діяльністю. Україна також може використовуватись ними для транзиту бойовиків з РФ та країн Центральної Азії на територію Туреччини. Низький рівень життя, економічна і політична криза, а також «несприятлива» для бойовиків етно-релігійна мапа фактично виступають головними причинами відсутності розгортання активної терористичної діяльності ісламістів на території України. В цьому контексті найбільш сприятливим середовищем для терористів виступає саме територія Російської Федерації, де фактично були створені умови для активізації ісламістів в разі загострення системної кризи.
Малодослідженою залишається проблема активності ісламських фондів та культурних центрів, які потенційно можуть використовуватись з метою створення мережі агітаторів та вербувальників для рекрутації нових членів до лав ісламістських організацій. Створення альтернативних мусульманських громад, будівництво нових мечетей (з подальшим викривленням основних постулатів догматичного ісламу), розповсюдження екстремістської літератури – всі ці елементи класичної етапізації циклу розвиту ісламістських організацій відображають потенційні сприятливі умови для розгортання діяльності ісламістів в Україні. Українська держава також може використовуватись ісламістськими терористами з метою торгівлі зброєю, організацією наркотрафіку та контрабанди різних груп товарів з країн Близького Сходу. З цією метою представники країн Близького Сходу – керівники ісламських фондів та культурно-релігійних організацій (які в тому числі можуть мати пряме відношення до фінансування різноманітних терористичних рухів), також можуть використовувати елементи корупції та економічного шантажу з метою забезпечення своєї присутності не лише в Україні, але й в східноєвропейському регіоні в цілому.
Головною проблемою ісламістського напряму загрози національній безпеці України залишається наявність активності ісламістських вербувальників, що, використовуючи загальну системну кризу в українській державі, створюють плацдарм для розширення своєї діяльності. Для протидії зазначеному фактору загрози національній безпеці представникам діючої влади необхідно: організувати належні профілактичні механізми діяльності силовиків в середовищі іноземних студентів-мусульман; створити умови для розвитку інформаційної кампанії про висвітлення потенційних загроз ісламістського тероризму для українського суспільства; проводити належний моніторинг фінансової діяльності ісламських фондів, культурних центрів та різноманітних підприємств, що представляють інтереси країн Близького Сходу; активно співпрацювати з правоохоронними органами країн ЄС щодо протидії розвитку тероризму та ін.
У контексті змісту вище вказаної інформації, органами СБУ з 1991 року і по даний час неодноразово виявлялись факти використання території нашої держави для поширення екстремістської літератури, підшуковування найманців для їх участі у бойових діях в Сирії і Іраку на боці «ІД», переховування від міжнародного розшуку за лінією Інтерполу за приналежність до міжнародних терористичних організацій.
Зокрема, 23 травня 2012 року організація «Ісламський просвітницький центр» була викрита співробітниками СБУ в поширенні екстремістської літератури на промринку «7-й кілометр». За даним фактом СБУ порушило кримінальне провадження за ст. 161 КК України («Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності та ставлення до релігії»). Тоді повідомлялось, що екстремістська література була надрукована в Туреччині, а на територію України потрапила через Придністров'я. Що ж стосується організації «Ісламський просвітницький центр», то її пов'язують з радикальним ісламським пантюркістським рухом «Сулейманджі». На 2012 рік це був не перший інцидент, пов'язаний з діяльністю екстремістських мусульманських організацій в Одесі: зокрема, навесні 2012-го року СБУ зацікавилося діяльністю ваххабітської організації «Прямий шлях», яку також викрили в поширенні екстремістської літератури, а пізніше і в зберіганні зброї.
Як повідомляє vnews.agency, в СБУ назвали кількість кримчан, які воюють на боці бойовиків в Сирії та Іраку. У бойових діях в Сирії і Іраку беруть участь близько півсотні жителів Криму. Вони входять до складу «ІД», «Фронт аль-Нусра», а також інших пов'язаних з ними структур. Правоохоронці розповідають, що на українських територіях є прихильники ідеології «Ісламської держави». Вони ведуть пропагандистську роботу, вербують нових членів, здійснюють транзит бойовиків «ІД» через Україну, забезпечують їх усім необхідним. В СБУ відзначили, що найчастіше об'єктами агітації стають вихідці з мусульманських країн, які тимчасово або ж на постійній основі проживають в Україні. Встановлено 50 осіб, які проживали в Криму, а зараз беруть участь в бойових діях в Сирії та Іраку. Крім того, ще 63 прихильника «ІД» з числа іноземних громадян були направлені до Туреччини транзитом через нашу країну. В українському МЗС назвали точну кількість громадян, які потрапили в полон до бойовиків «ІД» протягом останніх 5 років на території Лівії і Сирії. Всього терористи змогли захопити 30 українців. Велика частина громадян була захоплена бойовиками на території Лівії (27 осіб). 23 людини з них вдалося звільнити. У Сирії заручниками радикальних ісламістів стали 3 українця.
16 березня 2016 року СБУ затримала ісламістського терориста в Вінниці. Бойовик був оголошений в міжнародний розшук за лінією Інтерполу. Про це йдеться на сайті відомства. За даними СБУ, затриманий є членом терористичної організації «Джебхат ан-Нусра». У 2012-2014 роках він брав участь в бойових діях на території Сирії.
Представники СБУ в Харківській області також робили заяви щодо намагань вербувальників «Ісламської держави» залучати до лав терористичної організації студентів харківських ВНЗ. Особливо активна робота проводиться ними серед студентів-мусульман. Це, вважає він, серйозна загроза українській національній безпеці - вербувальники всіляко залучають студентів до терористичної діяльності.
2 травня 2016 року Київський районний суд м. Харків заарештував уродженця Лівії, студента першого курсу Харківського національного університету ім. Каразіна, у якого на орендованій квартирі були виявлені граната й ідеологічна література «Ісламської держави». Як передає «Кореспондент», про це йдеться в ухвалі слідчого судді Наталії Єфименко, опублікованому на сайті єдиного держреєстру судових рішень. За даними прес-служби СБУ, в травні 2015 року група осіб завербувала до «ІДІЛ» Мохамеда Далаіна (студента медичного факультету університету Каразіна) і його співмешканку-харків'янку, які в подальшому, виконуючи інструкції, вилетіли з Києва в Стамбул, а звідти перебралися на територію сирійсько-іракської зони збройного конфлікту, підконтрольну прихильникам і бойовикам «ІДІЛ». 28 вересня 2015 року Далаін підірвав себе в передмісті Багдада, в результаті чого загинули близько 20 і поранено близько 60 осіб. Після цього правоохоронці стали перевіряти, чи немає в Харкові інших представників терористичної організації. В ході однієї з таких перевірок в квартирі, яку знімав лівієць, слідчі знайшли уніфікований запал ручної гранати, корпус бойової гранати Ф1, а також символіку й ідеологічну літературу «Ісламської держави Іраку та Леванту». Чоловіка затримали 11 квітня, а на наступний день йому оголосили про підозру у незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст.263 КК України).
Терористи «Ісламської держави» використовують для вербування нових бойовиків найрізноманітніші способи, крім того географія їх пошуків найширша, передає grazhdanin.in.ua. Українці також виявилися в полі зору ісламістів. Багатьом громадянам країни приходили на електронну пошту дивні повідомлення з пропозиції вступати до лав «ІД». Але випадок в українському Рівне вражає зухвалістю. Прямо на вокзалі кілька людей розповсюджували листівки з пропозицією для охочих непогано заробити. Обіцяна заробітна плата, за інформацією ЗМІ, складає близько тридцяти тисяч гривень (що еквівалентно тисячі євро) на місяць. У листівках вказані були контактні телефони, що цікаво і українського, і російського операторів стільникового зв'язку. На жаль, самих «агітаторів» затримати не вдалося, але в руках правоохоронців виявилися ті самі листівки.
Двох громадян Таджикистану, причетних до діяльності міжнародних терористичних організацій, затримали 25 червня 2016 року в аеропорту Харкова співробітники Служби безпеки України с
Aurora 0 34 Нет комментариев
Слава Україні!Оманлива вигода Союзної держави
Оманлива вигода Союзної держави

Через чергові суперечності між Володимиром Путіним та Олександром Лукашенком відносини між Росією і Білоруссю стали доволі напруженими. З боку російських перших осіб все частіше лунають заяви про подальше будівництво Союзної держави між РФ та Білоруссю. Зокрема, як зазначив Медвєдєв, Москва готова до просування цим шляхом, аби в тому числі «створити єдиний емісійний центр, єдину митну службу, суди, рахункову палату».
Головною метою Путіна в цій ситуації є консолідація навколо себе буферних територій – або із безпосереднім поглинанням територій інших держав, або зі збереженням країни у «сірій зоні» як це сталося у випадку з Донбасом та АР Крим. Для Путіна це стратегічне завдання – «собіраніє зємєль русскіх».
Крім того, нинішня напруженість у російсько-білоруських стосунках виникла також з економічних причин. Зокрема, через ту саму «газову трубу», що проходила через Білорусь і «годувала» режим Лукашенка та його оточення, а потім була відібрана росіянами.
Загалом білоруська економіка є «штучною». Здебільшого білоруська економіка базується на доступі до енергоресурсів Російської Федерації, можливості отримувати їх без мита, а потім продавати далі, в тому числі в Україну. Це і є левова частка білоруського «економічного дива».
Власне, навіщо Путіну роздавати ці ресурси, коли він може сам контролювати прибутки? А, крім того, навіщо йому терпіти ще й владні повноваження Лукашенка?
З воєнно-стратегічної точки зору, також є свої нюанси. По-перше, існування такої Союзної держави призведе до суттєвого посилення російської воєнної присутності на теренах Білорусі, що значно ускладнить ситуацію для України. Адже від Білорусі до Києва – зовсім близько, тож у разі наступу Україні дуже складно буде зупинити ударні частини.
По-друге, такий проект цікавить Росію ще й в контексті виходу США з Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності – Москві вигідно посилити ударну ракетну присутність на території Білорусі у середньостроковій перспективі.
До того ж, Лукашенко так само завзято вичавлював білоруську культуру і мову. Білорусь, як відомо, є надзвичайно русифікованою. Білоруси дивляться російські новини, а, відповідно, є частиною «русского міра». Тому, безумовно, вони не будуть сприймати поглинання своєї незалежності Росією так, як це сприйняли українці в 2014 році – скинули Януковича і почали боронити свою країну від Росії зі зброєю в руках.
Ще один важливий момент – КДБ і військові. З одного боку, Лукашенко, як і будь-який інший диктатор, приділяв багато уваги цим структурам і проводив у них періодичні «чистки». Але все одно не відомо, скільки цього «русского міра» лишається в головах білорусів, які служать у КДБ і війську. До того ж, якщо в Україні Міністерством оборони та декількома розвідувальними і безпековими структурами керували громадяни РФ і працівники російських спецслужб, то скільки таких є в КДБ Білорусі та інших структурах!
Неактивна фаза цього процесу була запущена набагато раніше. Як би там не було, Білорусь є військово-політичним союзником РФ, є спільні колегії міністерств оборони і міністерства закордонних справ, тобто фактично вони вже узгоджують свою зовнішню і безпекову політику. У них майже немає розбіжностей у позиціях щодо зовнішнього світу, зокрема, НАТО визначається як загроза. В цьому плані Путін і Лукашенко не надто відрізняються.
Крім того, росіяни можуть діяти, як то кажуть, лише «маючи чоботи безпосередньо на цій землі», тобто маючи людей, яким вони будуть давати вказівки. Вони не можуть керувати, створюючи привабливе майбутнє і заражаючи ідеєю людей. Це ми бачили, наприклад, у Криму: виключно «закачуючи» ФСБшників та інших, росіяни можуть керувати територією.
Хіба реальна загроза з боку Росії кудись поділася? На кордоні з Україною вже котрий рік сконцентрована величезна кількість бойової техніки і військової сили. А привід розв'язати війну рашисти завжди вміли швидко вигадати.
okovalchuk 0 32 Нет комментариев
АктуальноКультура сусіда
Культура сусіда

У польському місті Жори жорстоко побили студента, який сказав, що він з України.
Про це повідомляє місцева поліція.
Інцидент стався в суботу ввечері в міському парку. Компанія запитала 19-річного студента, звідки він приїхав, коли він сказав, що з України, почалося побиття.
П'ятеро чоловіків побили його до несвідомого стану, студенту вибили зуби, у нього численні гематоми на обличчі й на тілі.
Прийшли на допомогу двоє чоловіків, які знайшли українця в парку і викликали швидку допомогу, на наступний день потерпілий подав заяву в поліцію.
Поліція Жори офіційно почала пошук нападників. Польський Центр моніторингу расистського та ксенофобської поведінки оголосив нагороду в розмірі 4000 злотих за допомогу в затриманні злочинців.
За останні роки у Польщі зросла тенденція ксенофобії, дискримінації та ворожнечі на ґрунті ненависті за національною ознакою. Так, кількість нападів на українців збільшилась з 30 до 190. До вище зазначених злочинів можуть бути причетні однодумці проросійських громадських організацій в Польщі. Оскільки посіяти розбрат між двома сусідніми народами є однією із складових гібридної війни РФ проти України.
Aurora 0 37 Нет комментариев
Слава Україні!Німецькі візи для ОРДЛО в обмін на російський газ?...
Німецькі візи для ОРДЛО в обмін на російський газ?...

24 квітня 2019 року президентом РФ підписано указ про спрощення процедури видачі російських паспортів жителям самопроголошених «ДНР» і «ЛНР». Україна в той же день звернулася до Радбезу ООН, а МЗС України висловило протест у зв'язку із згаданим указом.
З моменту підписання Володимиром Путіним указу про спрощення процедури видачі російських паспортів жителям самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» російське громадянство отримали 25 тис. українців, що живуть у Донецькій та Луганській областях. З того часу уряд Німеччини видав власникам російських паспортів майже 100 тис. віз. На разі невідомо, скільки їх поставили для ОРДЛО.
Раніше уряд Німеччини розкритикував укази президента Росії Володимира Путіна про видачу таких паспортів громадянам України з окупованих територій і наголошував, що це порушує суверенітет України і суперечить мінським домовленостям про врегулювання конфлікту на Донбасі. Що ж могло стати причиною «сказаного – зробленого»!?
Питання в тому, що Берлін, попри все те, що говориться в контексті російської агресії проти України, продовжує врегульовувати так звану «українську кризу», «конфлікт в Україні», а також не висвітлює у ЗМІ терміни «агресія Росії», тому що Кремль створив систему впливу всередині Німеччини – «Північний потік-2».
Ситуація така, що Німеччина критично мала б сказати Росії: так, ми підтримаємо «Північний потік-2», але давайте відкладемо його до кращих часів, коли ви, Росія, повернетесь у правове поле, почнете поважати міжнародне право, відновите суверенітет України і тоді ми повернемось до «Північного потоку-2». Така могла б бути позиція німецької сторони, виходячи з багатьох критеріїв, але вона, як ми бачимо абсолютно інша.
Висновок один і він очевидний – Кремль створив таку систему впливу всередині Німеччини, що, по суті, російські інтереси Німеччина ідентифікує як такі, що відповідають її національним інтересам, і тим самим закриває очі на анексію Криму та війну на Донбасі.
okovalchuk 0 8 Нет комментариев
АктуальноРосійська машина дезінформації
Російська  машина дезінформації

Американська газета The New York Times опублікувала статтю автора Джо Беккера під назвою «Глобальна машина, що стоїть за зростанням крайньоправого націоналізму». У ній журналіст пише про Швецію, яка впродовж останніх років прийняла більше біженців, ніж будь-яка інша країна ЄС. Це сприяло поширенню уявлень про «агресивних мігрантів», а націоналістичні партії здобули більше підтримки в країні. Але автор копнув глибше і виявив, що у Швеції масштабну роботу веде «міжнародна машина дезінформації», яка посилює вплив крайніх правих та поширює антимігрантські настрої. Коренем цієї «машини» автор статті називає «Росію Володимира Путіна», і її ж у поширенні популістських ідей вважає найвпливовішою.
Ця стаття — промовиста ілюстрація того, як у тому числі й російські пропагандистські ЗМІ підбурюють суспільство європейських країн, розпалюючи міжетнічну ворожнечу. Так, у прагненні записати сюжет про «мігрантів, які лютують у Рінкебю» (округ у західній частині комуни Стокгольм на околиці столиці Швеції, понад 90% населення округу складають мігранти з різних країн та їхні діти), російські журналісти готові навіть платити мігрантам за те, щоби створити заворушення на камеру, а Russia Today та пропагандистське новинне агентство Sputnik регулярно повідомляють про «безлад» і «беззаконня», які нібито чинять мігранти.
Глобальна машина, що стоїть за зростанням крайньоправого націоналізму.
У лютому 2018-го у ЗМІ з'явився доволі дивний коментар президента США Дональда Трампа. Під час демонстрації він казав присутнім про теракти, скоєні в різних країнах. Згадав Швецію, хоча там нічого не сталося. «Ви бачите, що відбулося вчора у Швеції. Швеція! Хто б у це повірив? Швеція! — заявив Трамп. — Вони взяли велику кількість . Вони мають такі проблеми, як ніколи не вважали можливими».
Джерелом інформації для президента США став сюжет Fox News, у якому Швецію показували як жертву власної політики з прийому біженців, які мають «кримінальне минуле» та живуть у кримінальних районах для мігрантів. Але через два дні, коли шведські чиновники вже готували іронічну відповідь на заяву Трампа, в окрузі Рінкебю і справді дещо сталося: кілька десятків чоловіків у масках напали на поліцейських, кидали камені й палили автівки.
Одним зі свідків цих подій став чоловік на ім’я Джонні Кастільо, який працював у тому районі сторожем. Він — родом з Перу. За словами пана Кастільо та чотирьох інших свідків, знімальні групи російських телеканалів несподівано з’явилися там і пропонували молодим мігрантам гроші, щоб «створити неприємності» на камеру. «Вони хотіли показати, що президент Трамп має рацію щодо Швеції. Що люди, які приїжджають до Європи, є терористами і хочуть збурювати суспільство», — каже пан Кастільо.
Меседж про «агресивних мігрантів» ставав дедалі популярнішим через великі хвилі міграції з Близького Сходу, Африки та Латинської Америки. У меседжах, які поширюють націоналісти, Швеція стала головним «застережним» прикладом ситуації, коли мігранти несуть нібито лише злочини, хаос та руйнування заповітної системи соціального захисту, не кажучи вже про відмирання національної культури та традицій. Для автора статті видається дивним, що цей меседж знаходить підтримку навіть серед високоосвічених шведів-інтелектуалів.
Швеція прийняла більше біженців на душу населення, ніж будь-яка інша європейська країна, а правий популізм призвів навіть до зростання рейтингу політичної партії з неонацистським корінням — «Шведських демократів» (правоконсервативна політична партія, заснована у 1988-му. Відстоює ідею обмеження «неєвропейського переселення» на територію Швеції). Проте, якщо копнути глибше, то виявиться, що у Швеції масштабну роботу веде «міжнародна машина дезінформації», яка посилює вплив крайніх правих та поширює антимігрантські настрої. Коренем цієї машини автор статті називає «Росію Володимира Путіна», і її ж у поширенні таких ідей вважає найвпливовішою.
The New York Times проаналізувала появу і поширення такого контенту. Виявилося, що щонайменше шість шведських сайтів отримали фінансову підтримку за рахунок рекламних надходжень від російського бізнесу автозапчастин, що базується в Берліні. Їхні сайти для продажу автомобільних товарів дивним чином містять приховані посилання на низку статей крайньоправого спрямування та інші матеріали зі змістом, що роз’єднує суспільство.
Також The New York Times виявила, що немало авторів і редакторів шведських сайтів були дружними до Кремля. У цьому ланцюжку видання знайшло й активного дописувача шведських сайтів німецького походження, якого підозрюють у фінансуванні підпалів в Україні, організованих, вірогідно, з Росії з метою розпалювання ворожнечі. (The New York Times має на увазі підпал будівлі Закарпатського союзу угорців 27 лютого 2018 року).
Екс-голова Закарпатської обласної державної адміністрації Геннадій Москаль тоді заявив, що за цим стоїть ФСБ Росії, а інцидент влаштували, щоб дискредитувати Україну в очах Угорщини. Пізніше, на засіданні суду в Кракові підозрюваний у скоєнні підпалу поляк назвав німецького журналіста Мануеля Оксенрайтера організатором злочину, який особисто заплатив виконавцям.
За даними Інституту стратегічного діалогу, спотворений «машиною дезінформації» контент тиражували і представники партій у Британії, Німеччині, Італії та інших країнах, щоб розпалити ксенофобію і здобути голоси виборців.
З вище зазначеного можна зробити висновок, що Кремль намагається впливати на країни ЄС через пропагандистські ЗМІ поширюючи дезінформацію для розпалювання ворожнечі та хаосу.
Aurora 0 50 Нет комментариев
Слава Україні!Жертва російських тортур
Жертва російських тортур

Коли на сході України йде війна, безпосереднім і єдиним агресором в якій є Кремль, російські ЗМІ неодноразово звинувачують українські спецслужби нібито у знущаннях і катуваннях у своїх «таємних в’язницях» тих, хто приймає участь у бойових діях на стороні НЗФ та активно сприяє проявам сепаратизму. Але раз російські ЗМІ, які знаходяться під кураторством ФСБ, пишуть такі цікаві і детальні розповіді, то значить останнім багато чого відомо і про таємні в’язниці Росії, і про форми та методи катувань, як кажуть, «на злодії і шапка горить».
Нещодавно, 7 вересня 2019 року відбувся чи не найбільший обмін полоненими між Україною та Росією у форматі «35 на 35» з початку російської агресії на території України, під час якого повернувся в Україну і наш земляк-рівнянин Микола Карпюк.
Звільнений з російського полону Микола Карпюк розповів, що внаслідок катувань він неодноразово непритомнів.
За його словами, ввечері політв'язнів виводили на вулицю, на руки їм надягали наручники, а на голову – поліетиленовий пакет. Перемотували це все скотчем, а тоді саджали в авто і вивозили до іншого приміщення, де безпосередньо й відбувалися жорстокі тортури.
Там Карпюка відводили до кімнати на четвертому поверсі, де прикладали клеми до пальців правої ноги, руки чи інших частин тіла, а тоді - підключали електричний струм. Крім того, кати не давали йому заснути.
«Після чого привозять в кімнату для допитів - металева клітка метр на метр, там стілець. І вночі, протягом доби не дають спати. Вони там через кожні дві години змінюються - ці «менти», і тільки починаєш закривати очі - одразу «Не спати! Не спати!», - розповідає Микола Карпюк.»
На п’ятий день тортур він знепритомнів. Тієї ночі катувань вже не було, втім йому все одно не давали спати.
Як повідомив рівнянин, що окрім тортур, російські тюремники застосовували й психотропні речовини. Однієї ночі, за його словами, через це він знепритомнів і досі не знає, що з ним тоді відбувалося.
Також політв'язень розповів, що в його камері була погана звукоізоляція і він чув, як людей вивозили на катування і повертали назад, розміщуючи у сусідній камері. Ті були ладні підписати будь-які папери, аби кати лише дали їм поспати.
Між тим, Микола Карпюк зауважив, що йому «відносно пощастило», адже до інших в’язнів ставлення було ще гіршим. До прикладу, політв’язня Станіслава Клиха у камері прив'язували браслетами до ліжка, ставили на коліна і цілу ніч не давали заснути.
Також, прослідковується тенденція щодо затримання Росією невинних громадян України і звинувачення їх у тероризмі. А для отримання зізнання використовують вказані методи. Тому потрібно добре задуматися перед тим, як виїжджати на територію Росії або окупованого Криму, щоб не стати політичними бранцями Кремля.
На відміну від Росії, в рамках поглибленої співпраці та підписання угоди про асоціацію з ЄС, Україна дотримується всіх норм та стандартів Європейського комітету з попередження тортур та інших видів жорстокого поводження та покарання з особами, які утримуються у ізоляторах тимчасового тримання. Європейська організація OSCE систематично приїжджає в Україну з комплексними перевірками щодо дотримання законності у вказаній діяльності.
okovalchuk 0 18 Нет комментариев
Слава Україні!Історичні моменти українсько-російських відносин
Історичні моменти українсько-російських відносин

Коли саме почалася деградація росіян не відомо, але історія зберегла факти їхніх злочинів.
1093р. – Київський літопис «Временник» писав: «Наш північний сусід Суздальщина є значно небезпечніший ворог, ніж половці».

1169 р. – Володимиро - Суздальский князь Андрій Боголюбський захопив і пограбував Київ. Літописець писав: « Суздальці так страшно зруйнували Київ, що татари не мали вже, що руйнувати 1240 року. Тобто, це була перша війна майбутньої Московії проти Києва. (И граби-ша за два дни весь град, Подолье, и гору, и манастыри, и Софью, и Десятиньную Богородицю и не бысть помилования никому же). У Києві на той час було 400 церков, і він був багатшим за тодішній Лондон та Париж. Андрій Боголюбський украв з Вишгородського монастиря (під Києвом) чудотворний образ Божої Матері, привезений колись із столиці Візантії - Царгорода. Пізніше москвини переіменували її на «Владимирскую Богоматерь». Багато істориків ввачають 1169 р., роком народження Московії.

1482 р. – Щоб послабити Велике Князівство Литовське, до складу якого у той час входила Русь-Україна, і полегшити загарбання руських земель, Московський хан-князь Іван III відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на руські землі. Татари напали, захопили і сильно пограбували Київ, взяли багато полонених, а награбованими церковними скарбами поділилися з московитами.

1500 р. – Московське князівство приєднює до сeбе Чернігівську та Сіверську землі.

16 століття – Московське царство, розпочинаючи Лівонську війну, об’рунтовує необхідність повенення земель, які входили до складу Київської Русі, у тому числі й українських. Заклики повернення «отчих земель», відновлення позицій православ‘я на територіях, що належать «іновірним».

16 століття – Поява в Москві теорій «Москва - Третій Рим» та «Москва - Новий Київ», які лягли в основу імперських претензій щодо українських земель.

16-18 століття – По всій Україні працювали десятки великих та тисячі маленьких гут, ливарень, гуралень, гарбарень, поташень, кушнірень, чимбарень, ткалень, кузнів, зброярень, гончарень. Під кінець 18 століття Московщина знищила всі великі і середнього розміру українські мануфактури всілякими заборонами, надмірними податками, переведенням цих виробництв до Московії, а часто і відкритим грабунком та спаленням, таким чином руйнуючи промис-ловість та торгівлю в Україні. Майстрів вивезли силоміць до Московщини і примусили їх там навчати москвинів.

1626-1628 роки – Заборона в Московській державі українсько-білоруської книжності, у т.ч. й антиуніатської. Зокрема творів Ст.Зизанія і К.Транквіліона-Ставровецького. Була засуджена вся пи-семна традиція Київської митрополії.

1626 р. – Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила надрукувати, але з умовою його перекладу на московську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

1626 pік – Цензура творів Лаврентія Зизанія в Москві.

1627 р. – Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета було звелено зібрати книги українського друку і спалити, було суворо заборонено будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено «Учительське євангеліє» Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та «Катехизис» Лаврентія Зизанія Тустановського.

1652 р., 1 жовтня – Земський Собор ухвалив рішення про приєднання України до Московії.

1654 р. – Наказ царя Олексія Михайловича українцям: «разделение с поляками сотвориш, как верою, так и чином, хохлы, которые у вас на головах, пострегите.»

1654 р., 8(18)січня – Переяславська угода з Московією. Прийняття «протекції» московського царя. Русь-Україна та Московія зобов’язувалися підтримувати одна одну в боротьбі проти спільного ворога - Польщі.

Переяславська рада (військова), скликана гетьманом Б.Хмельницьким, в якій взяло участь московське посольство на чолі з В.Бутурліним. Було ухвалено прийняття протекторату московського царя. Більшість істориків вважає, що це був військовий союз проти Польщі. Рішення Переяславської ради мали декларативний характер, не було укладено жодної письмової угоди. Але характерно, що це був союз народа руського (українців) з народом московським.

Переяславська рада не мала всенародного характеру; на ній були присутні близько 300 осіб. Присяжний список складав не більше 200 осіб. Царське посольство В.Бутурліна протягом півроку після Ради складало т.зв. «статейний список», до якого було включено 127338 осіб, які «присягнули цареві». Цей список не мав жодного відношення до Переяславської Ради, зате був представлений Москві як «воля» козацького народу. Так опричники Московського царя сфальсифікували декларацію Переяславської Ради.

З висоти сьогоднішнього дня ми розуміємо, що Б.Хмельницький зробив рокову помилку, але чи мав він інший вибір? До того ж ще не було тих злочинів про які ми знаємо тепер, не було кріпосного права, голодоморів, виселення мільйонів, не було тисяч різних заборон. А була здавалося б єдина віра. Все починалось майже з чистого листа. У нашому повсякденному житті, як і житті держави, є добрі періоди, але не обходиться і без поганих, а інколи і трагічних. За таких обставин ми шукаємо підтримки у знайомих, друзів і т.д. Так само і на державному рівні правителі шукають підтримку, здавалось би, у тих, кому вони довіряють. І стає прикро, коли сторона, якій довіряли, зраджує. Як показала історія, і це розкрив у своєму заповіті Петро І, правителі Московії завжди тримали «камінь за пазухою» та використовували ситуацію в своїх імперських цілях.

До чого це призвело в наступні 350 років:

21-27.03.1654 р. - Московський цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердила т.зв. «Статті Богдана Хмельницького» (Березневі статті), які зафіксували умови українсько-московського, фактичного, Чигиринсько-московського договору. Оригінали цих документів не збереглися. Українські списки після поразки І.Виговського були вивезені за межі Гетьманщини, московські примірники було знищено вже в 60-х рр. XVIIIст.

У «Березневих статтях» було відкинуто принципові вимоги Б.Хмельницького: визнання незалежності української православної церкви, утверджено данину царській казні. Об-межувалися дипломатичні зносини козацької держави.

Б.Хмельницький за свого життя не допускав самочинства і сваволі опричників Московського царя. Після його смерті (1657 р.) Москва розпочала наступ на суверенітет козацької України.

1654р. - Майже відразу після договору Б.Хмельницького з Московією, остання почала забороняти простим, але ще вільним людям носити яскравий одяг та шкіряні сап’янові чоботи, бо це могло негативно впливати на закріпачених московських «холопьев».

1654-1708 роки - Постійне порушення Московією Переяславських угод з метою ліквідації автономії Гетьманщини. Підкуп і нацьковування одних старшин проти інших, а козаків проти старшин.

1655 р. - Московська армія, рухаючись на Львів, випалила по дорозі села й міста на відстані 50-60 кілометрів від основного маршруту. «Брати визволителі прийшли»

1656 р. - Зрада Москви. Коли Польща, здавалось, була остаточно розгромлена, московити, боячись підсилення Руси-України, заключають з поляками сепаратний Віденський мирний договір. Б.Хмельницькому цар передає через бояр суворе попередження, що буде «оружием защищать Польщу как бы и собственное отечество» і вимагає припинити військові дії.

1659 р. - Після смерті Богдана Хмельницького Москва вирішує знищити Русь. Хан-цар посилає в Україну 100-тисячне військо. Значно меншими силами гетьман І.Виговський вщент розбиває москалів. В міжусобній боротьбі І.Виговський зазнає невдач, чим негайно ско-ристались москалі. Під проводом воєводи Баратинського вони влаштовують лови на прихильників гетьмана. «Князь Баратинський, по дорозі на Київ повісив 3000 чоловік потім вирізавши в Україні коло п’ятнадцяти тисяч українського населення, запитував Московського царя дозволити йому «высечь и выжечь» всіх українців на 150 верст коло Києва». (Є.Гуцало. Літ. Україна. 12.04.1990 р.). Упродовж кількох наступних років москалі винищують майже всіх соратників Б.Хмельницького.

1665 р. - Москва змушує гетьмана І.Брюховецького віддати усі міста Лівобережної України під владу московських воєвод.

1667 р. - Москва заборонила Україні продавати свої товари до інших країн, крім Московщини, але на своєму кордоні вона накладала на українські товари велике мито.

1667 р. - Розчленування Руси-України внаслідок підступної зради Москви: зайнявши за допомогою українських військ майже всю Білорусію та Литву, москалі припинили подальші воєнні дії, що мали б завершити повне вигнання поляків з Руси-України, заключили сепаратну Андрусівську угоду з Польщею й поділили Русь по Дніпру: Київ, Землі Війська Запорізького та Лівобережна Русь переходили до Московії, а Правобережна до Польщі. Поділ було скріплено т.зв. «Вічним миром». Укладаючи договори з поляками, московський хан-цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (так москвини називали українські книжки) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатати под страхом смертной казни» (В.Лизанчук, с.34,35).

1689 р. - Заборонено Київській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: «... к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...». Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних віднсинах. «Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати», визнали москалі в 1905 р. («Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова»).

1672 р. - «Заказ крепкой, чтобы люди, польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе».

1672 р. - Позбавлення гетьманства та заслання у Сибір Д.Многогрішного з усією родиною та кількома «співучасниками». Головна причина арешту - дружні стосунки з ворогом Мо-скви П.Дорошенком.

1672 р. - Арешт кошового Війська Запорізького І.Сірка. Арештованого відправлено до Мос-кви, а звідти до м. Тобольськ у Сибір.

1677 р. - Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими».

1683 р. - Український архітектор Й.Старченко побудував «трапезную палату» в Симоновім монастирі в Москві, де архімандритом був українець Г. Домецький. Уряд заслав Г. Домець-кого на північ за те, що він «Симонов монастирь пишно и бойко испестрил латинскими штуками и Киев паче мери хвалил».

1685 р. - Скасування автономної української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над релігією, але й освітою та культурою України. Царський уряд спонукав гетьмана, щоб надалі православній церкві в Україні владу константинопольського патріарха ігнорувати, про все необхідне у церковних справах писати патріарху московському, а нововибраного митрополита, для архієпископського рукопокладення відправляти не в Константинополь, а до Москви.

1687 р. - Коломацькі статті, за якими Москва зобов’язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між росіянами та українцями.

1690 р. - Московський собор прокляв і засудив на знищення твори українських письменників 17ст. «Кіевскіе новыя книги» Петра Могили, К.Старовецького, П.Голятовського, Л.Барановича, А.Р адивиловського та інших, бо «киевцькие кніги прелести латинськия утверждают». наклавши на них «проклятство та анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо».

1693 р. - Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.

1693 р. - Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книжок українською мовою.

17-18 століття - Москвою впроваджується економічна війна проти України в різних напрямках. Щоб українські порти не збагачувалися, а лише московські, Московщина встановлює вивізне мито з азово-чорноморських портів на 100% більше ніж з балтійських портів, а також тарифів на перевезення. Привезти готові вироби з Московщини до України було в два рази дешевше, ніж з України до Московщини. Московський уряд наклав великий податок на український цукор, в результаті увесь вивіз українського цукру опинився в московських руках.

1703-1720 роки - Десятки тисяч українських селян та козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга, 25 тисяч загинули від хвороб в тамтешніх болотах.

1704 р. - Придушення посланими Московією військами антипольського повстання Семена Палія на правобережній Руси - Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.

1708 р. - Адміністративна реформа в Росії. На території України утворено дві губернії, Київську та Азовську.

1708 р. - Масове нищення українських сіл та міст московитами ще до переходу гетьмана І.Мазепи на бік шведського короля Карла XII.

1708 р. - Захоплення і зруйнування столиці Гетьманщини м. Батурина московськими військами, які вирізали усіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок та дітей. Церкви та місто пограбували, а потім спалили. «Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців», - доповідав французь-кий посол у Париж (В.Сергійчук. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991.С.59).

1709-1734 роки - Московщина збільшила податки в Україні на 400%. Податок від «диму» (хати) у Московщині був 49коп. В Україні - 1руб.25 коп.

1709 р. - Полтавська битва. Початок «цивілізаційної місії Московії в 2-му тисячолітті»

1709 р. - З церкви св. Василія (13 століття), Московщина зробила військовий склад.

1709 р. - Хан-цар Петро Кривавий видав наказ страчувати кожного запорожця. Початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі «...товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося - не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали», - писав свідок, кошовий Стефаненко.

1709 р. - Петро Кривавий примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської Академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили були забрані з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростов-ський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив відбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України» (І.Огієнко, «Українська культура»). «...Стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка відтоді живе й розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури», визнав піз-ніше князь М.Трубецькой.

1709 р. - Указ про обов’язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.

1709 р. - Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов’янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

1713 р. - Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь – Русія -Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси - України московити, основу яких складали угро - фінські та тюрські племена, підмінюють поняття, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як «Росія»).

1716 р. - Москва заборонила українцям їздити в Європу по крам.

1718 р. - Москва заборонила вивозити до Європи український тютюн.

1718 р. - Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар, «...численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,... серед добробуту і тиші полум’ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов’янських племен та царів стосувались» («Історія Русів», ст.303-304, вид.1956 p.).

1720 р. - Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних. Наказ хана - царя Петра І: «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать... старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было».

1720 р. - Заборона вивозити скляні вироби до Європи.

1720 р., 20 грудня Петро І видав указ київському губернатору князю Голіцину, щоб «...во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».

1721 р. - Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные». Знищення Чернігівської друкарні.

1722-1727 роки - Перша Малоросійська колегія. Штат складався з 6 російських офіцерів та прокурора. Колегія стягувала побори до царської казни, розквартировувала на Україні російські війська, контролювала діяльність Генеральної військової канцелярії тощо.

29.04. 1722 року - Лівобережна Україна із відомства Колегії закордонних справ була переведена під управління Сенату Росії, що мало на меті подальше обмеження самоврядування в Україні.

1722 р. - Заборона привозити в Україну західноєвропейські вироби.

1723 р. - Заборона українцям продавати до Європи бурштин та поташ.

1724 р. - Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» «не совсем с великороссий-ским сходная», а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав. За те Київсько-Печерська лавра покаранa штрафом в 1000 крб.

25.04.1725 року - Катерина І надіслала азовському генерал-губернатору Г.Чернишову інструкцію «Про управління губернією», в якій, зокрема, йшлося про ставлення до запорозьких козаків. Інструкція підтверджувала заборону торгівлі із козаками, не дозволяла «зрадникам» козакам перетинати кордони Російської імперії, з низовиками заборонялось вести листування, а порушників цих законів переслідувати будь-де «в землях императорского величества». За цим законом загарбання України Росією значно посилювалась.

1726 р. - Розпорядження Синоду про заборону друкувати ті книжки, що раніше не друкувалися Санкт-Петербурзькою або Московською синодальною друкарнею.

1726 р. - Москва дає дозвіл Київсько-Печерській лаврі на друк «Акафіста Св. Варварі» за умови, що б він був перекладений на великоруську мову.

1728 р. - Так звані «Решительные пункты» застерігали новообраного гетьмана Д.Апостола, аби він управляв Україною через Генеральну військову канцелярію, раду генеральної старшини і царського резидента.

1729 р. - Наказ Петра І про перепис на Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.

1734 р. - Цариця Анна наказувала губернаторові України князю А.Шаховському вживати всіх заходів, щоб женити москвинів в Україні з українками.

1734-1740 роки - Друге скасування гетьманства й утворення Гетьманського Уряду під керівництвом московського намісника.

1735 р. - Придушення московськими військами антипольського повстання Верлана на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.

1735 р. - Імператорським указом київському митро-политу «доручено» вилучити старопечатні книги і пильнувати, щоб церковні служби велися тільки за виправленими текстами.

1736 р. - Правителем України Москва призначила кн. Барятинського. Його першими кроками стали арешти міської управи Києва та вивіз архіву до Петербурга бо «з часом кияни забудуть зміст і, не маючи грамот під рукою, не зможуть посилатись на свої вольності».

1735-1739 роки - Біля ста тисяч українських козаків та селян були мобілізовані на московсько-турецьку війну. Загинуло 35 тис. українців. Україна власним коштом утримувала від 50 до 75 москальських полків, що коштувало Гетьманщині 1,5 млн. рублів - в 10 разів більше за її річний бюджет.

1737 р. - Московський міністр Б.Волинський звітував цариці Анні «До мого приїзду в Україну я ніколи не припускав, що вона так сплюндрована, що так багато люду померло. Наша армія забрала у тутешніх людей все зерно і всю худобу. Багато землі не засіяно, бо нема кому і чим. А треба ще стягнути з них 30 тисяч мір борошна та сіна».

1738 р. - Заборона українцям продавати до Європи коней. Тільки до Москви.

1740 р. - Заборона українцям продавати до Європи хутра. Тільки до Москви.

1740 р. - Московські агенти викрали в Гамбурзі небожа Гетьмана Мазепи Андрія Войнаровського та вбили його.

1740 р. - Російською імператрицею Анною Іоанівною створено правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадження російської мови в діловодстві на території України. Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою.

1743 р. - Московщина забрала з українських храмів старі українські церковні книжки та попалила їх.

1748 р. - Наказ Московського Синоду, Київському митрополитові Самуїлу Милославському, щоб в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України викладання вести російською мовою. В результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

1749 р. - Заборона українцям продавати в Європу кожухи, вовну, овець. Тільки до Москви.

1750 р. - Придушення московськими військами антипольського повстання гайдамаків на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.

1750 р. - Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час «розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви», опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.

1752 р. - На землі запорізьких козаків між річками Дніпром та Синюхою Московія указом від 18 жовтня створює Ново-Сербію і забороняє там селитися українцям. Українські селяни мусили покинуги свої угіддя. В 1760 р. українцям було заборонено також селитися у слободах за межами Ново-Сербії.

1752 р. - Із 100 тисяч вільних козацьких господарств залишилося лише 2959, всі інші були відібра-ні, та передані присланим московитам.

1753 р. - Прислали з Московії 40 тисяч селян і роздали їм задарма землі над Дністром, які були відібрані від українців.

1753 р. - Царський указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській Академії.

1754 р. - Цариця Єлизавета видала наказ про те щоб, Гетьман повідомляв Москву про стан українського державного скарбу.

1755, 1766, 1775, 1786 роки - Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 ст. та першої половини 19 ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 -3, у 1849 - 2, у 1850 - 1, у 1851 - 2, у 1856 - 5. Обмеженнями та заборонами книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух української культури, побуту, суспільних відносин.

1755 р. - Московський Синод наказав Києво-Печерській лаврі перероблювати по-московськи «Четы-Мины» Св. Д.Ростовського та Києво-Печерський Патерик.

1759 р. - Синод видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.

1760 р. - Царський указ про обмеження вільних переходів селян.

1762 р. - Катерина ІІ закликала європейців оселюватися в південній Україні.

1762-1763 роки - Московська цариця Катерина II, видала два маніфести про іноземну колонізацію Руси-України: вербувалися серби, болгари, молда-вани, німці з Прусії, Австрії та інших країн. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов’язані були безкоштовно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків. «Запорозька земля німіла від наруги, кривди і болю. Як чорні ненаситні круки зліталися сюди поміщики й генерали, сановники й німці-чужинці. На козацькії могили... На козацьку кров... (М.Киценко. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ, «Січ», 1991, стор.70).

1763 р. - Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.

1763 р. - Указом Сенату створено «Коммисию по слободским полкам» на чолі з гвардії секунд-майором Є.Щербиніним. Комісія мала підготувати цілковиту ліквідацію полкового устрою на Слобожанщині.

10.11.1764 року - Остаточно ліквідувавши на Україні інститут гетаманства Катерина II надає призначеному генерал-губернатору П.Рум’янцеву «секретну інструкцію» щодо управління краєм, щоб місцеві жителі «обрусіли і перестали дивитися мов вовки у ліс».

1764 р. - Інструкція Катерини II князю О.Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагится, щоб час і назва гетьманів зникли...»

1764 р. - Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним - ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.

1764 р. - Скасування української держави Гетьманщини.

1765 р. - Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.

17.02.1765 року - Катерина II наказує: «Із малоросійських єпархій та з монастирів у Великоросію без указу Св. Синоду і без нагальної потреби не випускати і в великоросійські єпархії не приймати».

1766 р. - Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.

20.07.1767 року - Катерина II ліквідовує слобідське козацтво. Більшість заможних козаків переводились в гусари, а решту - в селянський стан. Замість полкових запроваджувались губернські канцелярії та створено Слобідсько-Українську губернію.

10.04.1768 року - Катерина II своїм указом ліквідовує в Україні монастирські землеволодіння, а на утримання монастирів надає «милостивий штат».

1768 року - Придушення московськими військами антипольського повстання на правобережній Руси-Україні під проводом Ґонти і Залізняка, відомого під назвою «Коліївщина», після підступного і зрадницького захоплення їх москалями. Москаль полковник Гур’єв, виконуючи завдання старшого москаля Кречетнікова, з’явився до повстанців з полком донських козаків як спільник у боротьбі з ляхами, увійшов у дружбу з ватажками повстання, запевняв у єдності дій, влаштував веселу пиятику, а темної ночі з шостого на сьоме липня підступно перев’язав у своєму наметі старшину і захопив у таборі 900 повстанців. Москалі та ляхи киями били українців до оголення кісток, з живих здирали шкіру, палили, саджали на палі, четвертували. Ліквідація української Гетьманської держави на Правобережжі.

1768 р. - Св. Синод наказує київському митрополиту С.Миславському, щоб в книжках, що їх друкує Лавра, в порівнянні з московськими «ніякої різниці і прибавок... не було».

1769 р. - Синод Російської Православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.

1769 р. - Заборона Синоду Російської православної Церкви на друкування та використання українського «Букваря».

1772 р. - Дипломат Бакунін розробив план заселення кримських степів українцями, на обжиті ними місця переселити росіян із центральної Росії. Активну участь у цьому процесі брав відомий полководець А.Суворов, що за короткий час із півдня сучасної України виселив 32 тис. душ чоловічої статі.

1775 р. - Підступний напад московських військ на Запорізьку Січ і зруйнування її після вирішальної допомоги запорожців москалям у московсько-турецькій війні.

1775 р. - Заборона українцям продавати в Європу сіль і т. д і т.п. Все це Україна мусила везти до Московщини, де воно купувалося за півціни, а потім вивозилося московитами до Європи.

1768-74 роки - Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох з них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип’ятирічне ув’язнення на Соловках кошового гетьмана Петра Калнишевського.

1775 р., травень - Рада «при височайшему Дворі» постановила: «истребить кошевих Козаков как гнездо их своевольства» ...Близько 40 полків загальною кількістю сто тисяч чоловік оточили Запорозьку Січ. І це тоді, коли за вказівкою того ж царського командування значна частина козаків перебувала далеко від коша ...(М.Киценко, стор.64). Скасування міської автономії за Магдебурзьким правом по Литовському статуту.

1776 р. - Московщина відібрала у 25 тисяч заможних козаків землю (перше розкуркулення) і роздала московитам.

1777 р. - Після смерті 13 березня від переслідувань та злигоднів геніального українського композитора, академіка Болонської музичної академії Максима Березовського (нар.1745 р у Глухові) московська влада забороняє виконувати його твори й знищує багато його рукописів.

1780 - 1783 роки - Перше закріпачення українських селян на окупованих Московією землях Руси-України (порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство; 1780 р. була відмінена панщина в Австрійській імперії).

1780 р. - Спалення книгозбірні Києво-Могилянської Академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.

1781 р. - Царським маніфестом знищено решток козацького самоврядування на Лівобережжі та введення суто московської системи: намісництва.

1781 р. - В Україну прислали 50 тисяч московитів, які отримали безкоштовно землю.

1783 р. - Запровадження загальномосковської системи управління в Україні.

1782 р. - Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.

1783 р. - Закріпачення селян Лівобережної України.

1784 р. - Переведення викладання у Києво-Могилянській Академії на російську мову.

1784 р. - За розпорядженням Синоду київський митрополит С.Миславський наказав, аби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу Божу «голосом свойственнымъ россійскому наречію». Те ж саме було заведено і в школах Руси-України. У 1747 р. на території семи полків Гетьманщини (про три не збереглося відомостей) було 866 українських шкіл, тобто, на кожну тисячу душ населення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населення зросла утричі, а кількість шкіл зменшилася удвічі, серед них українських не було жодної.

1784 р. - Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів і звіль-няти з роботи учителів Києво-Могилянської Академії за відхід від російської мови.

1785 р. - Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена по всіх школах України.

1786 р. - Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській Академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.

1787 р. - Московський губернатор в Україні Г. Потьомкін доповідав Катерині ІІ «Наша армія забирає свавільно у тутешніх людей зерно, худобу, харчі, одяг, взуття тощо. Хто протестує, того б’ють нещадно, часом смертельно».

1789 р. - У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.

1793 р. - Москалі придушили повстання в селі Турбаї і жорстоко розправилися з селянами: понад два десятка селян померли, не витримавши катувань, або були розстріляні, решту після покарання батогами вислали до Сибіру, або в інші губернії.

1797 р. - В Україні запроваджено призов до царської армії. 25 років українські рекрути змушені були воювати на імперіалістичних війнах за своїх ворогів-москалів.

1797 р. - Від хвороб, голоду та на полі бою загинуло кілька тисяч кубанських козаків, проливаючи «кров добру нечорну, не за Україну, а за її ката», яких москалі погнали на завоювання Персії.

18 ст. - Московщина вивезла до себе всі найліпші ткальні разом з майстрами, і з їхньою до-помогою розбудувала в Московській, Костромській, Владимирських губерніях ткацьку промисловість.

Закрили Мистецьку академію в Харкові, а всіх професорів забрали до Московщини, де заснували там потім «Строгановскоє училище живописи».

Великі порцелянові мануфактури з Глухова, Волошків та інш. вивезено разом з майстрами до Московщини, при цьому все зруйнувавши в Україні.

1800 р. - Наказ Павла І про заборону будівництва церков в Україні в дусі козацького барокко, а лише у московському синодальному стилі.

1804 р. - Було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначилися на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 року показав, що на 100 осіб було тільки 13 письменних.

1806 р. - Був ув’язнений та таємно вбитий у в’язниці геніальний український композитор А.Ведель.

1807 р. - Учитель Харківської гімназії Т.Сєліванов хвастався: «Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски» («Слово Просвіти», 1998, ч.З, стор. 10).

1808 р. - Закриття Руського інституту Львівського університету, на двох факультетах якого (філософському і богословському) низка предметів викладалася українською мовою.

1811 р. - Закриття Києво-Могилянської Академії.

1812 р. - Пообіцявши козакам повернути самоврядування, московити закликали їх виступити проти Наполеона. Українці сформували 15 кінних полків, які поповнювали і забезпечували своїм коштом два роки. Але після перемоги над французами московити не виконали своїх обіцянок і повернули козаків у підне-вільний стан. (На сусідніх землях донські козаки мали певні свободи)

1819-1829 pp. - На початку 19 ст. посилюється феодальний гніт закріпачених українців. Селяни відповідають багаточисельними повстаннями, які жорстоко придушуються москалями. Ось лише три з них. Після придушення Чугуївського повстання (1819) до суду було віддано 363 чоловіка, з яких 273 засуджено до смертної кари, решту відправлено до Сибіру. Після придушення Уманського повстання (1826) до суду віддано й жорстоко покарано 150 чоловік. Центр Шебелинського повстання (Слобожанщина, 1829) москалі оточують дивізією військ, проти беззбройних селян застосовують артилерію. 109 селян вбито, 143 віддано до суду, багатьох страчено або відправлено до Сибіру.

1824 р. - Міністр освіти А.Шишков видав розпорядження: «Воспітаніє народнеє по всєй імперії, несмотря на разность вер і язиков, должно бить чісто «русское»». «Цензурний режим в отношеніі малоросійськой пісмєнності» зобов’язував: «Подвергать запрету всякое малоросійскоє слово как по существу вредное і опасное для государственного єдінства» (ж.»Україна», ч.26, 27, 1993 p.).

1830 pік - Під час польсь?
okovalchuk 0 21 Нет комментариев
Слава Україні!Чергова заява Росії про «визволення»
Чергова заява Росії про «визволення»

Як повідомляє сайт DW: Міністерство закордонних справ Болгарії звернулося до російського посольства в Софії з офіційною заявою, в якому попросило не вживати "сумнівний історичний термін (визволення)" в контексті приходу радянських військ в 1944 році.
Приводом для звернення стала виставка Російського культурно-інформаційного центру "75 років визволення Східної Європи від нацизму", що має відкритися в Софії 9 вересня 2019 року.
"Не заперечуючи внеску СРСР у розгром нацизму в Європі, ми не повинні заплющувати очі на той факт, що багнети Радянської Армії принесли народам Центральної та Східної Європи пів століття репресій, придушення громадянської свідомості, хибний економічний розвиток і відірваність від розвинених європейських країн", - йдеться в заяві.
Крім того, "СРСР оголосив війну Болгарії, коли до влади тільки-но прийшов новий демократичний уряд, що оголосив припинення зв'язків з нацистською Німеччиною", - нагадує МЗС Болгарії.
З вище викладеного можна зробити один висновок, що Росія як і у часи існування СРСР хоче бути «всесвітнім» визволителем. А як же Сирія, Донбас і Крим? Це теж визволення Росії? Кремль робить гучні на весь світ заяви щодо визволення цих територій від так званих «терористів» і «загарбників», але насправді жертвами цих «визволень» є прості мирні жителі. Своїми «визволеннями» Росія наводить паніку і страх серед населення, дестабілізує економічно-політичну ситуацію в регіоні та робить все можливе для того, щоб приєднати ці території до складу Російської Федерації ціною сотнями тисяч людських життів.
okovalchuk 0 17 Нет комментариев
Слава Україні!«Путінський воєнторг»
«Путінський воєнторг»

З початком війни на Донбасі незаконні поставки Росією зброї та бронетехніки через неконтрольовані ділянки українського кордону Донецької та Луганської областей зросли в десятки разів. Зброя та бронетехніка використовується у веденні війни проти України як безпосередньо російськими військами , так і незаконними збройними формуваннями окупаційних військ.
Вже у листопаді 2014 року компанія «ARES», що займається дослідженнями ринку зброї, опублікувала звіт, у якому проаналізовано понад 100 специфічних видів зброї, понад 60 видів боєприпасів та понад 70 моделей пересувних засобів, що застосовуються у війні на сході України. У звіті зазначається, що проросійська сторона використовує як типову для Збройних сил України номенклатуру зброї, так і унікальні види стрілецької та бронетанкової зброї, що виробляються лише в Росії. Кремль намагається зробити вигляд, що зброя, яку використовують проросійські збройні формування, походить з захоплених українських складів, але ця версія не підтверджується фактами, зокрема й тому, що більшість складів зброї ще за радянських часів розміщувалася не на сході України, а на заході.
Боєприпаси завозяться на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей, як залізницею, так і автомобільним транспортом. Спостерігачі ОБСЄ за допомогою безпілотних апаратів неодноразово фіксували колони техніки в обхід пунктів пропуску. Зокрема, у 2018 році таких випадків було не менше восьми, коли колони їхали вночі на ділянках, де немає офіційних пунктів пропуску та складались з машин військового типу. Аналогічні випадки були зафіксовані й у 2019 році. Останній такий випадок зафіксований уночі 22 липня, коли безпілотний апарат місії виявив колону з восьми вантажівок, що стояли розвернутими у східному напрямку на грунтовій дорозі вздовж лісосмуги поблизу з неконтрольованою ділянкою кордону із Росією, орієнтовно в 2 км на південний захід від населеного пункту Степне Донецької області.
Слід за Україною така ситуація може чекати і на сусідню Білорусь, яка останнім часом все частіше проводить спільні повномасштабні військові навчання з Росією. Такі масштабні навчання можуть бути репетицією розгортання російської військової агресії проти Білорусії, а в подальшому і України, що і останнім часом показує високий показник ввезення нелегальної зброї в Білорусь, як це було і з Україною у 2014 році.
okovalchuk 0 20 Нет комментариев
Слава Україні!«Шкільному» перемир’ю не бути…
«Шкільному» перемир’ю не бути…

Напередодні свята Першого дзвоника, коли всі діти готуються на лінійку до школи у селі Комінтерново Донецької області йдуть обстріли.
Так, у полудень в неділю 01 вересня 2019 року співробітники Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, представники НЗФ т.зв. «ДНР» в Спільному центрі по контролю і координації режиму припинення вогню і позаштатний фотокореспондент МІА «Россия сегодня» Олександр Гаюк, попали під обстріл бойовиків НЗФ, підконтрольних РФ. Але кремлівська пропаганда розпочала масово розповсюджувати фейкову інформацію про обстріл з боку ЗС України. Ще більше питань виникає щодо «позаштатного» фотокореспондента, який мабуть посвідчення кореспондента отримав якраз після обстрілу. Все для брехливих звинувачень.
Це не перший випадок під час війни на Донбасі , коли в зоні бойових дій обстрілюють місії ОБСЄ та кореспондентів. Справа в тому, що Москва аналогічним чином намагається зіграти на звинуваченнях на адресу Києва. Президенту Росії В.В. Путіну це вигідно, так як з їхнього боку ж пропаганда теж звинувачує Україну в тому, що ЗС України не дотримуються перемир’я і ведуть обстріли. Росія вибрала дуже хорошу тактику: коли в «сіру» зону, яка завширшки 5-10 кілометрів, виїжджає пару артилерійських установок, одна з яких стріляє в бік окупованої території, а інша – в бік українських позицій. З одного боку, мешканці окупованих територій кажуть: «Ось сволота ЗСУ, від них прилітають снаряди», а ОБСЄ в «сіру» зону не йдуть, адже там ніхто їм не гарантує безпеку.
Українська сторона кожного року закликає РФ і підконтрольних їй бойовиків дотримуватися взятих на себе зобов’язання щодо дотримання режиму припинення вогню. Через обстріли страждають мирні жителі. Діти не можуть спокійно відвідувати школу. Під загрозою зриву знаходяться основні цілі перемир’я - безпека дітей під час навчального року.
okovalchuk 0 14 Нет комментариев