ГОЛОВНАБлоги
Блоги
АктуальноПерші країни ЄС які визнали геноцид кримських татар
Перші країни ЄС які визнали геноцид кримських татар

Депортація кримських татар – одна з темних сторінок історії Радянського Союзу і страшна трагедія українського суспільства. 18-20 травня 1944 року бійці НКВС зігнали до залізничних вагонів майже все татарське населення Криму і відправили в бік Узбекистану.
Після депортації була знищена матеріальна та духовна спадщина кримських татар, конфісковано все їхнє нерухоме й рухоме майно, запаси продовольства, ліквідовані книгозбірні, закриті бібліотеки, школи, мечеті. Було змінено тисячі історичних назв місцевостей.
Масове повернення кримських татар на історичну батьківщину розпочалося лише на початку 90-х років ХХ століття.
Після повернення додому, в Крим, кримські татари доклали багато зусиль для увічнення пам'яті жертв депортації. Роками замовчувана тема нарешті стала публічною, щоб уже назавжди бути в фокусі суспільної уваги.
В останні роки найважливішою подією в справі збереження пам'яті про депортацію та її жертв ставали щорічні багатотисячні жалобні мітинги в Сімферополі, але після анексії Криму російська влада вшановувати пам'ять невинно закатованих заборонила.
Через 75 років після тієї страшної депортації, у зв'язку з окупацією Криму Російською Федерацією, кримські татари знову опинилися під загрозою виселення. Систематичний тиск на кримськотатарський народ, репресії громадян України за національною ознакою, організація переслідувань кримських татар та їх органів (Меджліс і Курултай) з боку державних органів Російської Федерації є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу.
Україна визнала геноцид кримськотатарського народу злочином. Зокрема, Верховна Рада ухвалила закон, яким визнала події 1944-го геноцидом кримських татар. Тоді ж прокуратура Автономної Республіки Крим розпочала розслідування за фактом насильницького переселення з Кримського півострова. Воно триває і досі.
Наступним кроком має стати судове рішення. Першою серед європейських країн, яка визнала депортацію кримських татар геноцидом, стала Латвія. Таке рішення Сейм країни ухвалив 9 травня 2019 року.
Литовський парламент також прийняв резолюцію про визнання геноцидом злочинів Радянського Союзу проти кримських татар у 1944 році, а також про засудження нинішньої політики Росії щодо кримськотатарського народу.
"У прийнятому документі (резолюції про «визнання політики знищення Радянським Союзом кримських татар геноцидом» - ред.) Сейм засудив знищення, депортацію кримськотатарського народу, сплановану і здійснену тоталітарним радянським режимом 1944 року з їхньої Батьківщини, Кримського півострова у безлюдні райони Центральної Азії, в результаті чого більшість депортованих кримських татар загинули від голоду, хвороб, тортур і каторжних робіт", - йдеться в повідомленні Сейму Литви.
При цьому резолюція Сейму також засуджує незаконну окупацію та анексію Російською Федерацією українського Криму 2014 року, дискримінацію цивільного населення і кримських татар за ознакою мови, культури, релігії та національності, а також скасування кримськотатарського самоврядування.
АктуальноПосилення політичного тиску В.Путіна на Республіку Білорусь
Посилення політичного тиску В.Путіна на Республіку Білорусь

30 квітня 2019 року Володимир Путін підписав указ про призначення Мезенцева Дмитра Федоровича надзвичайним уповноваженим послом Російської Федерації в Республіці Білорусь. На перший погляд нічого особливого, але розглянемо ключові моменти із біографії новопризначеного дипломата та про його наближеність до Володимира Путіна.
З січня 1988 року Мезенцев Д. був членом Союзу журналістів СРСР. В 1990-1991рр. - керівник прес-центру Ленінградської міської ради. В 1991-1996рр. – голова комітету по друку і ЗМІ мерії Санкт-Петербурга (в цей же період комітет по зовнішнім зв’язкам мерії очолював Володимир Путін). В 1988 році захистив в Санкт-Петербурзькому державному університеті дисертацію на вчену степінь кандидата психологічних наук на тему: «Психологія впливу засобів масової інформації на формування політичних установок особистості». В листопаді 1999 року став президентом Центра стратегічних розробок, який забезпечував виборчу кампанію президента В.В.Путіна в 2000 році. З січня 2004 року – заступник голови Ради Федерації, курував інформаційну політику та економічні питання.
Із вище зазначеного можна зробити висновок, що президент Росії Володимир Путін призначив на посаду дипломата РФ в Республіці Білорусь людину, з якою мав тісні професійні відносини та за відданість своєму «хазяїну».
За часи своєї плідної праці у ЗМІ Дмитро Мезенцев має не аби який досвід в цій сфері та вчений ступінь кандидата психологічних наук, що говорить про високі навички впливу на особистість та суспільство в цілому.
Мабуть саме Дмитро Мезенцев сприятиме проведенню російськими спецслужбами спеціальних інформаційних операцій на території Республіки Білорусь та підготовки останньої як інформаційної платформи для ведення інформаційної війни з Україною, з метою дискредитації органів влади та як незалежної держави на міжнародній арені.
ВійнаМіжнародний статус Керченської протоки допоможе уникнути спекуляцій з боку Росії
Міжнародний статус Керченської протоки допоможе уникнути спекуляцій з боку Росії

Нагадаю, що 25 травня Міжнародний трибунал з морського права у Гамбурзі задовольнив позов України та зобов’язав Росію негайно звільнити українських моряків, захоплених в листопаді 2018 року у нейтральних водах поблизу Керченської протоки та повернути захоплені військові кораблі «Бердянськ», «Нікополь» і «Яни-Капу». За рішення на користь України проголосували 19 суддів і лише один суддя Колодкін Руслан (РФ) проти.
Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков своєю чергою заявив, що рішення Міжнародного трибуналу в Гамбурзі не вплине на долю моряків, яку повинні вирішити російські слідство і суд. Тобто Кремль вже висловив свою позицію щодо відмови виконувати рішення міжнародної судової інстанції, і свободу наших хлопців ще доведеться «відвойовувати». Проте це рішення допоможе досягти цієї мети, а Росія врешті-решт заплатить за свої дії.
У зв’язку з цим, МЗС України підготувало та направило дипломатичну ноту до Росії. Цей документ містить запитання, коли українські консули зможуть забрати українських військовополонених моряків.
"Зараз важливо забезпечити визначення статусу Керченської протоки як міжнародної протоки. Це зніме дуже багато питань, які досі існують, і питання правової невизначеності в тому числі, і питання спекуляцій Російської Федерації щодо статусу Керченської протоки як внутрішньої протоки", - заявила заступниця міністра закордонних справ з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль в ефірі "Радіо НВ" в понеділок, 27 травня.
Для України важливо забезпечити представлення своїх інтересів у міжнародному арбітражі на тлі того, що РФ намагається одноосібно контролювати судноплавство в Керченській протоці, додала Зеркаль.
У МЗС Росії раніше стверджували, що Керченська протока ніколи не була міжнародною відповідно до змісту Конвенції ООН із морського права.
Хоча дана позиція повністю не відповідає дійсності та суперечить Договору між Україною і Росією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 2003 року.
"Навіть в останніх слуханнях голова трибуналу посилався на дану угоду як таку, що забезпечує свободу судноплавства у Керченській протоці. Тому я вважаю, що угода виконує зараз свою функцію, і Україна буде виходити під час вирішення цього питання з принципу доцільності. Угода є комплементарною до міжнародної морської конвенції", – зазначила Зеркаль.
АктуальноУгорська політика щодо України
Угорська політика щодо України

«Йоббік» - найбільш знана в українському середовищі, угорська праворадикальна партія. Політична сила неодноразово потрапляла в поле зору через гучні скандали, як у себе на батьківщині, так і за її межами. Нещодавно про угорських праворадикалів заговорили знову і пов’язано це з візитом на Закарпаття її лідера Томаша Шнайдера та його заявами про підтримку автономії області.
Закарпаття, ця область ніколи не залишалась без уваги представників радикальних сил сусідньої країни. Часто ця увага переростала в гучні заяви, які не залишались без реакції офіційного Києва. Одним з перших угорських радикалів, якому заборонили в’їзд в Україну терміном на п’ять років був Іштван Саваї. Згодом така ж доля спіткла Лоранта Гегедюша та депутатку Європарламенту Морваі Крістіну.
Характерно, що забороні в’їзду Іштвана Саваї передували заяви про підтримку створення русинсько-угорської автономії на Закарпатті.
Прикрі інциденти з політичними діячами цієї організації траплялися і раніше. Стосувались вони не тільки напрямків діяльності партії, а й джерел фінансування та тісного зв’язку з Російською Федерацією.
Тим не менше публічний резонанс не завадив партії і далі провадити звичну для неї політику, серед головних напрямків якої критика міграційної політики ЄС, прагнення до активної співпраці з РФ, антиісламська риторика. Цим політсила ніяк не відрізняється від решти маргіналізованих правих рухів, що виникають по всій Європі та де-факто симпатизують політиці Путіна.
Нещодавній візит сьогоднішнього лідера партії «Йоббік» Томаша Шнайдера до Закарпаття ще раз довів, що політична сила і досі ставить акцент на автономії області. Цього не приховує і сам політик, заявляючи про підтримку відповідного процесу.
Ймовірно, що реальними мотивами угорського протистояння є аж ніяк не захист нацменшини в Україні. За діями угорських політиків чітко прослідковуються інтереси Росії. Про це свідчать і заяви політиків Угорщини в адресу України. Аналогічна ситуація вже відбувалась в Криму та на Донбасі і там «добрі наміри сусідів» ні до чого хорошого не привели.
Актуально"Добрі" наміри сусіда
"Добрі" наміри сусіда

Дедалі частіше в інформаційному просторі з’являються розмови, про те що Угорщина почувається на Закарпатті як у себе вдома, чи можливо прагне повторення російського окупаційного сценарію, порушуючи український суверенітет. Резонансною подією стала видача угорських паспортів українцям на Закарпатті. Крім того, Угорщина має дружні стосунки із Кремлем. Віктора Орбана називають чи не головним союзником Путіна в ЄС. Це й не дивно. Росія допомагає Угорщині добудувати місцеву атомну електростанцію. Інвестувала в проект 10 мільярдів євро. 80% газу Угорщина отримує з Росії. На такій залежності Угорщини і грає Росія. Розсварити Київ і Будапешт ‒ мета Кремля.
Між поведінкою Росії на сході України та поведінкою Угорщини на Закарпатті можна провести паралелі. Вони так само, як Росія в Луганську та Донецьку раніше, підтримують розвиток та поширення угорської меншини за рахунок роздавання угорських паспортів. Угорщина створює культурні центри, фінансує проугорські партії. Все це, як дві краплі води, схоже на російську стратегію впровадження дестабілізації політичної ситуації в АРК та Донбасі з використанням національної меншини для поширювання сепаратистських настроїв.
АктуальноТрагедія кримських татар: Сталін-1944/Путін-2016
Трагедія кримських татар: Сталін-1944/Путін-2016

Після незаконної анексії Криму Росією півострів поринув у боротьбу за виживання. І перші, хто відчув на собі всю гіркоту окупації, стали етнічні українці і кримські татари. У житті цих людей змінилася тільки вивіска - з СРСР на РФ, суть залишилася колишньою.
Цього року дата 18 травня для кримських татар особливо драматична. 75-а річниця депортації з Криму і фактично 5-річчя російської окупації їхньої батьківщини.
Напевно, немає жодної кримськотатарської сім'ї, хто не був би знайомий з депортацією на власному досвіді. За 2 дні, (з 18 по 20 травня 1944 року) було насильницьки виселено з рідних домівок в Криму 195 тисяч чоловік.
Трагедія кримських татар: Сталін-1944/Путін-2016

Чоловіків завчасно забирали до лав Червоної армії, кого на фронт, кого в трудові загони - копати траншеї, рити окопи, будувати укріплення. Таким чином радянська влада попереджала можливий опір депортації серед чоловічої частини населення.
А жінок, дітей, людей похилого віку - зганяли в вантажні вагони і відправляли в Середню Азію, Сибір і на Урал. Історикам все ще складно порахувати кількості жертв, за різними оцінками, під час депортації і протягом наступних років загинуло від 25% до 46% переселенців.
Після незаконної окупації Росією Кримського півострова, кримськотатарський народ знову зіткнувся з політичними репресіями та переслідуваннями, прирівняними до депортацією кримських татар в 1944 році.
П'ять років нестерпної російської окупації Криму, десятки викрадених і вбитих кримських татар, сотні незаконно позбавлених волі, цілеспрямоване знищення історичних пам'яток, витіснення корінного народу півострова - кримських татар і етнічних українців за межі Криму, безумовно, посадить Путіна на лаву підсудних Міжнародного трибуналу.
Значно зменшилася кількість прихильників окупації серед самих росіян , яким щодня доводиться оплачувати імперські амбіції Путіна з власних кишень - за рахунок податків, подорожчання життя, підвищення пенсійного віку та інших «пряників» соціального батога.
Анексія підтримується широкомаштабною пропагандою Кремля: містифікації історії, перекручення фактів, відвертої брехні. Це спонукало багатьох лояльних до Росії кримчан переглянути своє ставлення до окупантів. Адже з анексією їм обіцяли золоті гори, а в підсумку люди втратили навіть щорічні стабільні доходи.
Напередодні 75-річниці поминання жертв депортації кримсько-татарського народу хочеться нагадати і про те, що ми - народи однієї політичної нації. І трагедія кримських татар- це наша спільна пам'ять. Історія повнорюєтясь по спіралі, і обовязково це станеться знову. Крим знову повернеться до України.
АгресорМрії Кремля зіштовхнути лобами поляків та українців
Мрії Кремля зіштовхнути лобами поляків та українців

На кладовищі у селі Фредрополь (Підкарпатське воєводство) невідомі знищили пам’ятний хрест, на якому висить табличка з прізвищами членів підпілля з цього села. Це чергове увічнення знищене на цьому цвинтарі.
На хресті фарбою написали з помилками нецензурні вислови польською мовою: «Jbac UPA» «Mordercy kobiet i dzieci», «Stefan Bandera dziwka» тощо. Також замальовано фарбою таблицю з прізвищами повстанців, помітно, що хтось пробував її зірвати.
Мрії Кремля зіштовхнути лобами поляків та українців

Це не перший такий інцидент на цьому цвинтарі. У листопаді минулого року невідомі знищили тут дві українські могили. Тоді пошкодження також виявили колишні жителі села, які приїхали поставити лампадки на могилах близьких.
Пам’ятний хрест – це далеко не перше пам’ятне для українців місце, яке було зруйноване. Схожі акти вандалізму мали місце в чотирьох інших місцях Люблінського та Підкарпатського воєводств. Український монумент на цвинтарі в селі Грушовичі, що неподалік Перемишля, плюндрували і руйнували також вже кілька разів. У той час, коли навіть у Перемишлі далеко не всі знають про український пам’ятник в селі Грушовичі, тема його руйнування жваво обговорювалася на сайтах так званої «Новоросії», кремлівського проекту, що зазнав провалу.
Мрії Кремля зіштовхнути лобами поляків та українців

Руйнування пам’ятників – це провокація, за якою стоять прокремлівські сили. Провокативні дії, передусім, мають показати неспроможність польської влади контролювати процеси на прикордонні, а друге – викликати реакцію з боку України. Однією з цілей акції здійсненої на території Польщі, є провокування подібних дій щодо польських місць памяті в Україні.
Ворожі сили намагаються зіштовхнути Польщу та Україну, розпалюючи конфлікт навколо складного історичного минулого. Росія вбиває клин між двома партнерами, використовуючи їхню непросту історію. Зокрема, пам'ять про Волинську трагедію, в результаті якої в 1943-44 роках в міжетнічних зіткненнях загинули десятки тисяч людей, Кремль намагається використати, щоб переконати поляків у слушності спрощеної версії польсько-українського минулого, тобто такої, яка насаджувалася в Польщі у період комунізму. Мовляв, УПА була бандформуванням, яке вважало своєю місією знищення поляків.
"Війна пам'ятників вигідна тільки спільному ворогу Польщі та України - Росії з її імперськими амбіціями". Не дивлячись ні на що, Польща і Україна залишаються разом.
АктуальноРосія продовжує втручання у виборчий процес
Росія продовжує втручання у виборчий процес

Після численних повідомлень про виявлені наміри Російської Федерації втрутитися у вибори Президента США та Президента України, цього разу повідомлення надходять з країн ЄС напередодні виборів до Європарламенту, які відбудуться 23 травня 2019 року.
За повідомленням німецького "Deutsche Welle", Єврокомісар з питань правосуддя Віра Юрова висловила стурбованість кампаніями з дезінформації, особливо з боку Росії, за два тижні до виборів до Європарламенту.
"Ми не можемо допустити, щоб результати виборів навіть в одній державі-члені ЄС були викривлені маніпуляціями. Навіть часткові викривлення неприпустимі, тому що ці вибори вирішать долю Європи", - сказала Юрова.
За словами єврокомісара, організовані дезінформаційні кампанії з-за кордону прагнуть використовувати існуючі поділи в суспільстві. "Це ускладнює їх ідентифікацію. Ми зараз переживаємо цифрову гонку озброєнь. Європа повинна бути готовою" - сказала Юрова.
Як відомо, у боротьбі з дезінформацією ЄС створив підрозділ під назвою "StratCom", щоб розкривати дезінформацію, що надходить з Росії. Підрозділ вивчає російські ЗМІ, а також маніпулятивні новини і оприлюднює публічні висновки.
Крім цього, американське кібер-командування посилює оборону країн-учасників НАТО для встановлення контролю за діями Москви. Американські чиновники з країнами-союзниками приділяють значні зусилля для протидії втручанню Росії в демократичні вибори» - повідомляє видання "NewYork Times".
Представники американських кібер-команд «Cyber Command», розгорнуті минулого року в Україні, Македонії та Чорногорії, повідомили, що їхні місії включали захист виборів і розкриття інформації про нові здібності Росії. «Cyber Command» продовжить деякі з цих партнерств і розширить свою роботу в інших країнах, що піддаються нападам з боку Росії.
«Ми визнаємо і розуміємо важливість постійного контакту з ворогом у цьому просторі, особливо під рівнем збройного конфлікту, щоб ми могли захищати себе і нанести збитків», - сказав генерал-майор Чарльз Л. Мур, директор операцій для Кібер-командування, "Це це в двох словах".
Розгортання, зазначають чиновники, мають на меті ускладнити спроби Росії провести онлайн-операції в Європі та в інших місцях, в т.ч. фінансово, встановити потенційних оперативників Москви і погіршити їхню здатність втручатися в американські вибори.
Нам також необхідно активніше боротися із поширенням «фейкової» інформації в Інтернет-просторі України, особливо з тією, яка надходить з Росії, адже незабаром вибори до українського парламенту.
ВійнаБалканські бойовики на сході України
Балканські бойовики на сході України

(Переклад з російської, оригінал статті https://www.ridl.io/ru/balkanskie-boeviki-na-vostoke-ukrainy/)

Третя частина циклу "Заради вашої безпеки": ідеологічна мотивація бойовиків з балканських країн, що взялися за зброю в східній Україні.
Якщо ввести в Google фразу "іноземні бойовики", в результатах пошуку переважатиме інформація про тих, хто приєднався до терористичної організації "Ісламська держава" в Сирії або Іраку. Значно менше буде сторінок, що вказують на роль іноземних громадян в триваючому конфлікті на сході України. Чому про іноземних бойовиків в Донецьку або Луганську ми обізнані не так добре, як про європейських «джихадистів» у вже переможеному «халіфаті»?
Головних причин три. По-перше, в громадському дискурсі вони не сприймаються як загроза. Поки на Заході немає терактів, здійснених іноземними бойовиками з досвідом боїв в Україні, новинні ЗМІ не квапляться турбувати нас розповідями про них. І тим паче, саме вплив радикального етнонаціоналізму привів до стрільби в мечеті новозеландського міста Крайстчерч. Того самого етнонаціоналізму, який сповідують багато з тих, хто приєднався до підтримуваних Росією сепаратистських підрозділів на сході України. По-друге, схоже, що ніхто не утримує цих бійців в країнах їх походження. Принаймні місцева влада про це замовчує. Нарешті, пропаганда, спрямована на залучення бойовиків, в цьому випадку не дуже помітна. Для вербування контингенту і обміну інформацією в цій війні використовуються соціальні мережі, оскільки бойовики навряд чи можуть собі дозволити медійні механізми, які знаходяться на озброєнні ІГІЛ. Тут немає яскравих журналів і професійних відеороликів. Проте активні профілі бійців в Instagram і Facebook створюють достатній інтерес до району бойових дій в Україні.
У конфлікті (станом на червень 2016 року) взяли участь більше 1500 бойовиків 27 національностей, а також тисячі російських "добровольців". Згідно з наявними даними, більшість з них приїхала з Білорусі, Грузії, Сербії і Хорватії. До різних підрозділів приєдналося близько 300 балканських бойовиків. Серби в Україні воювали на сепаратистській стороні. Вони підтримують Росію в ім'я спільнослов'янської і православної державності. Бійці з цього куточка Європи сприйняли російську мотивацію участі в конфлікті як свою. У свою чергу хорвати брали участь у битвах на українській стороні, що було жестом дружби, що тягнеться з часів югославських війн.

Почуття православного християнського братерства

Багато балканських бойовиків говорять, що поїхали в східну Україну унаслідок щирого співчуття російській справі. Відомо, що серби з Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговини проводили бойові і контррозвідувальні операції для восьми проросійських воєнізованих загонів, зокрема, для відомого угрупування найманців "Вагнер".
За останні роки сербські бойовики стали причиною напруженості у відносинах між Україною і Сербією. Сербія не засудила дії Росії в Криму і відмовилася приєднатися до санкцій ЄС. Київ неодноразово інформував органи безпеки Бєлграда про сербських громадян, які імовірно стали членами проросійських сепаратистських груп. У інтерв'ю 2017 року посол України у Бєлграді заявив, що Сербія не робить нічого, щоб перешкодити своїм громадянам воювати в східній Україні. Він вказав, що Москва "використовує Сербію" для своїх битв і інших цілей. У 2018 році Ігор Гуськов з СБУ заявив, що, щонайменше, сім сербських найманців брали участь у бойових діях за наказом угрупування «Вагнер». І хоча в Сербії ухвалений закон, що забороняє своїм громадянам брати участь в іноземних озброєних конфліктах, реакція країни на цю інформацію була стриманою. На даний момент ведеться кримінальне судочинство у справах стосовно 45 осіб. З них 27 визнали свою провину і вступили в переговори з прокуратурою. В цілому було засуджено 28 чоловік, 24 з яких отримали умовні вироки. Реальний термін за поїздку в зону бойових дій на сході України отримали тільки чотири людини.
За припущенням число балканських бойовиків досить велике. Проте місцеві ЗМІ і органи не приділяють цьому питанню великої уваги. Виняток становлять хіба що розповіді декількох сербських "героїв" українських битв. Один з них - Радомир Покука, колишній прес-секретар спецполіції. Ключове слово в його аргументації - патріотизм. За його словами, він відправився в Україну, щоб допомогти "російським братам" і таким чином віддячити їм за підтримку, надану Сербії Москвою в спорі з Косово. Інший боєць з Чорногорії, засуджений за участь у війні в Україні, сказав, що відправився туди, щоб "допомагати людям, з моральних і патріотичних міркувань". Також сербські бойовики в Україні говорять про російських добровольців, які прибули на Балкани в 90-х роках для надання підтримки сербам у боснійській війні.
Насправді багато хто з сербських бойовиків мав бойовий досвід ще до того, як відправився в Україну. Одним з прикладів є Ранко Момич, боснійський серб, колишній член Сербської добровольчої гвардії Аркана. Він уникнув суду за військові злочини в Косово і в 2015 році втік в Донецьк. Деян Берич - ще один відомий сербський боєць з досвідом участі у боснійській війні. У нього був невеликий бізнес на півночі Сербії, але в 2014 році він закрив його і поїхав в Україну. Відомо, що нині Берич мешкає в Донецьку. Він стверджував, що відправився в район бойових дій після запрошення, отриманого від двох росіян, які воювали на Балканах в 90-х роках.

Вербування: з Бєлграда через Москву і Ростов-на-Дону

Вербування балканських бойовиків мало чим відрізняється від інших випадків вербування. Головним місцем спілкування з людьми, що знаходяться на полях битв, стали соціальні мережі. Там ведеться агітація шляхом публікації історій з сепаратистських зон в Україні. Також використовуються відеоматеріали, що інформують користувачів про організаційну динаміку і запрошують їх приєднатися до боротьби.
Для багатьох першим кроком є встановлення контакту з проросійськими гуманітарними організаціями на місцях. Балканські бойовики потрапляють в сепаратистські зони двома шляхами. Найбільш популярний маршрут в Східну Україну лежить через Ростов-на-Дону. Другий варіант - легальний безвізовий в'їзд до України на 30 днів. Звідти добровольці пробираються в райони, де б'ються українські і підтримувані Росією сили.
Центральне місце в долях сербських бойовиків займає організація "Косовский фронт", що знаходиться в Росії. Офіційною місією цієї російської організації є надання підтримки сербам в Косово. При цьому, ЗМІ і джерела в органах безпеки вказують на зв'язок між "Косовским фронтом" і вербуванням сербів для боротьби на сході України. У інтерв'ю 2017 року засновник організації Олександр Кравченко стверджував, що вона не виділяє засобів на перекидання в Україну бойовиків з Сербії. Кравченко додав, що організація готова допомагати сербам, що приїжджають в Росію без знання мови. Він також відмітив, що "Косовский фронт" підтримав проведення референдуму в Криму. За його словами, організація брала участь в тому, що він назвав "гуманітарною діяльністю на Донбасі».
Ще один слід в цій історії - "Unité Continentale", одне з воєнізованих угрупувань, що воює в Україні на проросійській стороні. У червні 2018 року Генпрокуратура України розпочала досудове розслідування відносно 54 підозрюваних членів проросійського іноземного легіону, у т.ч. шести громадян Сербії. Серед них був Братислав Живкович, самопроголошений командир сербських «четників», засуджений за вербування. Бойовики-сепаратисти імовірно брали участь в нападах на українські війська в Донецькій і Луганській областях з липня 2014 року. Хоча на Балканах немає працюючої на місцях добре організованої, ієрархічної вербувальної мережі, частиною якої вони могли б являтися, ці шість учасників "Unité Continentale", поза сумнівом, були один з одним пов’язані.

Радикальне середовище

Мабуть, що сербські бойовики ідеологічно або організаційно пов'язані з правими силами, ветеранськими і патріотичними організаціями, радикальними політичними партіями, або ж отримують від них підтримку. Залучаючи для своїх цілей в Україні добровольців і найманців, Росія посилила свій вплив в радикальних кругах регіону в цілому. "Танго" Москви і радикально праві сили західних Балкан наслідують ту ж тенденцію, що і в інших європейських країнах. Пробудженню місцевого етнонаціоналізму сприяла риторика про братерство православних християн, яка посилилася і розширилася після анексії Криму і початку війни в Україні. Вона піднімає тему наднаціональної боротьби і підштовхує добровольців до дії. У 2017 році 60 веб-сайтів в регіоні просували "ідею етнічно чистих національних держав, неонацизму, насильницької гомофобії і інших напрямів радикальної правої політики" під керівництвом нового покоління регіональних екстремістів, які "ще радикальніші, ніж ті, хто розділив колишню Югославію".
Підсумовуючи, можна сказати, що зарубіжні бойовики в Україні - це видимий результат непомітних процесів радикалізації, що ініціюються і заохочуються Росією. Вони є лише вершиною "айсберга" - радикальних співтовариств, об'єднаних загальною ідеологією. У радикально правих сил на західних Балканах і сепаратистських групах на сході України є схожі джерела натхнення. Політична і інституціональна прийнятність цього явища на міжнародному рівні несе в собі певну небезпеку. При цьому, схоже, ні ЄС, ні Facebook не зробили ніяких заходів для вирішення проблеми іноземних бойовиків (окрім ІГІЛ). Невже ми чекаємо якогось "екстреного випуску новин»?
АгресорКремль спекулює мертвими
Кремль спекулює мертвими

Дух перемоги в Україні 8 та 9 травня, відрізнятиметься від того, що відбуватиметься в Росії, де намагаються використовувати пам'ять про війну, як культ війни. У нас не буде військових парадів, мілітаризму. Ми хочемо згадати всіх - і тих, хто загинув, і тих, хто залишився живим".
Акція “Безсмертний полк” цього року остаточно перетворилася на кремлівську пропагандистську агітку, демонстрацію впливу Кремля не лише на пострадянському просторі, а й у світі в цілому. Але навіщо Кремль спекулює мертвими солдатами?.
Акція “Безсмертний полк” – прекрасна ілюстрація того, як народна ініціатива приватизується владою і перетворюється на пропаганду. Її ініціатори просто бажали вшанувати пам’ять своїх родичів. Але в Росії швидко зрозуміли, які переваги створює переведення акції на державний рівень.
Кремлю це допомогло довести, що населення підтримує офіційну версію історії країни. Друга Світова з трагедії перетворилася просто на перемогу, на парад, на якому жертви – статисти на портретах. Путіну вдалося остаточно поховати “солдатську правду” про війну, яка навіть в роки радянського режиму протистояла брехні політпрацівників і маршалів. Спекулюючи на перемозі над нацистською Німеччиною та величезних людських втратах, Путін підтримує міф власної величі. Він шукає нових ворогів. Розв’язує нові війни. Та мріє про перемогу. Аби гучно й дорого святкувати…
Остаточно вдалося поховати ідею національного примирення самих росіян. Для багатьох з них, а це сотні тисяч людей, війна була продовженням Громадянської, тому вони і воювали на боці Гітлера проти Червоної Армії. У цих людей теж є нащадки і спадкоємці, але з портретами родичів вони не ходять. Як не ходять з портретами родичів нащадки репресованих сталінським режимом у роки війни жителів окупованих територій, представників вигнаних народів, солдатів, які загинули від рук радянських спецслужб. Режим штучно виділив «перший сорт» росіян – тих, хто може пройти поруч з Путіним.
Кремль мінімізував дійсно важливі акції, що не тривають кілька годин і щодня нагадують про жертви сталінських репресій. Наприклад, акції “Остання адреса”, чиї організатори встановлюють таблички на будинках вбитих Сталіним. Путіну вдалося домогтися деградації власного народу.
Яке це має відношення до пам’яті жертв? Ніякого! Російська влада завжди була байдужа і до мертвих, і до живих. Від живих ветеранів завжди відбріхувалися подачками, як від мертвих тепер портретами.