Одним із провідних видань в світі «New York Times» опубліковано статтю «Росія замовила вбивство, яке не мало ніякого сенсу.» про замовне вбивство російськими спецслужбами Івана Мамчура у Рівному.


Переклад статті нижче.

Росія замовила вбивство, яке не мало ніякого сенсу. Вбивця почав говорити.

м.Рівне, Україна - мішень проживала на шостому поверсі похмурого, помаранчево-рожевого будинку по вулиці Відінська, розташованого навпроти гущавини верб. Олег Смородінов знайшов його там, винайняв маленьку квартиру на нижньому поверсі, і чекав. Він отримав замовлення на нього від двох кураторів з Москви. Вони зустрілися у кафе «Відень», неподалік від штаб-квартири спецслужби Росії, і надали йому список із шести осіб в Україні, яких потрібно було ліквідувати. Після цього, серед друзів він почав вихвалятись, що став шпигуном.
Кожній особі у списку було присвоєне кодове ім'я, пов’язане з квіткою. Один був «шипшиною», інший – «жовтець», ціль Іван Мамчур – «троянда». Для Смородінова, він був ніхто, електрик, який працював у місцевій в'язниці, проте для московських замовників він був важливий. "У нього руки в крові аж по лікті." говорили вони йому.
Спостереження за мішенню не показало нічого незвичного. Смородінов згадує, що "подібно до годиннику": кожного ранку о 07.00 Мамчур залишав свою дружину і дочку, та на велосипеді діставався роботи, звідки повертався о 18.00. Години дозвілля міг проводити, випиваючи пиво на автомобільній стоянці, де літня жінка доглядала за зграєю вуличних котів.

16 вересня 2016 року Смородінов на свій телефон отримав текстове повідомлення з Москви:
"Троянду необхідно зривати сьогодні". Він пам'ятав це, сказавши: "Завтра, це вже буде не актуально".
Він чекав на жертву у під’їзді з пневматичним пістолетом з глушником (переробленим під бойовий) в одній руці та з сигаретою в інший, пригадуючи: «Я взяв пістолет та подумав, будь, що буде».
Коли Мамчур вийшов з ліфта, Смородінов покликав його по імені та, пересвідчившись, що це він, розстріляв у нього всю обойму. Мамчур впав не одразу, спершу він розвернувся до вбивці та встиг промовити: «Це був не я. Я ні в чому не винний» і далі рухнув на підлогу.
Смородінов втік до Москви, де його куратори в одному із кафе японської мережі «Дві Палички» пригощали обідом. За виконане замовлення йому придбали автомобіль «Мерседес», світлини якого він розмістив в соціальних мережах. Проте, частину обіцяних коштів у сумі 5 тис. доларів, він так і не отримав, оскільки залишив зброю вбивства в Україні.
Вони говорили йому не хвилюватися, бо ніхто ніколи його не впіймає. На той час, вбивця не був упевнений, чому вони замовили ліквідувати Івана Мамчура, проте тепер він думає, що знає: "Це була помста. Ймовірно, що помста".

«Вбивство людей для них це звичайна робота»
Я зустрів Олега Смородінова у жовтні минулого року під час слідства в Рівненському міському суді, близько двох років після вбивства. Він був заарештований декілька місяців по тому, повертаючись в Україну, щоб зробити сюрприз колишній подрузі на її день народження. Помилка, вона повідомила про нього в поліцію.
"Він вбив людину, і повинен відповісти за це." – пізніше вона написала мені у текстовому повідомленні.
Зала суду була невеликою з сталевою кліткою, у якій перебував Смородінов, одягнений у синю кофтину. Наблизившись до нього та представившись репортером, він збадьорився і висловив бажання поспілкуватись зі мною пізніше у в'язниці. Слідство йшло повним ходом впродовж тижнів, але здавалось лише формальністю. Українські прокурори говорять, що він кіллер, найнятий російськими спецслужбами. Його ДНК виявлена на зброї вбивства та недопалку сигарети, знайденого на місці злочину. Смородінов визнає, що він спустив курок.
Три судді безпристрасно вислуховували прокурора, який зачитував результати балістичної та судово-медичних експертиз. Кожен здавався нудьгуючим. Насильство стає звичайним явищем в Україні.

У минулому році впродовж місяців я подорожував до Росії та Європи, висвітлюючи отруєння колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля в Англії. Дана подія призвела до загострення геополітичного протистояння та дала підстави говорити про відновлення «Холодної Війни». Британія і її союзники запровадили санкції і вислали більш ніж 150 російських дипломатів після звинувачень в отруєнні двох офіцерів російської військової розвідки (ГРУ).
Втручання Росії у внутрішні справи України було звичною справою. Російські війська захопили Крим в лютому 2014 і з того часу Кремль поставляє зброю, солдат та спонсорує сепаратистську війну на сході України, яка вже забрала 13 000 життів.

Терористичні акти трапляються досить часто в Україні, про що свідчать постійні повідомлення в стрічках місцевих новин. У 2006 році президент Росії Володимир Путін підписав закон про легалізацію замовних вбивств за кордоном, і українська влада говорить, що групи російських найманців (кіллерів) діють вільно всередині країни.


"Для спецслужб, як би це не звучало, вбивати людей - тільки частина робочого процесу," повідомив відставний офіцер української військової розвідки Олексій Арестович. "Вони так працюють, це - їх робота. Ви теж маєте роботу, ви пишете статті. Вбивство людей для них це звичайна робота".

"Це їх, насправді, не хвилює" говорив він. "Вони святкують це, відмічають це, без особливих емоцій".
Отруєння Скрипаля «пробудило» Захід. Наразі у Британії переглядаються справи про обставини смертей деяких росіян на їх території, які до цього часу не викликали підозр. У Сполучених штатах група сенаторів з обох партій нещодавно представила закон, яким вимагає у Державного Департаменту визнати Росію, як країну, що фінансує тероризм.
"Немає ніяких доказів, які б свідчили, що Росія може утримуватися від такого роду атак" повідомив колишній співробітник ЦРУ Деніель Хофман, керівник напрямку, який допомагав вести переговори по звільненню Скрипаля з російської в'язниці у 2010 році. «Це постійно тяжіє над людьми, які перебувають в небезпеці, усвідомлювати, що вони не можуть приховати своє місце знаходження, озираючись в пошуку будь-яких ознак того, що росіяни можуть бути націлені на них."
Російська влада заперечує причетність своєї країни до отруєння Скрипаля. У текстовому повідомленні, Дмитрій Пєсков прес-секретар президента Росії сказав, що Кремлю не відомі ні Мамчур, ні Смородінов.
Я прибув в Україну дізнатися більше про ГРУ, про вбивць, подібно до тих, яких звинувачують в спробі отруєння Скрипаля. В 2014 році дане агентство, що підпорядковується Путіну, допомогло захопити Крим. Проте зараз сліди діяльності ГРУ виявлені у всьому світі.

Декілька років тому, працюючи в Москві, мені довелось познайомитись з кількома офіцерами російської розвідки. Одного разу відставний полковник склав список якостей, якими він, як професіонал, вважав повинен володіти успішний вбивця.
"Щоб зробити це," він говорив мені, "вам треба тренуватись, мати рішучість і ненависть. І на додаток до ненависті, вам також потрібні гроші і бажання".
Але це були елітарні вбивці. У переважній ж більшості випадків, якщо Кремль хоче вашої смерті, вони посилають будь-кого подібного до Олега Смородінова, аморального, найнятого з вогнепальною зброєю, готового вбивати за декілька тисяч доларів і машину.

Ліквідатори
У Рівненській в'язниці, охорона конфіскувала мій шарф, хвилюючись, що Смородінов може скористуватися ним, щоб задушити мене.
На ранніх фото він виглядав загрозливо, кремезної статури з обличчям боксера. Але в'язниця його зістарила, розтанувши мускулатуру.
"Дід" він зітхає. Йому 51 рік.
Фактично, він - той, хто повинен боятися. Рівне є антиросійським містом в західній Україні з пам’ятником, який містить фотопортрети 21 місцевого хлопця, загиблих на сході України проти сепаратистських груп. Смородінов - етнічний росіянин, який приїхав в східну Україну ще підлітком. Він пізніше боровся на боці вказаних сепаратистів проти тих же рівнян.
Для його ж безпеки, він утримується в меншій транзитній в'язниці, а не в основній установі, де працював Мамчур. Один з охоронників розповів історію, можливо вигадану, про російського вбивцю, ув’язненого у в'язниці в м.Києві, якого вбили в межах 40 хвилин.
На першій із трьох наших зустрічей, Смородінов відтворив графічно по пам’яті мапу центральної частини Москви. Олівцем намалював заштрихований прямокутник та позначив як кафе «Відень», неподалік квадрата, що представляв штаб-квартиру російської Федеральної Служби Безпеки (ФСБ), наступниці радянського КДБ.
"В основному, я зустрічався з своїми кураторами в кафе" говорив він. За словами Смородінова, він ніколи не був офіцером спецслужби. Проте за радянських часів проходив військову службу у морському флоті і працював впродовж декількох років міліціонером. Значна частина його життя була пов’язана з криміналом, він відсидів у в’язниці за хабарі та вимагання, між відсидками займався торгівлею людьми, постачав жінок з України до клієнтів в Москву.

Смородінов описував вбивство по-хвилино в деталях, у тому числі текстове повідомлення з Москви, кодові імена жертв і приголомшений вираз обличчя Мамчура перед його падінням на підлогу. Не зважаючи на це, він намагався переконати прокурорів, і мене, що він був мимовільним вбивцею, жертвою маніпуляцій зі сторони московських кураторів, яких він знав тільки як, Філіп та Максим.
Він вийшов на них під час виставки зброї у Москві, де він оселився у 2015 році після отриманого поранення від артилерійського вогню, воюючи на сході України.
Микола Горбунов, компанія якого ООО «Зеніт» продає деталі до автоматів «АК», сказав йому, що агенти російських спецслужб часто відвідують виставки зброї.
Під час однієї з таких виставок людина з оточення Вагнера сказала, що шукає найманців, готових воювати в Сирії, де російські солдати підтримують уряд президента Башар аль- Асада.
«Я дійсно хотів потрапити до Сирії, стріляти, воювати, заробляти гроші».
Проте, коли з Сирією не склалось, контакт Вагнера звів мене з Максимом та Філіпом. Він був схвильований, він рівняв це до роботи у внутрішньому міністерстві. "Я думав про свою пенсію, щоб попрацювати декілька років і звільнитися з відповідним пенсійним забезпеченням" розповідав він.
Потрапивши до Рівного, вважав, що його місією буде лише стеження за Мамчуром, а вбивство буде проводитись т.зв. «ліквідаторами». "Ліквідатори працюють лише впродовж одного дня, години, двох, трьох, не більше" говорив він. "Вони працюють під принципом, що їх не існує. Як тільки вони виконують роботу, вони зникають у інших містах". Проте, його напарник, встановлений слідчими як Костянтин Іванов, приніс йому два бойових пістолета, один з яких мав глушник. Зброю у комунікації між собою вони називали «лійками», що підходило до квіткових кодових імен жертв.
"Ми маємо справу тут з квітами " повідомив Смородінов.
Вбивця заявляє, що він тиснув на курок, але думав, що це все була просто постановка, вважаючи, що у нього в магазині можуть бути «холості» набої і це лише перевірка на його надійність.
«Я підійшов до нього (Мамчура) і кажу "вставай". «Це не випробування» - він відповів мені, тоді-то я зрозумів, що це по-справжньому».
Захист був не надто переконливий. Як зазначив лідер злочинного угрупування, в якому в 2000-х перебував вбивця – Олександр Гатіятулін, Смородінов належить до людей, які готові йти на значні ризики, не задумуючись про наслідки.
За декілька тижнів до вбивства Гатіятулін, повідомив, що Смородінов поділився для нього і дружини секретом, про те, що став лейтенантом ФСБ і працює в Україні зі спеціальною місією.
«Ми засміялися, ніхто і ніколи не сприймав його серйозно. Потім сталося вбивство Мамчура, і я бачу, як він постить фото «Мерседеса» в соцмережах, я тоді ще задавався питанням «де в нього могли взятись гроші на авто?» Гадаю, після того, як співробітники ФСБ зустрілися з ним, вони зрозуміли, що він ідіот, якого можна використати».

Список
Коли його заарештували, генеральний прокурор України Юрій Луценко у ході прес-конференції описував вбивство як доказ того, що Україна перебуває в "стані війни". Українські засоби масової інформації швидко втратили інтерес до даної події, порахувавши його як черговий кривавий епізод російського втручання.
Здається, що лише прокурори були зацікавлені встановити причину обрання Мамчура у якості цілі. Для української влади, відповідь здавалася очевидною. "Це частина пов'язаного ланцюга злочинів, головна мета, якого - дестабілізувати країну" говорив мені керівник національної поліції України Сергій Князєв.

Але не було б все так просто. Від початку наших зустрічей ще в залі суду Смородінов казав, що до списку включено шість осіб. Вони були всі українцями, і його першочергове завдання полягало у встановленні місцезнаходження кожного з них. Як тільки він зробив це, він був відправлений до Рівного.
У в'язниці він надав дані своїх сторінок в соціальних мережах, через які я міг зв’язатися з його племінником, що мешкає в Москві, та з його допомогою отримати файли з власного комп’ютеру, у т.ч. вказаний список. Коли я зателефонував до племінника, Володимира Добровольського, останній сказав, що знає про подорожі дядька в Україну з метою стеження за людьми. "Я намагався не долучатись до цього" казав Добровольський "з спеслужбами, як говориться "менше знаєш, краще спиш".
Все ж він надіслав мені електронною поштою файли, серед яких я знайшов багато фото оголених жінок і один документ з назвою "Список Працівників". Смородінов назвав його таким чином, щоб вберегтись у разі якщо його комп’ютер потрапить в чужі руки.
Шість чоловіків були різного віку і, за винятком двох з них, проживали в різних містах. Українські слідчі і прокурори концентрували увагу на Мамчурі. Один із слідчих говорив мені, що ніколи навіть не бачив даний список і запитав, чи зміг би я переслати копію. Я не зробив цього.

Я припустив, що люди у списку так чи інакше зв'язані з триваючим російським конфліктом в Україні, і що Кремль мстився проти індивідуумів, пов'язаних з бойовими діями. За результатами власного розслідування, мені вдалось з’ясувати, що всі імена у списку, пов’язані з бойовими конфліктами. Проте сюрпризом стало, що їх разом об’єднував не конфлікт в Україні, а інша війна за участі Росії.

Інша війна


На початку серпня 2008 року, я примчався з Москви до Тбілісі, щоб висвітлити вибухаючий конфлікт між Росією і Республікою Грузії. Я ніколи не висвітлював до цього війну і наймав водія, щоб взяти з собою фотографа та дістатися, наскільки це можливо, як найближче до активних бойових дій. Це не забрало багато часу.
У дорозі посеред поля, нас зупинив грузинський військово-поліцейський патруль, офіцери якого повідомили, що шукають шпигунів. Я вже не пригадую точну хронологію того, що сталося. Під час розмови з військовими, протиповітряна батарея почала стріляти у напрямку російського бомбардувальника, який з’явився в небі.
Потім прийшов жахливий пронизуючий звук, який ставав все голосніше, здавалося, що я втратив слух. Я стрибнув в канаву, коли бомби почали розриватись на дорозі. Російський повітряний ескадрон з СУ-25-х почали поливати вогнем все навкруги - житлові будівлі та поля з обох боків нас.

Один момент з моїх спогадів виділяється найяскравіше: внаслідок вогню протиповітряної батареї був підбитий СУ-25, він падав, палаючи, наче лист з дерева, назад і вперед, до поки не врізався в землю.
Війна тривала лише п'ять днів і закінчилась нищівною перемогою на користь Москви. Проте у багатьох відношеннях, конфлікт був утрудненням для діяльності російських спецслужб. Роками раніше, Україна поставила протиповітряні системи в Грузію, що дозволило їй ефективно захищатись, у чому я пересвідчився на власні очі. Російська влада відмовлялася вважати, що грузинські солдати мали відповідні навички керувати згаданими складними системами, натомість звинувачували в цьому, українських військових, які їм допомагали. Для Путіна – який описував росіян і українців, як "єдиний народ" - це був акт кривавої зради.
"Ми не знаємо, хто вирішив доставити устаткування і зброю з України в Грузію під час конфлікту, але ким би не була ця особа, вона робить величезну помилку" заявив Путін на прес-конференції невдовзі після війни.
"Те, що зброя доставлена в ході військових дій, управлялася фахівцями з України - злочин" – продовжував він. "Якщо ми знаходимо підтвердження цього, відповідно встановлюємо людей причетних".
«Партія регіонів», що на той час перебувала в опозиції до влади, розпочала дослідження, в ході якого було видано імена українських військовослужбовців, які, начебто, були причетні до грузинського конфлікту. Одне із прізвищ у списку було «Смородінов».
Так було і з двома іншими, імена яких опубліковано у книзі про війну, написану російськими істориками. За повідомленням української влади четвертий чоловік із списку перебував у Грузії, проте не надано деталей. П'ятий чоловік підтвердив мені, що теж перебував у Грузії, проте заперечував будь-яку участь у війні.
Редакція “New York Times” не публікує імена зі списку задля їхньої безпеки.
"На щастя, ці громадяни живі" – говорив мені керівник нацполіції С.Князєв.
Мамчур був третім у списку, єдине ім’я виділене зеленим маркером.
Спочатку, українські посадовці неохоче розповідали мені, про його перебування в Грузії. Дружина також відмовилася говорити зі мною. Проте співробітник з Рівненської в'язниці Сергій Климчук розповідав, що Івана добре відгукувався про час проведений в Грузії та про боєготовність грузинської армії.
Врешті-решт, влада таки підтвердила його перебування у країні, у складі українського спеціального оперативного полку, один із елітних миротворчих контингентів (приймав участь в Іраку та Афганістані) проте зазначила, що ані він, ані інші військові участі у збройному конфлікті не брали.
Юрій Єхануров міністр оборони України на той час, сказав, що він віддав наказ термінового виведення солдат, коли розпочалось збройне протистояння. "Я добре пам'ятаю той час" розповідав він під час інтерв'ю. "Для мене, це була проблема - витягнути своїх людей".
Росія ніколи в це не вірила. Після війни, російське державне телебачення розгорнуло широкомасштабну кампанію пропаганди, яка включала показ документального фільму Аркадія Мамонтова, фільми якого часто відображають політику Кремля.
В одній із сцен зображено як Мамонтов звинувачує полоненого українця у причетності до стрільб по російських літаках під час війни.
"Ви військовослужбовець?" кричить Мамонтов, шукаючи відповіді. "Українці і росіяни ми - брати - і ви розстріляли їх".
Дивно, що за місяць до вбивства Мамчура, російське телебачення запускає показ документальної стрічки Мамонтова.

Сам Смородінов усвідомлює, що, вірогідно, його визнають винним. У ході понад шестигодинного з ним інтерв’ю, він ніразу не розкаювався у вчиненому, навіть, визнає, що якби його не впіймали, то він і далі продовжив би працювати «по списку». Він сподівається, що його обміняють на когось з українських в’язнів в Росії, проте російська влада не проявляє будь-якої заінтересованості в цьому.