ГОЛОВНАБлогиВійна
0 RSS-лента RSS-лента

Війна

Автор блога: Патріот
Покращення життя в ОРДЛО не за горами
Покращення життя в ОРДЛО не за горами

ФСБ РФ розпочала новий комплекс заходів, спрямованих на підрив позицій Владислава Суркова на території т.зв. «ДНР» і відсторонення від влади його прихильників на чолі з Денисом Пушиліним.
При цьому, паралельно з запуском інформаційної кампанії зі зміни куратора «Л/ДНР» (В.Суркова на Д.Козака) і подачі В.Сурковим заяви про відставку в зв'язку з провалом його діяльності «на українському напрямку» і «невдоволенням Путіна» (у варіації - «у зв'язку з важкою хворобою»), також проводиться комплекс заходів в соціально-економічній сфері ОРДЛО.
Так, за вказівкою генерал-полковника ФСБ Сергія Беседи(головний куратор «ЛДНР» від Луб'янки), керівництво «Внєшторгсервіса» (формально належить С.Курченко, головні бенефіціари - генерал-полковник ФСБ Сергій Чемезов і той же Беседа) не проводить або ж затримує виплати в «республіканський бюджет» з метою формування катастрофічного дефіциту. За задумом «луб'янских кураторів», такі кроки вже в літній період повинні призвести до значних соціально-економічних потрясінь (припинення соціальних виплат і зарплат, а також недофінансування інших соціальних статей бюджету) і, відповідно, до критичного невдоволення діяльністю Д.Пушиліна і його команди.
Що, в свою чергу, дасть підстави для їх усунення і призначення підконтрольних Луб'янці людей.
Таким чином в передчутті запланованого Кремлем запуску через проросійські сили в Україні (яскравий приклад - Медведчук) «автономії Донбасу», хлопці з Луб'янки і їх покровителі з Кремля хочуть отримати не тільки повний економічний, а й політичний контроль над тимчасово окупованими територіями, відтіснивши інших гравців.
Нові докази участі Росії в конфлікті України
Нові докази участі Росії в конфлікті України


Як повідомляє видання The Guardian, британські дослідники з «Forensic Architecture» задокументували нові докази російського військового втручання під час боїв за Іловайськ у серпні 2014 року, які мають намір використати в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) у ході розгляду однієї із справ за позовом українських добровольців проти РФ.
Під час розслідування використовувались програми для автоматичного аналізу відеоматеріалів з «YouTube», супутникові знімки проекту «Google Earth», а також наявні у відкритому доступі статті місцевих журналістів та інші матеріали.
За результатами чого, вищезгаданими спеціалістами виявлено та задокументовано численні військові конвої в середині України, близько 300 одиниць російської військової техніки, задіяної в боях у серпні 2014 році поблизу Іловайська та Луганська, у т.ч. танків Т-72Б3 - нової моделі, яка на той час знаходилась на озброєнні лише в збройних силах Росії.
Відібрані докази каталогізовані та розміщені на інтерактивній карті на сайті розслідування.
Оскільки Росія відкидає усі звинувачення щодо її військового втручання в Україну, доведення цього факту стало необхідним для подібних судових позовів, пояснює видання. І саме заради цього Європейський центр захисту прав людини (EHRAC), що допомагає добровольцям із позовом, доручив лондонським криміналістам-розслідувачам зібрати докази російського втручання під Іловайськом.
Позов до ЄСПЛ, до якого будуть додані зібрані докази, був поданий 25-ма українськими добровольцями з батальйону «Донбас», які були полонені військовослужбовцями регулярних збройних сил Росії під час боїв біля Іловайська та передані для подальшого утримання сепаратистам.
За даними The Guardian, зараз у ЄСПЛ подано біля 4000 позовів, які тим чи іншим чином пов’язані із анексією Криму та бойовими діями на Сході України.
Патріот 0 100 Нет комментариев
Росія продовжує «зачистку» своїх «слідів» в Україні
Росія продовжує «зачистку» своїх «слідів» в Україні

«10.06.19 скоропостижно скончался ихтамнет генерал-лейтенант Юдин Сергей Сергеевич, который в 2015 году с позывным "Тамбов" руководил 2 АК оккупантов.» - пост користувача «Анатолий Штефан Штирлиц» у соцмережі «Фейсбук»..
Росія продовжує «зачистку» своїх «слідів» в Україні

За даними мережі «Інтернет» генерал-лейтенант збройних сил РФ ЮДІН Сергій Сергійович (1959р.н.) - командуючий та учасник бойових дій в Чечні (1994-1999), Україні (2014-2015) та Сирії (2015-2017).
У 2015 році під час перебування на посаді командуючого 2 Армійського корпусу Центру територіальних військ південного округу ЗС РФ (м.Луганськ, Україна) організовував та приймав безпосередню участь у знищені військовослужбовців та техніки ЗС України на Сході України, у т.ч. під Дебальцеве. Відповідне відео з підтвердженням його участі розміщено вищезазначеним користувачем.
«За безпосередню участь у бойових діях на території України та виконання злочинних наказів Кремля указом президента РФ від 11 червня 2016 року №276 генерал-майору Юдіну Сергію Сергійовичу присвоєно військове звання генерал-лейтенант.» повідомляється на сайті Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
У 2015-2017 роках командував окремими підрозділами ЗС РФ в Сирії та за «аналогічні подвиги» нагороджений медаллю «Учасник військової операції в Сирії»..
Після участі у бойових діях в Україні та Сирії, Москва з метою маскування його участі у міжнародних збройних конфліктах, призначила Юдіна на посаду начальника організаційно-мобілізаційного управління Західного ВО (м.Санкт-Петербург) ЗС РФ.
Проте Кремлю напевно не вигідно залишати таких військовопосадовців в живих, про що свідчить раптова смерть Юдіна. Зачистка «свідків» спецслужбами Росії продовжується, з такими темпами мало хто з «генералів» доживе до Міжнародного трибуналу.
Міжнародний статус Керченської протоки допоможе уникнути спекуляцій з боку Росії
Міжнародний статус Керченської протоки допоможе уникнути спекуляцій з боку Росії

Нагадаю, що 25 травня Міжнародний трибунал з морського права у Гамбурзі задовольнив позов України та зобов’язав Росію негайно звільнити українських моряків, захоплених в листопаді 2018 року у нейтральних водах поблизу Керченської протоки та повернути захоплені військові кораблі «Бердянськ», «Нікополь» і «Яни-Капу». За рішення на користь України проголосували 19 суддів і лише один суддя Колодкін Руслан (РФ) проти.
Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков своєю чергою заявив, що рішення Міжнародного трибуналу в Гамбурзі не вплине на долю моряків, яку повинні вирішити російські слідство і суд. Тобто Кремль вже висловив свою позицію щодо відмови виконувати рішення міжнародної судової інстанції, і свободу наших хлопців ще доведеться «відвойовувати». Проте це рішення допоможе досягти цієї мети, а Росія врешті-решт заплатить за свої дії.
У зв’язку з цим, МЗС України підготувало та направило дипломатичну ноту до Росії. Цей документ містить запитання, коли українські консули зможуть забрати українських військовополонених моряків.
"Зараз важливо забезпечити визначення статусу Керченської протоки як міжнародної протоки. Це зніме дуже багато питань, які досі існують, і питання правової невизначеності в тому числі, і питання спекуляцій Російської Федерації щодо статусу Керченської протоки як внутрішньої протоки", - заявила заступниця міністра закордонних справ з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль в ефірі "Радіо НВ" в понеділок, 27 травня.
Для України важливо забезпечити представлення своїх інтересів у міжнародному арбітражі на тлі того, що РФ намагається одноосібно контролювати судноплавство в Керченській протоці, додала Зеркаль.
У МЗС Росії раніше стверджували, що Керченська протока ніколи не була міжнародною відповідно до змісту Конвенції ООН із морського права.
Хоча дана позиція повністю не відповідає дійсності та суперечить Договору між Україною і Росією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 2003 року.
"Навіть в останніх слуханнях голова трибуналу посилався на дану угоду як таку, що забезпечує свободу судноплавства у Керченській протоці. Тому я вважаю, що угода виконує зараз свою функцію, і Україна буде виходити під час вирішення цього питання з принципу доцільності. Угода є комплементарною до міжнародної морської конвенції", – зазначила Зеркаль.
Балканські бойовики на сході України
Балканські бойовики на сході України

(Переклад з російської, оригінал статті https://www.ridl.io/ru/balkanskie-boeviki-na-vostoke-ukrainy/)

Третя частина циклу "Заради вашої безпеки": ідеологічна мотивація бойовиків з балканських країн, що взялися за зброю в східній Україні.
Якщо ввести в Google фразу "іноземні бойовики", в результатах пошуку переважатиме інформація про тих, хто приєднався до терористичної організації "Ісламська держава" в Сирії або Іраку. Значно менше буде сторінок, що вказують на роль іноземних громадян в триваючому конфлікті на сході України. Чому про іноземних бойовиків в Донецьку або Луганську ми обізнані не так добре, як про європейських «джихадистів» у вже переможеному «халіфаті»?
Головних причин три. По-перше, в громадському дискурсі вони не сприймаються як загроза. Поки на Заході немає терактів, здійснених іноземними бойовиками з досвідом боїв в Україні, новинні ЗМІ не квапляться турбувати нас розповідями про них. І тим паче, саме вплив радикального етнонаціоналізму привів до стрільби в мечеті новозеландського міста Крайстчерч. Того самого етнонаціоналізму, який сповідують багато з тих, хто приєднався до підтримуваних Росією сепаратистських підрозділів на сході України. По-друге, схоже, що ніхто не утримує цих бійців в країнах їх походження. Принаймні місцева влада про це замовчує. Нарешті, пропаганда, спрямована на залучення бойовиків, в цьому випадку не дуже помітна. Для вербування контингенту і обміну інформацією в цій війні використовуються соціальні мережі, оскільки бойовики навряд чи можуть собі дозволити медійні механізми, які знаходяться на озброєнні ІГІЛ. Тут немає яскравих журналів і професійних відеороликів. Проте активні профілі бійців в Instagram і Facebook створюють достатній інтерес до району бойових дій в Україні.
У конфлікті (станом на червень 2016 року) взяли участь більше 1500 бойовиків 27 національностей, а також тисячі російських "добровольців". Згідно з наявними даними, більшість з них приїхала з Білорусі, Грузії, Сербії і Хорватії. До різних підрозділів приєдналося близько 300 балканських бойовиків. Серби в Україні воювали на сепаратистській стороні. Вони підтримують Росію в ім'я спільнослов'янської і православної державності. Бійці з цього куточка Європи сприйняли російську мотивацію участі в конфлікті як свою. У свою чергу хорвати брали участь у битвах на українській стороні, що було жестом дружби, що тягнеться з часів югославських війн.

Почуття православного християнського братерства

Багато балканських бойовиків говорять, що поїхали в східну Україну унаслідок щирого співчуття російській справі. Відомо, що серби з Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговини проводили бойові і контррозвідувальні операції для восьми проросійських воєнізованих загонів, зокрема, для відомого угрупування найманців "Вагнер".
За останні роки сербські бойовики стали причиною напруженості у відносинах між Україною і Сербією. Сербія не засудила дії Росії в Криму і відмовилася приєднатися до санкцій ЄС. Київ неодноразово інформував органи безпеки Бєлграда про сербських громадян, які імовірно стали членами проросійських сепаратистських груп. У інтерв'ю 2017 року посол України у Бєлграді заявив, що Сербія не робить нічого, щоб перешкодити своїм громадянам воювати в східній Україні. Він вказав, що Москва "використовує Сербію" для своїх битв і інших цілей. У 2018 році Ігор Гуськов з СБУ заявив, що, щонайменше, сім сербських найманців брали участь у бойових діях за наказом угрупування «Вагнер». І хоча в Сербії ухвалений закон, що забороняє своїм громадянам брати участь в іноземних озброєних конфліктах, реакція країни на цю інформацію була стриманою. На даний момент ведеться кримінальне судочинство у справах стосовно 45 осіб. З них 27 визнали свою провину і вступили в переговори з прокуратурою. В цілому було засуджено 28 чоловік, 24 з яких отримали умовні вироки. Реальний термін за поїздку в зону бойових дій на сході України отримали тільки чотири людини.
За припущенням число балканських бойовиків досить велике. Проте місцеві ЗМІ і органи не приділяють цьому питанню великої уваги. Виняток становлять хіба що розповіді декількох сербських "героїв" українських битв. Один з них - Радомир Покука, колишній прес-секретар спецполіції. Ключове слово в його аргументації - патріотизм. За його словами, він відправився в Україну, щоб допомогти "російським братам" і таким чином віддячити їм за підтримку, надану Сербії Москвою в спорі з Косово. Інший боєць з Чорногорії, засуджений за участь у війні в Україні, сказав, що відправився туди, щоб "допомагати людям, з моральних і патріотичних міркувань". Також сербські бойовики в Україні говорять про російських добровольців, які прибули на Балкани в 90-х роках для надання підтримки сербам у боснійській війні.
Насправді багато хто з сербських бойовиків мав бойовий досвід ще до того, як відправився в Україну. Одним з прикладів є Ранко Момич, боснійський серб, колишній член Сербської добровольчої гвардії Аркана. Він уникнув суду за військові злочини в Косово і в 2015 році втік в Донецьк. Деян Берич - ще один відомий сербський боєць з досвідом участі у боснійській війні. У нього був невеликий бізнес на півночі Сербії, але в 2014 році він закрив його і поїхав в Україну. Відомо, що нині Берич мешкає в Донецьку. Він стверджував, що відправився в район бойових дій після запрошення, отриманого від двох росіян, які воювали на Балканах в 90-х роках.

Вербування: з Бєлграда через Москву і Ростов-на-Дону

Вербування балканських бойовиків мало чим відрізняється від інших випадків вербування. Головним місцем спілкування з людьми, що знаходяться на полях битв, стали соціальні мережі. Там ведеться агітація шляхом публікації історій з сепаратистських зон в Україні. Також використовуються відеоматеріали, що інформують користувачів про організаційну динаміку і запрошують їх приєднатися до боротьби.
Для багатьох першим кроком є встановлення контакту з проросійськими гуманітарними організаціями на місцях. Балканські бойовики потрапляють в сепаратистські зони двома шляхами. Найбільш популярний маршрут в Східну Україну лежить через Ростов-на-Дону. Другий варіант - легальний безвізовий в'їзд до України на 30 днів. Звідти добровольці пробираються в райони, де б'ються українські і підтримувані Росією сили.
Центральне місце в долях сербських бойовиків займає організація "Косовский фронт", що знаходиться в Росії. Офіційною місією цієї російської організації є надання підтримки сербам в Косово. При цьому, ЗМІ і джерела в органах безпеки вказують на зв'язок між "Косовским фронтом" і вербуванням сербів для боротьби на сході України. У інтерв'ю 2017 року засновник організації Олександр Кравченко стверджував, що вона не виділяє засобів на перекидання в Україну бойовиків з Сербії. Кравченко додав, що організація готова допомагати сербам, що приїжджають в Росію без знання мови. Він також відмітив, що "Косовский фронт" підтримав проведення референдуму в Криму. За його словами, організація брала участь в тому, що він назвав "гуманітарною діяльністю на Донбасі».
Ще один слід в цій історії - "Unité Continentale", одне з воєнізованих угрупувань, що воює в Україні на проросійській стороні. У червні 2018 року Генпрокуратура України розпочала досудове розслідування відносно 54 підозрюваних членів проросійського іноземного легіону, у т.ч. шести громадян Сербії. Серед них був Братислав Живкович, самопроголошений командир сербських «четників», засуджений за вербування. Бойовики-сепаратисти імовірно брали участь в нападах на українські війська в Донецькій і Луганській областях з липня 2014 року. Хоча на Балканах немає працюючої на місцях добре організованої, ієрархічної вербувальної мережі, частиною якої вони могли б являтися, ці шість учасників "Unité Continentale", поза сумнівом, були один з одним пов’язані.

Радикальне середовище

Мабуть, що сербські бойовики ідеологічно або організаційно пов'язані з правими силами, ветеранськими і патріотичними організаціями, радикальними політичними партіями, або ж отримують від них підтримку. Залучаючи для своїх цілей в Україні добровольців і найманців, Росія посилила свій вплив в радикальних кругах регіону в цілому. "Танго" Москви і радикально праві сили західних Балкан наслідують ту ж тенденцію, що і в інших європейських країнах. Пробудженню місцевого етнонаціоналізму сприяла риторика про братерство православних християн, яка посилилася і розширилася після анексії Криму і початку війни в Україні. Вона піднімає тему наднаціональної боротьби і підштовхує добровольців до дії. У 2017 році 60 веб-сайтів в регіоні просували "ідею етнічно чистих національних держав, неонацизму, насильницької гомофобії і інших напрямів радикальної правої політики" під керівництвом нового покоління регіональних екстремістів, які "ще радикальніші, ніж ті, хто розділив колишню Югославію".
Підсумовуючи, можна сказати, що зарубіжні бойовики в Україні - це видимий результат непомітних процесів радикалізації, що ініціюються і заохочуються Росією. Вони є лише вершиною "айсберга" - радикальних співтовариств, об'єднаних загальною ідеологією. У радикально правих сил на західних Балканах і сепаратистських групах на сході України є схожі джерела натхнення. Політична і інституціональна прийнятність цього явища на міжнародному рівні несе в собі певну небезпеку. При цьому, схоже, ні ЄС, ні Facebook не зробили ніяких заходів для вирішення проблеми іноземних бойовиків (окрім ІГІЛ). Невже ми чекаємо якогось "екстреного випуску новин»?
Видача російських паспортів для ОРДЛО – чергова анексія України з боку Росії
Видача російських паспортів для ОРДЛО – чергова анексія України з боку Росії

24 квітня поточного року президентом РФ підписано указ про спрощення процедури видачі російських паспортів жителям самопроголошених "ДНР" і "ЛНР". Україна в той же день звернулася до Радбезу ООН, МЗС України висловило протест у зв'язку із згаданим указом: «…протиправні рішення Кремля, які мають на меті полегшити отримання громадянами України російського громадянства, є юридично нікчемними та не визнаються Україною. Вони жодним чином не впливають на належність мешканців тимчасово окупованих Росією територій в Донецькій і Луганській областях до громадянства України, визначеного Конституцією та законодавством України».
РФ застосувала в Україні аналогічні методи впливу, які в минулому використовувалися в Грузії та Придністров’ї, а саме запровадження спрощеного порядку набуття російського громадянства для жителів тимчасово окупованих територій.
Ситуація з наявністю на формально "чужій" території "своїх" громадян, за задумом Кремля, має частково легітимізувати і пряме фінансування з бюджету РФ, і охорону кордонів російськими прикордонниками – ФСБ-шниками, і наявність російських військ під виглядом миротворчого контингенту – тобто якщо не юридичний, то фактичний контроль.
Незважаючи на це, Путін мотивує свої злочинні дії «гуманітарними міркуваннями», йому наплювати на мешканців т. зв. ДНР та ЛНР та на їхні громадянські права, під приводом захисту яких й видають російські паспорти. Саме з вини цього «гуманітарію» в Україні вбито понад 10тис. її громадян.
Черговий такий крок призведе до ще більших жертв. Оскільки зараз мешканці ОРДЛО мають громадянство України, і знаходяться на тимчасово окупованих територіях на законних підставах. Проте у разі отримання громадянства Росії, не покинувши, при цьому, територію України, будуть незаконно перебувати на Донбасі, втративши всі права, гарантовані громадянам України її Конституцією та Законами. Це стосується і їх права на життя. Гарантувати його захист іноземцям, які незаконно перебувають в Україні, скоюючи правопорушення, наша держава не зобов’язана, а захищати свою територіальну цілісність повинна.
За повідомленням ЗМІ в першу чергу планується забезпечити паспортами РФ керівництво т.зв. ДНР/ЛНР та бойовиків. Іншими словами російські паспорти для жителів Донбасу - це своєрідний «аусвайс» для «мокшанських солдат». Це – «тиха» окупація території та ще один інструмент Кремля для політичного тиску на Україну.
«Росія замовила вбивство, яке не мало ніякого сенсу.»
Одним із провідних видань в світі «New York Times» опубліковано статтю «Росія замовила вбивство, яке не мало ніякого сенсу.» про замовне вбивство російськими спецслужбами Івана Мамчура у Рівному.


Переклад статті нижче.

Росія замовила вбивство, яке не мало ніякого сенсу. Вбивця почав говорити.

м.Рівне, Україна - мішень проживала на шостому поверсі похмурого, помаранчево-рожевого будинку по вулиці Відінська, розташованого навпроти гущавини верб. Олег Смородінов знайшов його там, винайняв маленьку квартиру на нижньому поверсі, і чекав. Він отримав замовлення на нього від двох кураторів з Москви. Вони зустрілися у кафе «Відень», неподалік від штаб-квартири спецслужби Росії, і надали йому список із шести осіб в Україні, яких потрібно було ліквідувати. Після цього, серед друзів він почав вихвалятись, що став шпигуном.
Кожній особі у списку було присвоєне кодове ім'я, пов’язане з квіткою. Один був «шипшиною», інший – «жовтець», ціль Іван Мамчур – «троянда». Для Смородінова, він був ніхто, електрик, який працював у місцевій в'язниці, проте для московських замовників він був важливий. "У нього руки в крові аж по лікті." говорили вони йому.
Спостереження за мішенню не показало нічого незвичного. Смородінов згадує, що "подібно до годиннику": кожного ранку о 07.00 Мамчур залишав свою дружину і дочку, та на велосипеді діставався роботи, звідки повертався о 18.00. Години дозвілля міг проводити, випиваючи пиво на автомобільній стоянці, де літня жінка доглядала за зграєю вуличних котів.

16 вересня 2016 року Смородінов на свій телефон отримав текстове повідомлення з Москви:
"Троянду необхідно зривати сьогодні". Він пам'ятав це, сказавши: "Завтра, це вже буде не актуально".
Він чекав на жертву у під’їзді з пневматичним пістолетом з глушником (переробленим під бойовий) в одній руці та з сигаретою в інший, пригадуючи: «Я взяв пістолет та подумав, будь, що буде».
Коли Мамчур вийшов з ліфта, Смородінов покликав його по імені та, пересвідчившись, що це він, розстріляв у нього всю обойму. Мамчур впав не одразу, спершу він розвернувся до вбивці та встиг промовити: «Це був не я. Я ні в чому не винний» і далі рухнув на підлогу.
Смородінов втік до Москви, де його куратори в одному із кафе японської мережі «Дві Палички» пригощали обідом. За виконане замовлення йому придбали автомобіль «Мерседес», світлини якого він розмістив в соціальних мережах. Проте, частину обіцяних коштів у сумі 5 тис. доларів, він так і не отримав, оскільки залишив зброю вбивства в Україні.
Вони говорили йому не хвилюватися, бо ніхто ніколи його не впіймає. На той час, вбивця не був упевнений, чому вони замовили ліквідувати Івана Мамчура, проте тепер він думає, що знає: "Це була помста. Ймовірно, що помста".

«Вбивство людей для них це звичайна робота»
Я зустрів Олега Смородінова у жовтні минулого року під час слідства в Рівненському міському суді, близько двох років після вбивства. Він був заарештований декілька місяців по тому, повертаючись в Україну, щоб зробити сюрприз колишній подрузі на її день народження. Помилка, вона повідомила про нього в поліцію.
"Він вбив людину, і повинен відповісти за це." – пізніше вона написала мені у текстовому повідомленні.
Зала суду була невеликою з сталевою кліткою, у якій перебував Смородінов, одягнений у синю кофтину. Наблизившись до нього та представившись репортером, він збадьорився і висловив бажання поспілкуватись зі мною пізніше у в'язниці. Слідство йшло повним ходом впродовж тижнів, але здавалось лише формальністю. Українські прокурори говорять, що він кіллер, найнятий російськими спецслужбами. Його ДНК виявлена на зброї вбивства та недопалку сигарети, знайденого на місці злочину. Смородінов визнає, що він спустив курок.
Три судді безпристрасно вислуховували прокурора, який зачитував результати балістичної та судово-медичних експертиз. Кожен здавався нудьгуючим. Насильство стає звичайним явищем в Україні.

У минулому році впродовж місяців я подорожував до Росії та Європи, висвітлюючи отруєння колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля в Англії. Дана подія призвела до загострення геополітичного протистояння та дала підстави говорити про відновлення «Холодної Війни». Британія і її союзники запровадили санкції і вислали більш ніж 150 російських дипломатів після звинувачень в отруєнні двох офіцерів російської військової розвідки (ГРУ).
Втручання Росії у внутрішні справи України було звичною справою. Російські війська захопили Крим в лютому 2014 і з того часу Кремль поставляє зброю, солдат та спонсорує сепаратистську війну на сході України, яка вже забрала 13 000 життів.
«Росія замовила вбивство, яке не мало ніякого сенсу.»

Терористичні акти трапляються досить часто в Україні, про що свідчать постійні повідомлення в стрічках місцевих новин. У 2006 році президент Росії Володимир Путін підписав закон про легалізацію замовних вбивств за кордоном, і українська влада говорить, що групи російських найманців (кіллерів) діють вільно всередині країни.
«Росія замовила вбивство, яке не мало ніякого сенсу.»


"Для спецслужб, як би це не звучало, вбивати людей - тільки частина робочого процесу," повідомив відставний офіцер української військової розвідки Олексій Арестович. "Вони так працюють, це - їх робота. Ви теж маєте роботу, ви пишете статті. Вбивство людей для них це звичайна робота".

"Це їх, насправді, не хвилює" говорив він. "Вони святкують це, відмічають це, без особливих емоцій".
Отруєння Скрипаля «пробудило» Захід. Наразі у Британії переглядаються справи про обставини смертей деяких росіян на їх території, які до цього часу не викликали підозр. У Сполучених штатах група сенаторів з обох партій нещодавно представила закон, яким вимагає у Державного Департаменту визнати Росію, як країну, що фінансує тероризм.
"Немає ніяких доказів, які б свідчили, що Росія може утримуватися від такого роду атак" повідомив колишній співробітник ЦРУ Деніель Хофман, керівник напрямку, який допомагав вести переговори по звільненню Скрипаля з російської в'язниці у 2010 році. «Це постійно тяжіє над людьми, які перебувають в небезпеці, усвідомлювати, що вони не можуть приховати своє місце знаходження, озираючись в пошуку будь-яких ознак того, що росіяни можуть бути націлені на них."
Російська влада заперечує причетність своєї країни до отруєння Скрипаля. У текстовому повідомленні, Дмитрій Пєсков прес-секретар президента Росії сказав, що Кремлю не відомі ні Мамчур, ні Смородінов.
Я прибув в Україну дізнатися більше про ГРУ, про вбивць, подібно до тих, яких звинувачують в спробі отруєння Скрипаля. В 2014 році дане агентство, що підпорядковується Путіну, допомогло захопити Крим. Проте зараз сліди діяльності ГРУ виявлені у всьому світі.

Декілька років тому, працюючи в Москві, мені довелось познайомитись з кількома офіцерами російської розвідки. Одного разу відставний полковник склав список якостей, якими він, як професіонал, вважав повинен володіти успішний вбивця.
"Щоб зробити це," він говорив мені, "вам треба тренуватись, мати рішучість і ненависть. І на додаток до ненависті, вам також потрібні гроші і бажання".
Але це були елітарні вбивці. У переважній ж більшості випадків, якщо Кремль хоче вашої смерті, вони посилають будь-кого подібного до Олега Смородінова, аморального, найнятого з вогнепальною зброєю, готового вбивати за декілька тисяч доларів і машину.

Ліквідатори
У Рівненській в'язниці, охорона конфіскувала мій шарф, хвилюючись, що Смородінов може скористуватися ним, щоб задушити мене.
На ранніх фото він виглядав загрозливо, кремезної статури з обличчям боксера. Але в'язниця його зістарила, розтанувши мускулатуру.
"Дід" він зітхає. Йому 51 рік.
Фактично, він - той, хто повинен боятися. Рівне є антиросійським містом в західній Україні з пам’ятником, який містить фотопортрети 21 місцевого хлопця, загиблих на сході України проти сепаратистських груп. Смородінов - етнічний росіянин, який приїхав в східну Україну ще підлітком. Він пізніше боровся на боці вказаних сепаратистів проти тих же рівнян.
Для його ж безпеки, він утримується в меншій транзитній в'язниці, а не в основній установі, де працював Мамчур. Один з охоронників розповів історію, можливо вигадану, про російського вбивцю, ув’язненого у в'язниці в м.Києві, якого вбили в межах 40 хвилин.
На першій із трьох наших зустрічей, Смородінов відтворив графічно по пам’яті мапу центральної частини Москви. Олівцем намалював заштрихований прямокутник та позначив як кафе «Відень», неподалік квадрата, що представляв штаб-квартиру російської Федеральної Служби Безпеки (ФСБ), наступниці радянського КДБ.
"В основному, я зустрічався з своїми кураторами в кафе" говорив він. За словами Смородінова, він ніколи не був офіцером спецслужби. Проте за радянських часів проходив військову службу у морському флоті і працював впродовж декількох років міліціонером. Значна частина його життя була пов’язана з криміналом, він відсидів у в’язниці за хабарі та вимагання, між відсидками займався торгівлею людьми, постачав жінок з України до клієнтів в Москву.
«Росія замовила вбивство, яке не мало ніякого сенсу.»

Смородінов описував вбивство по-хвилино в деталях, у тому числі текстове повідомлення з Москви, кодові імена жертв і приголомшений вираз обличчя Мамчура перед його падінням на підлогу. Не зважаючи на це, він намагався переконати прокурорів, і мене, що він був мимовільним вбивцею, жертвою маніпуляцій зі сторони московських кураторів, яких він знав тільки як, Філіп та Максим.
Він вийшов на них під час виставки зброї у Москві, де він оселився у 2015 році після отриманого поранення від артилерійського вогню, воюючи на сході України.
Микола Горбунов, компанія якого ООО «Зеніт» продає деталі до автоматів «АК», сказав йому, що агенти російських спецслужб часто відвідують виставки зброї.
Під час однієї з таких виставок людина з оточення Вагнера сказала, що шукає найманців, готових воювати в Сирії, де російські солдати підтримують уряд президента Башар аль- Асада.
«Я дійсно хотів потрапити до Сирії, стріляти, воювати, заробляти гроші».
Проте, коли з Сирією не склалось, контакт Вагнера звів мене з Максимом та Філіпом. Він був схвильований, він рівняв це до роботи у внутрішньому міністерстві. "Я думав про свою пенсію, щоб попрацювати декілька років і звільнитися з відповідним пенсійним забезпеченням" розповідав він.
Потрапивши до Рівного, вважав, що його місією буде лише стеження за Мамчуром, а вбивство буде проводитись т.зв. «ліквідаторами». "Ліквідатори працюють лише впродовж одного дня, години, двох, трьох, не більше" говорив він. "Вони працюють під принципом, що їх не існує. Як тільки вони виконують роботу, вони зникають у інших містах". Проте, його напарник, встановлений слідчими як Костянтин Іванов, приніс йому два бойових пістолета, один з яких мав глушник. Зброю у комунікації між собою вони називали «лійками», що підходило до квіткових кодових імен жертв.
"Ми маємо справу тут з квітами " повідомив Смородінов.
Вбивця заявляє, що він тиснув на курок, але думав, що це все була просто постановка, вважаючи, що у нього в магазині можуть бути «холості» набої і це лише перевірка на його надійність.
«Я підійшов до нього (Мамчура) і кажу "вставай". «Це не випробування» - він відповів мені, тоді-то я зрозумів, що це по-справжньому».
Захист був не надто переконливий. Як зазначив лідер злочинного угрупування, в якому в 2000-х перебував вбивця – Олександр Гатіятулін, Смородінов належить до людей, які готові йти на значні ризики, не задумуючись про наслідки.
За декілька тижнів до вбивства Гатіятулін, повідомив, що Смородінов поділився для нього і дружини секретом, про те, що став лейтенантом ФСБ і працює в Україні зі спеціальною місією.
«Ми засміялися, ніхто і ніколи не сприймав його серйозно. Потім сталося вбивство Мамчура, і я бачу, як він постить фото «Мерседеса» в соцмережах, я тоді ще задавався питанням «де в нього могли взятись гроші на авто?» Гадаю, після того, як співробітники ФСБ зустрілися з ним, вони зрозуміли, що він ідіот, якого можна використати».

Список

Коли його заарештували, генеральний прокурор України Юрій Луценко у ході прес-конференції описував вбивство як доказ того, що Україна перебуває в "стані війни". Українські засоби масової інформації швидко втратили інтерес до даної події, порахувавши його як черговий кривавий епізод російського втручання.
Здається, що лише прокурори були зацікавлені встановити причину обрання Мамчура у якості цілі. Для української влади, відповідь здавалася очевидною. "Це частина пов'язаного ланцюга злочинів, головна мета, якого - дестабілізувати країну" говорив мені керівник національної поліції України Сергій Князєв.

Але не було б все так просто. Від початку наших зустрічей ще в залі суду Смородінов казав, що до списку включено шість осіб. Вони були всі українцями, і його першочергове завдання полягало у встановленні місцезнаходження кожного з них. Як тільки він зробив це, він був відправлений до Рівного.
У в'язниці він надав дані своїх сторінок в соціальних мережах, через які я міг зв’язатися з його племінником, що мешкає в Москві, та з його допомогою отримати файли з власного комп’ютеру, у т.ч. вказаний список. Коли я зателефонував до племінника, Володимира Добровольського, останній сказав, що знає про подорожі дядька в Україну з метою стеження за людьми. "Я намагався не долучатись до цього" казав Добровольський "з спеслужбами, як говориться "менше знаєш, краще спиш".
Все ж він надіслав мені електронною поштою файли, серед яких я знайшов багато фото оголених жінок і один документ з назвою "Список Працівників". Смородінов назвав його таким чином, щоб вберегтись у разі якщо його комп’ютер потрапить в чужі руки.
Шість чоловіків були різного віку і, за винятком двох з них, проживали в різних містах. Українські слідчі і прокурори концентрували увагу на Мамчурі. Один із слідчих говорив мені, що ніколи навіть не бачив даний список і запитав, чи зміг би я переслати копію. Я не зробив цього.

Я припустив, що люди у списку так чи інакше зв'язані з триваючим російським конфліктом в Україні, і що Кремль мстився проти індивідуумів, пов'язаних з бойовими діями. За результатами власного розслідування, мені вдалось з’ясувати, що всі імена у списку, пов’язані з бойовими конфліктами. Проте сюрпризом стало, що їх разом об’єднував не конфлікт в Україні, а інша війна за участі Росії.

Інша війна

«Росія замовила вбивство, яке не мало ніякого сенсу.»

На початку серпня 2008 року, я примчався з Москви до Тбілісі, щоб висвітлити вибухаючий конфлікт між Росією і Республікою Грузії. Я ніколи не висвітлював до цього війну і наймав водія, щоб взяти з собою фотографа та дістатися, наскільки це можливо, як найближче до активних бойових дій. Це не забрало багато часу.
У дорозі посеред поля, нас зупинив грузинський військово-поліцейський патруль, офіцери якого повідомили, що шукають шпигунів. Я вже не пригадую точну хронологію того, що сталося. Під час розмови з військовими, протиповітряна батарея почала стріляти у напрямку російського бомбардувальника, який з’явився в небі.
Потім прийшов жахливий пронизуючий звук, який ставав все голосніше, здавалося, що я втратив слух. Я стрибнув в канаву, коли бомби почали розриватись на дорозі. Російський повітряний ескадрон з СУ-25-х почали поливати вогнем все навкруги - житлові будівлі та поля з обох боків нас.
«Росія замовила вбивство, яке не мало ніякого сенсу.»

Один момент з моїх спогадів виділяється найяскравіше: внаслідок вогню протиповітряної батареї був підбитий СУ-25, він падав, палаючи, наче лист з дерева, назад і вперед, до поки не врізався в землю.
Війна тривала лише п'ять днів і закінчилась нищівною перемогою на користь Москви. Проте у багатьох відношеннях, конфлікт був утрудненням для діяльності російських спецслужб. Роками раніше, Україна поставила протиповітряні системи в Грузію, що дозволило їй ефективно захищатись, у чому я пересвідчився на власні очі. Російська влада відмовлялася вважати, що грузинські солдати мали відповідні навички керувати згаданими складними системами, натомість звинувачували в цьому, українських військових, які їм допомагали. Для Путіна – який описував росіян і українців, як "єдиний народ" - це був акт кривавої зради.
"Ми не знаємо, хто вирішив доставити устаткування і зброю з України в Грузію під час конфлікту, але ким би не була ця особа, вона робить величезну помилку" заявив Путін на прес-конференції невдовзі після війни.
"Те, що зброя доставлена в ході військових дій, управлялася фахівцями з України - злочин" – продовжував він. "Якщо ми знаходимо підтвердження цього, відповідно встановлюємо людей причетних".
«Партія регіонів», що на той час перебувала в опозиції до влади, розпочала дослідження, в ході якого було видано імена українських військовослужбовців, які, начебто, були причетні до грузинського конфлікту. Одне із прізвищ у списку було «Смородінов».
Так було і з двома іншими, імена яких опубліковано у книзі про війну, написану російськими істориками. За повідомленням української влади четвертий чоловік із списку перебував у Грузії, проте не надано деталей. П'ятий чоловік підтвердив мені, що теж перебував у Грузії, проте заперечував будь-яку участь у війні.
Редакція “New York Times” не публікує імена зі списку задля їхньої безпеки.
"На щастя, ці громадяни живі" – говорив мені керівник нацполіції С.Князєв.
Мамчур був третім у списку, єдине ім’я виділене зеленим маркером.
Спочатку, українські посадовці неохоче розповідали мені, про його перебування в Грузії. Дружина також відмовилася говорити зі мною. Проте співробітник з Рівненської в'язниці Сергій Климчук розповідав, що Івана добре відгукувався про час проведений в Грузії та про боєготовність грузинської армії.
Врешті-решт, влада таки підтвердила його перебування у країні, у складі українського спеціального оперативного полку, один із елітних миротворчих контингентів (приймав участь в Іраку та Афганістані) проте зазначила, що ані він, ані інші військові участі у збройному конфлікті не брали.
Юрій Єхануров міністр оборони України на той час, сказав, що він віддав наказ термінового виведення солдат, коли розпочалось збройне протистояння. "Я добре пам'ятаю той час" розповідав він під час інтерв'ю. "Для мене, це була проблема - витягнути своїх людей".
Росія ніколи в це не вірила. Після війни, російське державне телебачення розгорнуло широкомасштабну кампанію пропаганди, яка включала показ документального фільму Аркадія Мамонтова, фільми якого часто відображають політику Кремля.
В одній із сцен зображено як Мамонтов звинувачує полоненого українця у причетності до стрільб по російських літаках під час війни.
"Ви військовослужбовець?" кричить Мамонтов, шукаючи відповіді. "Українці і росіяни ми - брати - і ви розстріляли їх".
Дивно, що за місяць до вбивства Мамчура, російське телебачення запускає показ документальної стрічки Мамонтова.

Сам Смородінов усвідомлює, що, вірогідно, його визнають винним. У ході понад шестигодинного з ним інтерв’ю, він ніразу не розкаювався у вчиненому, навіть, визнає, що якби його не впіймали, то він і далі продовжив би працювати «по списку». Він сподівається, що його обміняють на когось з українських в’язнів в Росії, проте російська влада не проявляє будь-якої заінтересованості в цьому.
Воєнний стан - перевірку на готовність пройдено
У середу, 26 грудня, о 14 годині завершилася дія воєнного стану, який запроваджували у 10-ти областях України на 30 діб у зв'язку із агресією Росії на Азовському морі. Один місяць це не досить тривалий термін для того, щоб розмовляти про великі зміни і результати, але достатній для того, щоб підбити підсумки та виділити конкретні сфери життя, на які він вплинув.
На що ж вплинуло введення військового стану ? Чи досягнуло його впровадження своєї мети ? спробуємо розібратись.
Перше і надзвичайно важливе - це швидка реакція України на збройну агресію Російської Федерації. Ми показали, що можемо і вміємо оперативно вирішувати питання безпеки своєї країни. Друге і не менш важливе - в десяти областях України цивільні адміністрації почали тісно взаємодіяти з військовими штабами. Це трохи схоже на військову гру, але, тим не менш, пройшло тренування на випадок критичної ситуації. Досвід такої взаємодії передався і на інші регіони, в яких не було введено воєнний стан. Тепер, навіть при прямому вторгненні, ворог не зможе використати на свою користь фактор раптовості, оскільки як військове командування, так і цивільні адміністрації цілком готові до будь-якого розвитку подій.
Також посилили охорону державних, військових і важливих інфраструктурних об'єктів.
Протягом місяця в країні пройшли збори оперативного резерву першої черги. У них взяли участь близько 40 тисяч резервістів з числа колишніх військовослужбовців з бойовим досвідом. В областях, де було оголошено військовий стан, відбулися засідання регіональних рад оборони, за якими Генеральний штаб буде керувати заходами територіальної оборони в разі кремлівського збройного вторгнення. У більшості регіонів цей орган раніше не збирався регулярно.
Крім цього, стало відомо, як вплинуло оголошення воєнного стану на тих, хто знаходиться біля лінії зіткнення в Донецькій і Луганській областях. Для прифронтового регіону вагомо удосконалили систему оповіщення цивільного населення і обладнали додаткові укриття, про які, як з'ясувалося під час розмов з місцевими жителями, більшість цивільного населення взагалі нічого не знала.
В підвищену бойову готовність приведено не тільки Збройні Сили, а й всі силові підрозділи України - прикордонники, поліцію, нацгвардію, службу безпеки і ін. В повній мірі відпрацьована їхня взаємодія.
Не менш важливим є те, як воєнний стан в Україні сприйняли на європейських просторах. Українсько-російський конфлікт тягнеться так довго, що наші закордонні партнери звикли до нього і практично перестали помічати. А ось слова "війна", "воєнний стан" здорово струснули Європу і змусили нагадати про загрозу, яка вже давно зріє в самому її центрі. Європа і США усвідомили, що проблеми на Сході України, в Криму, у т.ч. Керченської протоки все ж таки існує і вимагає до себе не лише посиленої уваги, а й активних дій щодо її негайного вирішення.
Не потрібно бути військовим експертом, щоб виокремити доцільність введення воєнного стану в Україні та його вагомий вплив на всі сфери внутрішнього життя країни. Неозброєним оком помітно тепер здатність українського народу захистити свою Батьківщину при прямому вторгненні армії кремлівських імперіалістів. Цивільне населення, сектор безпеки та оборони під час воєнного стану проявили свою беззаперечну готовність на відсіч будь-якого агресора, проявлена цілеспрямованість і рішучість дають нам гарантію того, що ні одна армія, ні одної країни не зможе топтати української землі.
Воєнний стан - перевірку на готовність пройдено
Патріот 0 280 Нет комментариев