Президентство Джо Байдена - США посилять тиск на Москву

Нині - наприкінці 2020 року - Росія значно більше ізольована, ніж будь-коли за увесь післярадянський період. Відносини Москви з більшістю її європейських сусідів - хіба що крім білоруського диктатора Олександра Лукашенка - більш ніж напружені. Звісно, що недовіра, яку відчувають європейські сусіди Росії до Кремля, має історичні причини, але значно більшою мірою це стало реакцією на зовнішню політику Москви. Майбутній держсекретар США Ентоні Блінкен описав цю політику Росії як "агресивну", "непередбачувану" і "авантюрну". Тож Блінкен планує притягнути Кремль до відповідальності за його "небезпечні дії", як-от використання російських військ на території України або підтримку режиму Башара Асада в Сирії.

Міодраг Шоріч Міодраг Шоріч Досі Москва досить стримано реагувала на такі заяви представників майбутньої адміністрації Джо Байдена. Але все зміниться, якщо Вашингтон і надалі ще сильніше закручуватиме санкційні гайки, що цілком ймовірно. Приміром, Вашингтон і досі не запровадив санкції через отруєння російського опозиціонера Олексія Навального. А ще у Вашингтоні планують чинити додатковий тиск, щоб запобігти завершенню будівництва газопроводу "Північний потік-2".

До влади у Вашингтоні прийдуть не початківці Більшість членів нової американської адміністрації - не початківці в політиці, адже вони вже працювали в адміністрації Барака Обами. Тож у них за плечима є досвід роботи з Володимиром Путіним. До них належить і майбутній президент США Джо Байден. Вашингтон відмовляється ділити світ на сфери впливу - як це було за часів "холодної війни". А на практиці це означає: якщо більшість білорусів хоче позбутися свого диктатора Лукашенка, то Москві нема чого пхати туди свого носа. Те саме стосується й питання можливого членства Грузії в НАТО.

Там, де це можливо, США будуть відтісняти Росію. І Москва може мало чим цьому завадити. Останніми роками Росія ставала дедалі слабшою. І всі ці роки Кремль не скористувався можливістю повернути ситуацію на свою користь або щось змінити. Модернізація економіки, колись проголошена Путіним, так і залишилися на рівні заяв. Прибутки російських банків та інших компаній тануть. Країна й надалі живе тільки з експорту сировини, в той час як висококваліфіковані фахівці емігрують. Реальний дохід населення постійно скорочується, а обсяги виведеного за кордон капіталу - обчислюються багатьма мільярдами! Водночас суми іноземних інвестицій у країну зменшуються.

Простим росіянам військове втручання в Україну, Сирію і Лівію реальних благ не принесло, адже якийсь Іван Іванович нічого не купить за патріотичну пропаганду в підконтрольних державі ЗМІ. Кремль змінить свою поведінку тільки в тому разі, якщо буде змушений це зробити. Тож Вашингтон і Європа готуються до багаторічного протистояння. Хоча, безумовно, є питання, щодо яких Захід буде співпрацювати з Москвою, приміром, боротьба з міжнародним тероризмом, відновлення ядерної угоди з Іраном або захист клімату. Але головний тон політики - розглядати Росію як супротивника - залишиться. Москві потрібен Пекін Що зробить у такій ситуації Росія? Їй доведеться ще активніше шукати точки дотику з Китаєм, хоча б із економічних міркувань. А тут ролі розподілені чітко: з одного боку - економічний велетень Китай, з другого - дедалі слабший молодший партнер Росія. І тут навіть військова міць Москви мало чим зарадить, щоб змінити ці основні зовнішньополітичні координати. НАТО у багато разів сильніше.

А тепер, коли Байден і європейці знову планують тісніше координувати й поєднувати свою зовнішню політику, то й поготів. Москва ізольована, але намагається прикрасити ситуацію, в якій опинилася, у чому можна було переконатися на щорічній пресконференції Володимира Путіна. Здається, він уже давно втратив зв'язок з реальністю. Байден завжди був яструбом У сучасному світі могутність визначається, в першу чергу, економічними категоріями. І ось тут Росії немає що продемонструвати. Звісно що нині Захід також потерпає від пандемії. Але щойно все скінчиться, ситуація почне швидко покращуватися. А поки що США можуть друкувати скільки завгодно доларів, а європейці євро, адже попри все глобальна довіра до їхньої економічної потужності залишатиметься високою. Інший бік реальності, щоправда, полягає і в тому, що Джо Байден ще на посаді сенатора і віцепрезидента був причетний до багатьох хибних рішень, як-от інтервенція США в Лівію та Ірак. У Демократичній партії він завжди належав до яструбів, коли йшлося про зовнішню політику. Але за кілька тижнів він стане президентом. Тоді у нього буде можливість вчитися на скоєних у минулому помилках.

За матеріалами DW.