Волинська трагедія: "поляки вбили півродини мого діда, а півродини врятували"

"Загін польської самооборони спалив хутір мого діда, убив половину моєї родини, а половина врятувалася завдяки сусіду-поляку". Письменник з Волині Юрій Зилюк розповів ВВС Україна, як його родину зачепила Волинська трагедія. Він каже, що його родичі давно пробачили поляків.

У липні 1943 року криваві події на Волині сягнули кульмінації, коли через взяємні конфлікти загинули десятків тисяч поляків та українців.

"Велика сім'я мого діда по маминій лінії, Віктора Вовка, зустріла війну на хуторі біля села Верба на Волині. Найстарший із шести дітей, Володимир, став членом УПА і за спробу підірвати повітову комендатуру його на початку 1943 року схопили німці.

У цей рік у навколишніх селах відбулась страшна різанина між поляками та українцями. Одного ранку у вікно дідової хати хтось постукав. Дід почув знайомий голос польською: "Відчиняйте, куме, то я, Франек". Коваль Франек був кумом діда. Серед місцевих українців і поляків таке часто траплялось: і кумувались, і родичались, ходили в гості на свята.

Саме поляк Франек, який був членом польської самооборони, попередив мою родину про небезпеку: "Вікторе, збирай родину і дітей й втікайте, бо сьогодні наші прийдуть, будуть палити й вбивати".

Поки збиралися, мій дід побіг на сусідній хутір попередити тещу, у якої на той час жили родичі і кілька сімей, чиї будинки уже спалили. Однак, усі вони відмовилися ховатися. Мій дід Віктор Вовк від своєї тещі Килини почув таке: "Ми Богу вгодні, нас не зачеплять. А ви рятуйтеся - всі знають, ким був Володько (членом УПА - ред.)".

Про жахливу бійню, яка сталася після цього, родина мого діда дізналася від племінниці Ніни, яка дивом вижила під час нападу загону польської самооборони на хутір.

Моїй прабабусі розтрощили голову прикладом. Вона так і залишилася на стільчику під грубою, на якому сиділа, коли приходив зять. Єдиний свідок, Ніна зосталася живою лише тому, що на неї, вже поранену, впало кілька мертвих жінок. Того дня (18 лютого 1943 року) спалили кілька хуторів. Згоріло й обійстя мого діда. Загинуло понад 50 людей, у тому числі і половина моєї родини.

Про це у нас не говорили аж до 1991 року, але ми, діти, про це знали. Тому що в лісі, відразу за селом, де був хутір діда, стоїть пам'ятник, куди ми приходили. Моя бабуся і тітка розповідали: "Оце твоя прабабуся, її вбили поляки". Але хто тоді піднімав цю тему?.

До самої своєї смерті мій дід Вовк із вдячністю згадував поляка Франека і розповідав про нього нам, онукам, щоб ми знали, хто врятував життя нашим батькам. Дід не був ні націоналістом, ані космополітом та все казав: "Хто чужого добра не пам'ятає, той і на своє не заслуговує.

Скажу ще, що моя родина давно простила поляків. А щодо їхніх заяв, то потрібно, щоб пройшов час, коли у Польщі відійде те покоління, яке неможливо нічим переконати". Українська та польська історіографії мають різні підходи до опису подій на Волині у 1943-45 роках.

2016 року польський парламент визнав ці події "геноцидом, вчиненим українськими націоналістами". 11 липня у Польщі національним днем пам'яті жертв цього "геноциду". В українському МЗС закликали не політизувати постанову про події на Волині, але напруження у стосунках України та Польщі посилилось. У 2016-2017 роках сталася низка інцидентів з паплюженням пам'ятників, маршів націоналістів та взаємних заборон на в'їзд українців і поляків.

При цьому екс-президент Петро Порошенко заявив, що історичні питання Україна та Польща мають залишити історикам. Польща давно підтримує Україну в її євроінтеграційних прагненнях та боротьбі проти російського втручання.

За матеріалами Оксани Коваленко для ВВС Україна, 2017 рік