В часи перших християн, коли освіти не існувало як такої, а духовної – тим паче, пресвітером, тобто керівником «первісної» релігійної общини, ставав найдостойніший серед мирян, який готовий був присвятити своє життя служінню Богу та вести людей до спасіння.
Проте з часом, на превеликий жаль, Церква сильно політизувалась і її ієрархічні посади стали просто шляхом до кращого життя.
Дуже шкода, що сьогодні втратились будь-які ідеали «священства» і архієрейську висвяту віддають по принципу «на тобі небоже, що мені негоже».
Аналізуючи останні рішення синоду Української православної церкви, виникає цілком логічне питання, чому посаду керуючого Івано-Франківською єпархією віддають не нинішньому виконуючому обов’язки керуючого єпархією, вікарію Чернівецько-Буковинської єпархії архієпископу Веніаміну (Мижінському), а секретарю такої рідної для митрополита Онуфрія єпархії – архімандриту Никиті (Сторожуку)? Відповідь проста — жоден архієрей не погодиться очолити структуру, у якій, в кращому випадку, ледь набереться дюжина храмів. А от отримати титул єпископа – це, звичайно, ласий шматок для чи не найголовнішого «героя» останнього обшуку СБ України у Чернівецькій області. А головне, дуже зручно — відразу є свита, яка радо поїде за своїм отцем.
Призначити дискредитованого священника на високу церковну посаду — це останній крок керівництва УПЦ перед прірвою забуття. Цікавим є той факт, що нещодавно, відразу ж після синоду, відбулись хіротонії інших новообраних архієреїв, а от Никита досі звичайний монах.
Подейкують, що предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій (Березовський) тимчасово відклав хіротонію. Проте, довге зволікання — це очевидний жест визнання свого клірика негідником, що неможливе в нинішній УПЦ, в якій зняття з посад попів-колаборантів відбулось великими потугами і без жодного офіційного засудження.
Тому, лиш питання часу, коли уже «єпископ Івано-Франківський і Коломийський» Никита без публічного про це оголошення, спокійно поїде обіймати свою нову посаду.
Джерело
