Сьома річниця анексії Криму: то чий Крим?

Чий Крим? 20 лютого вже сім років з того часу, як ми ставимо це запитання собі та оточуючим. Саме в цей день 2014 року розпочалася російська спецоперація з окупації Криму. Через тиждень, 27 лютого, російський спецназ захопив парламент та уряд Автономної Республіки Крим. Однак на медалях «За повернення Криму» Міністерства оборони РФ зазначена дата 20 лютого. З тих пір історія України 21 століття поділилася на «до» і «після». Чому так сталося? Невже найбільшій країні в світі не достатньо своєї території? Які наслідки поніс за собою Крим? І взагалі чий Крим?

Багаторічний стаж Володимира Путіна на посаді Президента Російської Федерації закріпив його самовпевненість в амбітних імперських ідеях щодо поширення контролю над колишніми радянськими республіками. Недарма політологи прирівнюють Путіна до політики Сталіна. Отож, не навівши лад на вже існуючих російських територіях, Росія прагне всесвітньої величі, незважаючи на те, що цим копає собі яму на міжнародній політичній арені.

Західний вектор України у напрямку Європейського Союзу неабияк занепокоїв Росію, так як вона вже не матиме такого впливу на українську політику. Розлючений Путін на той час майже безкровним шляхом окуповує Крим і наступає далі на Донбас, де вже показує кровопролиття і всю серйозність ситуації. Ми не дарма закцентували увагу на двох датах 20 і 27 лютого на початку статті. Тоді весь тиждень українська влада надіялася на мирне врегулювання ситуації шляхом дипломатичних переговорів. Кримчани погоджувалися і спокійно очікували момент примирення. Однак сталося інакше. Росія, не дивлячись на дружні стосунки з Україною, була налаштована рішуче та агресивно.

«Ми постійно тримали зв’язок з посольствами. Нам казали не провокувати росіян – що усе вирішиться дипломатичним шляхом. Те ж саме лунало і з Києва. Кримські татари були готові захищати свою землю зі зброєю в руках, і як громадяни України, чекали заклику від української влади. Але цього не сталося. Якби ми тоді – Україна – не віддали Крим без опору, я абсолютно переконаний, що не було би Донбасу. Майже безкровне захоплення такої великої території заохотило Путіна рухатися далі» — стверджує лідер кримсько-татарського народу Мустафа Джемілєв, передає інформаційний портал «Medium».

1 березня 2014 року Росія оголошує війну Україні і наступає на Донбас. Не оговтавшись від ситуації з Кримом, Україна починає відправляти війська Збройних сил України на Схід. Не в найкращому стані армія зі значно меншою кількістю особового складу, в порівнянні з РФ, впевнено стає на захист кордонів. Всю Україну сколихнула звістка про війну з «братнім» народом. Історична нестабільність української території, яка майже весь період свого існування перебувала під владою різних держав, ділить українців на патріотичних захисників Батьківщини і проросійських провокаторів. Окрім реальної фізичної загрози життю українців, паралельно ведеться потужна інформаційна війна. В цих умовах в Україні оголошується Антитерористична операція. Патріотично налаштовані українці створюють потужні волонтерські загони на підтримку армії та  вступають в лави Добровольців АТО. Далі сценарій жахливих воєнних дій з великими втратами українських військових усім відомий.

Найбільші країни світу одразу стали на захист і підтримку України. Анексію Криму Російською Федерацією не визнала абсолютна більшість держав світу. Проти Росії запровадили санкції. Генеральна Асамблея ООН неодноразово ухвалювала резолюції щодо Криму – на підтримку територіальної цілісності України. Всупереч цьому Росія провела на півострові псевдореферендум, згідно якого кримчани нібито «За» перебувати у складі Росії. Однак у референдумі брали участь лише третя частина жителів, серед яких чимало росіян. Замилювання очей невиправданими обіцянками та потужна інформаційна сила «телевізора» роблять все для того, щоб кримчани повірили у світле російське майбутнє. Втім маємо наглядний приклад російського півострова Камчатка. Ця територія давно могла стати процвітаючою гірсько-лижною перлиною Росії з розвиненою інфраструктурою і забезпеченими робочими місцями. Проте реальність Камчатки зовсім інша. Молодь масово покидає сірі занедбані радянські будинки і виїжджає у великі розвинені міста, на яких і тримається вся російська економіка. Окраїна Росії перебуває на низькому соціально-економічному рівні, що призводить до зубожіння, жебрацтва та пияцтва.

То чий Крим? Крим наш! Твій і мій! Крим — це твій патріотизм і твоя небайдужість. Крим — це твої спогади про відпочинки в Ялті, Євпаторії, Алушті, Судаку і Коктебелі, які знову можуть стати реальністю. На жаль, досі не існує єдиного методу для повернення Криму. В кожного свій сценарій подальших подій. Але ми точно знаємо, що Крим буде наш!