На Рівненщині вшанували пам'ять жертв війни

Сьогодні, 22 червня, у всеукраїнський День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни небайдужі рівняни відвідали військовий меморіал кладовища «Дубенське» та вшанували пам'ять всіх загиблих за Україну.

Кожного року 22 червня — День скорботи і пам'яті, коли ми згадуємо та вшановуємо тих, хто ціною своєї крові відстоював перемогу. Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17-го листопада 2000-го року  «День скорботи та вшанування пам’яті жертв Війни в Україні».

Україна не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в нашій країні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей. На цілковиті руїни перетворилося понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.

До речі, думка, що війська вермахту лише воювали з частинами Червоної армії, а всі звірства стосовно цивільного населення чинили виключно каральні загони СС, хибна: на рахунку вояків вермахту, які першими заходили в захоплені міста й села, тисячі військових злочинів. І тим, хто їх чинив, не може бути ніяких виправдань. Але заради справедливості треба сказати й про те, що, м’яко кажучи, до їх скоєння так чи інакше були причетні й радянські партизани, підпільники.

Як йдеться на сайті armyinformсі, всі партизанські загони, що діяли на теренах України, до літа 1942 року складалися здебільшого з кадрових співробітників НКВС. Усього було 1565 таких загонів, а це майже 35 тисяч осіб. Що це були за люди?

— Більшість із них були вірними служаками Сталіна, на совісті яких було чимало невинних жертв з-поміж пересічних українців, на яких вони фабрикували справи і розстрілювали, — каже історик Руслан Забілий. — Тому сентиментальним ставленням до цивільного населення не вирізнялися. Отже, перед тим як скоїти проти німців якусь акцію, не замислювалися над наслідками для цих людей. А вони, ці наслідки, були жахливими.

На початку грудня 1941 року партизани Чернігівщини в селі Погорільці розгромили малочисельний німецький гарнізон з кількох десятків солдатів і офіцерів. У відповідь карателі наступного ж дня знищили сусіднє село Тополівку, спаливши понад 200 дворів з їхніми жителями.

У спеціальному донесенні заступника наркома внутрішніх справ СРСР Івана Сєрова, у якому йшлося про діяльність українських партизанів, було сказано:

«…Партизанський загін під командуванням товариша Черняка, що діє у Ямпільському районі Сумської області, здійснив наліт на село Антонівку і знищив 6 танків противника. Після цього німці спалили село. Загін під командуванням товариша Коновця здійснив напад на німецький штаб у селі Бондари. Після цього німці спалили село».

Найбільше німці спалили сіл на Житомирщині — 112, найменше на Львівщині — 1. У 12-ти областях «червоний півень», пущений цими покидьками, не зачепив жодного населеного пункту. Загалом не спалено жодного села. Найбільша кількість знищених сіл у Житомирській, Сумській, Чернігівській, Хмельницькій областях, де якраз і перебувало найбільше партизанських загонів.

Отож, окрім німецької агресії, українці також зазнавали неприязнь з боку радянської влади. "Братній" російський народ не був вірним, співчутливим і до кінця чесним до українців навіть в роки Другої світової війни. В свою чергу українські воїни, які перебували в складі Червоної армії, стояли на захисті всіх радянських кордонів і були вірними служителями СРСР. Нині ж про героїчний подвиг та внесок українців під час Другої світової війни російська влада замовчує. Росія лише продовжує самостверджувати свій героїзм за рахунок агресії і віськових дій проти України.