Час грає проти Росії: росіяни зізнаються, що не хочуть бачити Путіна президентом

Оголошення Путіним соціальних ініціатив в контексті конституційних змін ніяк не збільшило його рейтинг, навпаки він зменшився, 40% більше не хоче бачити його президентом. Про це пише у своєму блозі екс-міністр закордонних справ України Павло Клімкін. 

Якщо ви пропустили цю кумедну історію, я її нагадаю. Громадянин на ім’я Ісус Воробйов вийшов погуляти на Патріарших ставках (а з таким ім’ям у Москві можна гуляти лише там). Ісус вигулював собаку (якого, не більше і не менше, звати Платон). Однак московська поліція все одно затримала Ісуса, начебто за порушення режиму карантину, а потім виписала йому штраф. Ця історія, своєрідна "десакралізація" Булгакова, очікувано розійшлася російськими соцмережами. Вона, напевно, могла відволікти росіян від проблем карантину та економічної кризи. Можливо, це навіть вдалося – на певний час. Однак навряд чи існує те, що було би здатне надовго відвернути увагу росіян від ключового процесу, що триває в РФ – "десакралізації" російської влади.

Ми не знаємо, наскільки російські опитування громадської думки маніпульовані, але навіть ті, що стають публічними, демонструють чітку тенденцію. За даними "Левада-центра", 47% росіян виступають проти так званого "обнулення" путінських термінів перебування у владі. 40% росіян зізнаються, що не хочуть бачити його президентом на наступні терміни. Та й рівень схвалення діяльності президента РФ, 63%, нині – на найнижчому рівні з 2013 року. Понад те, лише 28% готові довірити йому важливі державні завдання (у 2018 році їх було 37%). Темп конституційних змін остаточно втрачено, вони – поза суспільним порядком денним. Навіть оголошення Путіним соціальних ініціатив у контексті конституційних змін не зупинило падіння його рейтингу.

Пандемія коронавірусу створює додаткові ризики для стабільності системи, оскільки держава переклала майже всю відповідальність на регіони, яким потрібно приймати власні рішення, не маючи на це ресурсів та повноважень. Російський бізнес, що потерпає від кризи, надзвичайно незадоволений тим, що накопичені в "жирні" роки фінансові ресурси не будуть використані зараз, сама природа російського соціального контракту – "гроші за лояльність" – поставлена під питання. Усе це відбувається на тлі "десакралізації" використання енергетичних ресурсів як надійної зброї на міжнародній арені.
 

Санкції на постачання Росії сучасних технологій видобутку зберігаються, з’явилися санкції щодо "Північного потоку-2", в цих умовах "Газпром", попри небажання, був вимушений підписати контракт з "Нафтогазом", а за січень-лютий отримав доходів удвічі менше, ніж за аналогічний період попереднього року. А зараз Росія ще й зазнала принизливої поразки у переговорах з ОПЕК та іншими виробниками, її гра на витіснення виробників сланцевої нафти і, як наслідок, на неможливість запровадження нафтового ембарго у майбутньому повністю провалилася. Що ще більш чутливо для Путіна – то це "десакралізація" його іміджу як "сильного світового лідера". Та якщо ви вважаєте, що все це – добрі новини для нас, то боюся, що ви помиляєтеся.

Внутрішню "десакралізацію" російської влади складно зупинити, але можна компенсувати за рахунок "сакралізації зовнішньої", тобто підтримати легітимність російської системи влади за рахунок зовнішніх рухів. Постійне повернення самого Путіна до міфології "тисячолітньої державної єдності", як написано в новій редакції російської конституції, також невипадкове. Тези про "єдиний народ, мову, ментальність, споконвічні території" лунають майже кожного тижня. Пасаж про "відбиття від печенігів та половців" – теж у цій лінії.

Путін вірить у реінкарнацію СРСР та Російської імперії та вважає це своєю особистою місією. Він також розуміє, що коронакриза відкриває перед Кремлем і певні можливості. В першу чергу – можливості позбутися санкцій. За декілька останніх місяців тема скасування санкцій стала для Росії нав’язливою ідеєю. Її просували та продовжують просувати на всіх можливих і неможливих майданчиках, від розмов Путіна з Трампом та самітів "двадцятки" до ООН. (Навіть Папа Римський у великодній промові закликав послабити санкції і припинити конфлікти на тлі пандемії.) Але на тлі напівпаралічу міжнародної системи санкції – це те, що реально працює, і бажаючих їх скасовувати без зустрічних кроків небагато.
 

Рішення про створення так званої консультативної ради з ОРДЛО також потрібне Росії у тому числі для того, щоб з’їхати із санкцій. Ця ініціатива відповідає російському наративу, що в Україні нібито – внутрішній конфлікт, а Росія – такий самий медіатор, як і всі інші. При цьому у Кремлі вважають, що час може грати проти Росії. До цього підштовхує розвиток подій (в тому числі перебіг епідемії) за океаном.  Імовірна поразка Трампа на президентських виборах у США нічого доброго Москві не обіцяє. В цій ситуації робити подарунки РФ означає фундаментально погіршувати наші та наших друзів переговірні позиції з нею. Якщо Путін піде на домовленість із колективним Заходом, то вона охоплюватиме не тільки українську тематику. Я не виключаю, що він також наважиться на військову ескалацію для підвищення ставок. Водночас будь-яка домовленість стосовно Донбасу не зупинить сьогоднішню Росію від спроб реінкарнації СРСР – єдиного, що дозволить зберегти та на певний час навіть зміцнити легітимність російської моделі. При цьому Білоруссю тут не обійтися. Її в Росії вважають майже "своєю". За таких умов саме від нас, від нашої послідовності та згуртованості залежить, як діятиме Росія: шляхом масивної подальшої експансії чи вимушеної домовленості з нами та Заходом. Не дозволяти Росії реалізовувати її стратегію "тисячі порізів" та не дарувати їй "подарунки" критично важливо для того, щоб події почали розвиватися за другим сценарієм.

Тому навіть пандемія коронавірусу не має відволікати нас від російської агресії та розуміння, що невизначеність і непередбачуваність російської системи може зрости в рази на фоні існуючих викликів. Адже такої сукупності проблем, як зараз, у Росії не було з 1990-х років. І ми маємо бути до цього готові.