Чому НАТО має прийняти Україну? Києву потрібен Альянс, а Альянсу потрібен Київ

Авторська стаття Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби для видання Foreign Affairs (США) 

4 квітня я сидів за великим круглим столом у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі та аплодував, коли Фінляндію офіційно прийняли до Альянсу. Я радію за наших фінських друзів і вітаю цей зсув тектонічних плит європейської безпеки. Але моя країна, Україна, ще не є членом НАТО, і цей зсув не буде завершеним, доки вона не стане повноправним членом Альянсу. На наше щастя, коліщата історії рухаються, і нікому не вдасться їх зупинити.

Війна росії проти України — це не лише вбивство українців і крадіжка нашої землі. Путін намагається зруйнувати фундамент безпекового порядку Європи, сформованого після 1945 року. Ось чому ставки настільки високі не лише для України, а й для всієї євроатлантичної спільноти.

Ані Україна, ані Сполучені Штати чи їхні союзники по НАТО не обирали цю битву. Цю війну почала росія. Але саме Україна та її західні партнери мають покласти їй край, здобувши справедливу перемогу, яка гарантує мир і стабільність у Європі для майбутніх поколінь.

Для цього потрібно визнати неминуче: Україна вступить до НАТО і це станеться радше швидше, ніж пізніше. Альянсу час облишити пошук виправдань та розпочати процес, який завершиться вступом України. Це продемонструє путіну, що він уже зазнав невдачі, і змусить його вгамувати амбіції. У ході цієї війни Україна довела, що більш ніж готова до членства і може багато запропонувати Альянсу. Нині нам потрібне чітке письмове зобов’язання від союзників, яке визначить шлях до вступу України в НАТО.

Як найуспішніший оборонний альянс в історії, НАТО одночасно є гарантом безпеки та вираженням спільного політичного майбутнього. Але сила Альянсу заснована на політичній волі його держав-членів, якої бракувало щоразу, коли йшлося про членство України.

На саміті НАТО 2008 року в Бухаресті союзники НАТО визначили членство України своєю метою, але з тих пір витратили більше часу на те, щоб сигналізувати росії, що цього насправді не станеться (принаймні в осяжному майбутньому), ніж на практичні кроки для втілення цієї мети у дійсність. Іншими словами, Альянс висловив бажання тримати двері відкритими для членства України, але лише за умови, що вона найближчим часом не затьмарить поріг НАТО. Після трьох російських нападів — у Грузії в 2008 році, в Україні в 2014 році і тепер знову в Україні — стає зрозуміло, що невизначеність є найкращим союзником путіна.

За 15 років, які минули з Саміту НАТО в Бухаресті, ми чули багато аргументів, чому Україна не може вступити до НАТО. Наприклад, деякі союзники стверджували, що вступ країн, які мають спільний кордон з росією, може спровокувати москву. Цей аргумент завжди був хибним, але повторювати його зараз просто сміхотворно. Коли у 2014 році росія окупувала Крим, Україна офіційно була позаблоковою країною і не прагнула приєднатися до НАТО. Станом на 2022 рік, коли росія розпочала своє жахливе повномасштабне вторгнення, НАТО все ще не надавало реальних перспектив вступу України. Нині, коли я пишу ці рядки, у Києві лунає сирена повітряної тривоги, а росія продовжує багатомісячні спроби штурму Бахмута та готується відбивати серію контрнаступів України. Тож для кожного, хто стверджує, що вступ України до НАТО спровокує росію, я маю просте питання: ви серйозно?

Абсурдно, що деякі противники членства України продовжують висувати аргумент про спільний кордон навіть після понад року повномасштабної війни. Приєднання Фінляндії раз і назавжди довело, що цей аргумент не витримує критики. Реакцією росії на розширення НАТО, внаслідок якого держава-член опинилася безпосередньо на її кордоні, стала не критика Фінляндії, а применшення важливості її вступу загалом. Вірогідно, москва вирішила не підкреслювати власну неспроможність утримати Гельсінкі від вступу в Альянс.

Інші противники нашого вступу стверджували, що сама Україна розділена щодо членства в НАТО. Колись так і було, але цей час давно минув. Підтримка вступу до Альянсу в українському суспільстві стабільно зростає з 2014 року, коли росія незаконно захопила Крим і розпалила війну на Донбасі. У 2019 році Україна офіційно зафіксувала намір вступу в НАТО у Конституції. Нині переважна більшість українців — 82 відсотки, згідно з опитуванням Міжнародного республіканського інституту в лютому 2023 року — підтримують приєднання України до Альянсу. Регіонального поділу також більше немає: більшість українців у всіх регіонах країни виступають за НАТО.

Крім того, самі мешканці країн НАТО все більше сприймають Україну як частину своєї спільноти. Згідно з загальноєвропейським опитуванням, проведеним у лютому 2023 року, 68 відсотків громадян ЄС вважають напад росії на Україну нападом на Європу в цілому. Так вважають 80 відсотків поляків та іспанців, 70 відсотків голландців, 65 відсотків німців і французів. І лідери більшості країн НАТО, і громадськість у цих країнах сприймають Україну як невід’ємну частину західної архітектури безпеки. Час діяти відповідно до цих переконань.

Найновіший аргумент проти вступу України полягає в тому, що це питання нібито роз’єднує Альянс. Подібне вже казали в Європі ті, хто прагнув заблокувати шлях України до членства в Європейському Союзі. Рік тому вони переконували, що питання кандидатства України розділяє ЄС. Але коли у червні 2022 року всі 27 країн-членів ЄС підтримали надання Україні цього статусу, Євросоюз відчув нову єдність, мету та силу. Те саме станеться з НАТО, коли чітке рішення про шлях України до членства буде ухвалене.

російська агресія проти України вже надала Альянсу нової сили і нового raison d’être. Подолавши розбіжності з союзниками, до НАТО приєдналася Фінляндія. Швеція теж пройде цей шлях, а згодом його може пройти і Україна. Це лише питання політичної волі. Якщо ми будемо зосереджуватися на тому, що нас роз’єднує, ми будемо роз’єднаними. Натомість якщо ми шукатимемо практичні рішення, НАТО стане сильнішим і згуртованішим. Час облишити виправдання і нарешті визнати, що немає альтернативи повноправному членству України, якщо метою НАТО є гарантування безпеки євроатлантичної спільноти.