Без України неможлива жодна російська імперія...

Світ відзначив чергову річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Це була найбільша в історії людства катастрофа, трагедія справді планетарного масштабу. За деякими даними, жертвами цієї війни стали понад 80 мільйонів людей. День перемоги над нацизмом є для більшості країн днем жалоби і пам’яті, днем, коли потрібно помовчати, згадати, помолитися та пообіцяти один одному, що нацизм більше ніколи знову не повернеться на нашу землю. За матеріалами "Укрінформ".

На цьому тлі своїм парадно-мілітарним стилем святкування Дня перемоги виділяється лише Росія. За великим рахунком, це її справа і її право. Водночас, за чим ми не можемо спокійно спостерігати, так це за зростанням агресивності звинувачень Росії на адресу західних країн, а також України, стосовно того, що ми нібито не так, не тоді і не там відзначаємо День перемоги. Головна наша провина у тому, що ми не хочемо визнати головним і єдиним переможцем у Другій світовій війні саме Росію (за версією Кремля, вона тоді просто називалася інакше – Радянським Союзом). Причина нападок на Захід, думаю, зрозуміла: суть існування будь-якої московської держави завжди полягала у конфронтації із Заходом.

Чому Україна? Тут складніше. Без України неможлива жодна російська імперія. Саме проти України Росія багато століть веде неоголошену гібридну війну. Парадокс, але Україна, яку Росія любить брехливо називати «братською», насправді є фантомним болем Росії і, водночас, її головним ворогом. Так само парадоксом є те, що Росія зі своєю формально антивоєнною риторикою насправді не здатна існувати без війни. На жаль, війною минулою вона живить мобілізацію на війну нинішню – війну в Україні.

24 травня 1945 року, через два тижні після капітуляції Німеччини, на урочистому прийомі в Кремлі Сталін проголосив тост, який значною мірою пояснює природу російського імперіалізму та його цинічну пропагандистську сутність: «Я п’ю, насамперед, за здоров’я російського народу тому, що він є найвидатнішою нацією серед усіх націй, що входять до Радянського Союз…, тому що він заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни». І ще одна цитата – ці слова сказані через 65 років після слів Сталіна. Йдеться про відповідь Путіна на запитання про те, чи переміг би Радянський Союз у війні без України: «Ми все одно перемогли б у війні. Бо ми – народ переможців… Найбільших втрат у війні зазнала саме РРСФР – понад 70%… Війна була виграна насамперед за рахунок ресурсів Російської Федерації».

Ці два висловлювання є яскравим прикладом брехні й маніпуляцій – як на фактологічному, так і на моральному рівнях.

Почнемо з фактів. Український народ в ході Другої світової війни зазнав одних з найбільших втрат як від окупаційного режиму нацистської Німеччини, так і від комуністичного тоталітарного режиму. Тоді як на території сучасної Росії були окупованими лише кілька західних регіонів, територію України нацисти окупували повністю. До того ж по ній двічі прокотився спустошливий каток військових дій – один раз при відступі Червоної армії, і вдруге – при її наступі.

Сукупні демографічні втрати на території України впродовж 1939 –1945 років, включаючи військових і цивільних, оцінюються у 8–10 мільйонів осіб. Загалом же з 1941 до 1945 роки, враховуючи тих, хто загинув від рук обох режимів, був вивезений на примусові роботи, репресований або ж депортований, населення України зменшилося з 41 до трохи більше, ніж 27 мільйонів. Було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, вивезено 550 промислових підприємств, незліченну кількість історичних цінностей. Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45% від збитку усього СРСР.