Скільки насправді ділянок має СБУ у Рівному
Від автора: ця історія не матиме моралі. Ми не покажемо вам іншу реальність: «чорну» чи «білу». А лише те, як викривлення інформації часом може мати великий вплив на розвиток подій та на формування суспільної думки.
Чи варто ставити під сумнів суспільну важливість та необхідність процесу соціального забезпечення військовослужбовців, зокрема і СБУ, адже всі ми хочемо жити в державі, в якій можемо відчувати себе захищеними? Звичайно, поряд із патріотичним духом, відданістю Батьківщині, вірністю військовій присязі, що безумовно притаманно нашим військовим, за що їм велика шана і подяка, важливим залишається їх впевненість у завтрашньому дні, адже ризики загибелі, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, є в їхній ситуації значно вищими ніж у пересічних громадян.
«Рівненські СБУшники мають чотирнадцять ділянок у Рівному. Зараз під забудову їхніх будинків повинні віддати останню вільну землю у Рівному. Чи не забагато ділянок і чи справді вони підуть СБУ та військовослужбовцям, які воювали на східному фронті, а не комусь іншому?» – з таким акцентом розпочали публікацію наші колеги з «4 влади».
«Каменем спотикання» суспільної думки стала земельна ділянка, яку міська влада має намір передати в користування працівникам Рівненського Управління Служби безпеки України. Йдеться про 3,49 гектари землі в районі вулиць Гагаріна та Гайдамацької у Рівному.
Журналісти «4 влади» ставлять під сумнів доцільність передачі цієї земельної ділянки Рівненському УСБУ, адже вважають, що на ділянках можуть діяти схеми «дерибану».
Деякі з цих схем журналісти описали в своєму матеріалі:
Ось що написали наші колеги:
Скрін з матеріалу «4 влади»
Погодьтеся, що заява насправді дуже сильна.
Журналісти запевняють, що працівники СБУ, отримавши свої ділянки, віддають їх забудовнику, який стає їхнім офіційним власником та приватизує все, включно з благоустроєм, натомість віддаючи працівникам СБУ їхню частку у вигляді квартир в будинку, який зводять на цій землі.
Якщо схема реальна – місто від цього програє, адже кошти, логічно, йдуть не в міський бюджет, а в кишеню забудовника, який розмінюється з правоохоронцями декількома квартирами.
Але розберемо ситуацію із законодавчої сторони: яким чином земля може перейти до працівників СБУ, як приватна власність (яку в такому випадку можна передавати забудовнику чи комусь іншому)?
Відповідь: ніяк. Принаймні, в найближчі 20 років.
То в чому ж маніпуляція?
Автори матеріалу стверджують, що після укладення договору із забудовником, останній зводить житловий будинок, приватизує все, включно з територією, після чого відкупляється від СБУшників парою квартир.
Аби уникнути непорозумінь, ми поцікавилися у юристів, за яким алгоритмом зараз законодавство врегульовує процес будівництва житла для військовослужбовців СБУ.
Справа в тому, що з самого початку вся земля, яку передають в користування працівникам СБУ, є комунальною. Вона знаходиться в межах Рівного і за неї відповідає міська влада. Міська влада може за потреби передати землі Управлінню, але земля набуває статусу не приватної, а державної. Державну власність та землю, як відомо, неможливо приватизувати просто так.
А самі квартири, які будуються на цій землі, мають не інакший статус, аніж «службові». І аби оформити такі квартири (вже як приватні), працівник повинен пробути на військовій службі не менше 20 років.
Забудовник, якого обирають на основі конкурсу, отримує лише право будувати на вказаній ділянці землі. При цьому, критерієм визначення переможця конкурсу є максимальна кількість житла, що може отримати СБУ, решту збудованих квартир забудовник має право продати. Але при цьому, земля, на якій зводиться будівля, продовжує бути державного та не міняє свого статусу.
Тобто, забудовник не отримує землю, а лише право на ній будувати.
Як стверджує «4 влада», зараз таких ділянок у Рівному – чотирнадцять. Та чи всі вони належать Рівненському Управлінню СБУ?
Скрін з матеріалу «4 влади»
Виявляється – ні.
Левова частка всіх ділянок відійшла Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації, який з лютого 2006 року взагалі є окремою структурою Кабінету Міністрів України під назвою Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України.
Три земельних ділянки, на яких розміщені адміністративні приміщення, формально були передані Управлінню СБУ для їх обслуговування. Частина однієї із вказаних ділянок, окремим рішенням Рівнеради, в подальшому була передана під будівництво багатоквартирного житлового будинку.
Тому, по суті, СБУшникам під забудову були передані лише три з вказаних 14 ділянок.
За підтвердженням ми звернулися до Управління СБУ з офіційним запитом на доступ до публічної інформації.
Нам відповіли, що будівництво житла здійснювалось лише на трьох ділянках:
На земельній ділянці (передана 24 квітня 2008 року) по вулиці Квітки-Основ’яненка, 8-А (кадастровий номер 5610100000:01:027:0166) житловий будинок зводило ТОВ «Альянс Престиж Буд» згідно договору «Про спільну діяльність у забудові земельної ділянки» на вказаній вулиці. Там було зведено багатоповерхівку. За договором між забудовником та УСБУ, співробітникам Управління було передано 7 квартир: дві з них є службовими, на решту п’ять вже оформлене право власності.
Друга земельна ділянка по вулиці Поповича, 65 (кадастровий номер 5610100000:01:042:0650) перебувала в оренді Управління і згідно договору суборенди від 16 липня 2014 року була передана «Фабриці «Рівненчанка». Згідно договору від 08 серпня 2014 там була зведена малоповерхівка, після будівництва якої забудовник передав Управлінню 8 квартир: дві з вказаних квартир на даний момент є службовими, на решту шість працівники набули право власності.
На земельній ділянці по вулиці Олени Теліги (кадастровий номер 5610100000:01:020:0224) на даний момент, відповідно до договору про комплексну забудову №1 від 12 липня 2017 року, за результатами проведеного інвестиційного конкурсу здійснюється будівництво, яке на сьогоднішній день не завершене. Забудовник – ТОВ «Полісся ІнвестДевелопментКомпані». Згідно договору, по завершенню будівництва Управлінню передадуть 16 квартир у два етапи.
Нам пояснили, що будівництво здійснювалося виключно на цих трьох ділянках, а не на чотирнадцяти.
Кому ж відійшла решта земельних ділянок? За цим посиланням можна переглянути Рішення Рівненської міської ради по кожній з виділених ділянок, ввівши в пошук його номер.
То кому дістанеться остання, вільна для забудов ділянка? В авторів матеріалу виникли сумніви, чи справді ділянку отримають учасники бойових дій на сході країни, а не хтось інший.
Скрін з матеріалу «4влади»
За відповіддю ми звернулися до людей, які безпосередньо відповідають за проведення рівненськими підрозділами СБУ спецоперацій на сході країни. Один з них – начальник відділу спеціальних операцій та боротьби з тероризмом Рівненського Управління СБУ.
*Імена співрозмовників ми, з очевидних причин, не будемо називати.
Ми з’ясували, що починаючи з квітня 2014 року, у співробітників Рівненського СБУ були десятки відряджень в район АТО/ООС, починаючи зі звільнення Слов’янська. Силовики приймали участь у звільнені заручників, утримуваних в Краматорську, в приміщені СБУ, проведенні антидиверсійних акцій (засідка, пошук), захопленні ворожих коректувальників на лінії зіткнення, а також контрснайперські та снайперські операції.
– Під час одної з таких операцій було пряме попадання артилерійського снаряду і був контужений офіцер нашого підрозділу, який і далі продовжує службу. Тоді ж, на жаль, з інших областей, двоє офіцерів загинуло, а один тяжко поранений. Поряд з цим ми виконуємо другорядні задачі по захопленню найбільш небезпечних злочинців та хабарників, які скоюють злочини на мирній території, – розповідає нам співрозмовник.
– Тільки в підрозділі, яким я керую, співробітники мають мінімум 450-500-600 днів перебування на східному фронті. Операції, які ми проводимо, складні і важливі, і ви не побачите їх в пресі. Вони не висвітлюються і тим більше не показуються обличчя. Але ми їздили, їздимо і будемо їздити. Це наша робота. Ми її робимо сьогодні і завтра також повернемося до свого обов’язку.
– Відносно житла: ситуація робиться не кулуарно. Навпаки, все відкрито і прозоро. Наш начальник не стоїть на обліку за квартирами, я на це також не претендую. Ми переживаємо і боремось тільки за своїх співробітників. В нас сьомий рік війна, а хлопці, які служили на фронті, так жодної квартири і не отримали. А це одна з тих речей, через які люди підуть служити до нас. Це, в тому числі, їхня мотивація. Тому що коли вони йдуть сюди – їм обіцяють соціальний захист. Я не сказав би, що в нас великі зарплати, але вони стабільні. До нас йдуть служити, швидше, фанати своєї справи. Тому що в нас дуже великі вимоги, аби потрапити до спецпідрозділу. Ми входимо в п’ятірку світу, де, як то кажуть, «викручують жили». Адже ті завдання та заліки, які ставляться перед співробітниками Служби, є дуже високими. Навіть, максимально можливими. І надалі, під час проходження служби, ми що півроку перездаємо ці заліки. І люди ці – свого роду фанати, дуже висококласні фахівці своєї діяльності. Тому ми за них так переживаємо. Тут випала така можливість, допомогти їм з житлом, тому ми всі прикладаємо багато зусиль, щоб їм хоч якось допомогти.
Справа в тому, що земля переходить з комунальної власності в державну. Вона не є приватною, як і квартири в тих будинках. Ті квартири, які зараз мають співробітники Управління, вони є службовими. Щоб їх приватизувати, потрібно прослужити в СБУ 20 календарних років. Тільки після цього можна буде написати рапорт, щоб приватизувати ту квартиру. Тобто, це все державна власність і ті кроки, які робить наше керівництво, вони є відкритими.
Журналісти «4 влади» приписали Рівненському УСБУ 14 ділянок. Управління справді отримало у власність всі чотирнадцять?
– Ні. Насправді, більшість цих ділянок належать ДССЗЗІ (Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, – прим.ред.). Вони не мають відношення до Рівненського Управління СБУ, це зовсім окрема структура. Колись, ще за часів КГБ, це була одна структура, але зараз – дві різні організації. Це вони багато землі отримували. Більш точно можуть в Управлінні відповісти на офіційний запит. Наскільки я знаю, наше Управління має тільки чотири ділянки.
Чому журналісти присвоїли вам стільки ділянок? Чи були підстави так вважати?
– Начальники мінялися, приходили і з інших областей, а потім йшли… І такої відкритості, як на сьогоднішній день, не було, щоб займатися ділянками. Ніхто нічого не знав і про те, як воно вирішувалося. Зараз ось так просто вказувати на когось чи звинувачувати попереднього керівника безпідставно – не можна, є ж якась корпоративна етика. Якщо «4 влада» цим займається» – то повинні бути якісь конкретні докази, а не просто стверджувати, що «ось, СБУ отримали 14 ділянок».
Зрозумійте: важко боротися за те, що є сьогодні і водночас відбиватися від тих нападок, які звучать в сторону далекого минулого, і за які також потрібно відповідати. За руку ніхто не зловив, я, конкретно, нікого не бачив і не знав, щоб хтось таким чимось займався, тому я не можу стверджувати, що хтось причетний до того.
Але, повторюся, нам важко битися за ту ділянку, яка є на сьогоднішній день і ту ситуацію, яка склалася, щоб наші співробітники-військовослужбовці отримали позитивний результат завтра. А тут почали виникати питання: «Ану розкажіть, що оце тут у вас? А що оце тоді було? А оце що за ділянка?». Тоді ж було інше керівництво і зовсім інші люди. І та ситуація, яка можливо була колись – накладає відбиток на сьогодення. Зараз ще нічого не зроблено, а вже йдуть подібні розмови. І що нам з цим робити? Вийти до співробітників і пояснити, що, мовляв, «вибачайте, бачите, вас журналісти облили брудом, поставили палки в колеса, сказали, що ми ніякі не учасники АТО і через це ми не отримаємо ділянку. Ні? Ну, нічого, почекайте ще декілька років, можливо, ситуація зміниться». І як після цього? Хіба хтось захоче після такого йти на службу? Там же колосальні вимоги – як фізичні, так і розумові! Для чого йти? Можна ж і за менші вимоги роботу знайти… Чи захоче якийсь молодий оперативник йти на такі складні умови, знаючи, що він не отримає квартири? А ті соціальні стандарти і захист, які декларуються перед тим, як кличуть на службу молодого хлопця чи дівчину? І це ж все показується: можливість отримання квартири чи земельної ділянки та іншого соціального забезпечення. А тут так цьому перешкоджають… Наші хлопці, які протягом семи років постійно воюють на фронті, не отримали жодної квартири.
Якщо, дай Боже, все складеться з тою ділянкою – будь ласка, контролюйте. Ви можете побачити, які квартири і хто отримав: чи це звичайний опер, чи це начальник якогось підрозділу. Все буде відкрито і прозоро. Зараз в нас головне завдання – якось розвантажити ту чергу в понад сотню чоловік, щоб всі отримали житло. Це дуже складно.
Інформацію про те, що співробітники СБУ дійсно багато часу провели на фронті підтвердив і помічник начальника антитерористичного центру СБУ в Рівненській області.
– З самого початку війна на сході була, по-факту, антитерористичною операцією. За законом, єдиний орган, який займається в нашій країні контртероризмом – це Служба безпеки України.
Саме ми з самого початку очолювали проведення всіх заходів і залучали всіх військових та інших суб’єктів до проведення всіх заходів на сході країни. Пізніше вже змінили законодавство і це стало операцією об’єднаних сил (ООС), якою вже керує, безпосередньо, генштаб ЗСУ.
Наше управління сьомий рік системно їздить в зону проведення антитерористичної операції. Є хлопці, які мають в загальному по 2 календарних роки проведення операцій в районі ООС. Не залишилося майже жодного працівника, який мав одну ротацію, у всіх від двох мінімум. І не сидять десь глибоко в тилу, по гарнізонах чи на полігонах, ні. Більшість з них бачили, що таке «лінія розмежування», що таке так звана «нульовка», деякі були і за межами «нульовки». І говорити, що нас там не було… Можна так говорити, якщо сам там не був чи поруч проїжджав, сфотографувався біля знаку «Слов’янськ» і, повернувшись, розказував, що був на фронті. Таку думку популяризують так звані громадські організації, які об’єднують навколо себе учасників антитерористичної операції. Тільки в нашій маленькій області таких організацій – десятки. І не факт, що кожен з них взагалі був в районі проведення антитерористичної операції.
Ремарка від автора: хвилю обурення щодо відведення земельної ділянки на вулиці Гагаріна у Рівному здійняв один з рівненських атошників – Сергій Пандрак. Ситуацію висвітлили журналісти видання «Рівне Вечірнє» в матеріалі «Новий земельний скандал: 3,5 га забирають у ветеранів і віддають СБУ?».
Втім, під гучним заголовком – хитке підґрунтя.
Адже не можливо забрати те, чого немає. Земля наразі не у СБУ і не у Пандрака, а в комунальній власності територіальної громади міста Рівного. Саме громаді, представленій місцевими обранцями, приймати рішення про передачу земельної ділянки третім особам чи організаціям.
Ми не будемо аналізувати, чи справді на депутатів Рівнеради здійснювали тиск.
Зазначимо лише, що міські обранці завжди були і є вільними у своєму виборі і в прийнятті рішень. І, на скільки демонструє історія, будь-який тиск, як правило сприймається в штики і швидше шкодить голосуванню.
Журналісти забули запитати в нього: скільки військовослужбовців-атошників отримали безкоштовних квартир з його допомогою? Як говорять депутати міської ради, які також перевіряли цю інформацію – жодної.
Як нам відомо, атошник Пандрак відмовився від цієї самої земельної ділянки на вулиці Гагаріна ще в 2008-2012 роках, коли потрібно було платити земельний податок в бюджет нашого міста та на розвиток громади. Більше того, це не єдина земельна ділянка, від якої він відмовився.
Схоже, відмови від землі стали систематичним явищем в атошника Сергія Пандрака.
Також в матеріалі для «Рівне Вечірнє» Пандрак вказує, що «…у черзі в Рівному перебуває приблизно 3000 ветеранів…».
Ми з’ясували, що на черзі (не на земельній черзі для АТОшників, а на *квартирному обліку, тобто обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов) в Рівному перебуває не 3000 людей, а 266.
*на квартирний облік ставлять не будь-кого, а людину з сім’єю, що не забезпечена житлом, що ретельно перевіряється.
– Зараз в нас на черзі стоять 117 сімей – 57 з них воювали на сході, – продовжує наш співрозмовник.
– Решта виконує свій обов’язок за межами фронту, але це лише питання часу (в контексті – питання ротації, – прим.ред.). Це співробітники-військовослужбовці, в тому числі, жінки, які служать в середньому близько 10 років, а хтось і більше. Вони мають абсолютно ті ж самі права по захисту військовослужбовців. На жаль, в державі зараз не виділяються кошти на придбання офіційного житла сім’ям військовослужбовців чи на виділення їм землі під будівництво. І щоб отримати житло – зараз існує один-єдиний механізм: місто має виділити землю, яка набуде статусу державної і вже там будуватися. Зараз це єдина можливість забезпечити житлом тих військовослужбовців.
– Ці території не видаються окремо на руки комусь із забудовників чи комусь іншому у приватну власність. Після виділення землі проводиться відкритий конкурс: хто запропонує більше квартир (по оціночній вартості ділянки), які потім можна буде передати в службове розпорядження – той і виграє той конкурс.
Наші військовослужбовці з 20-річним стажем приходили на сесію міської ради. І всі вони приходили не через свої квартири, а через квартири тих 117 сімей, а це близько трьохсот чоловік, яких можна буде так само ощасливити. Це наша мета – допомогти забезпечити ці сім’ї житлом. А нас записують в неіснуючі схеми і «дерибани».
Чи отримають ці сім’ї після цього свої квартири?! Це питання риторичне.
Яка мораль цієї історії? Її тут немає, як ми і домовлялися.
Втім, важливо розуміти, що цивілізація вже виросла. І суспільство хоче і вчиться жити в державі, де гарантії, написані на папері – будуть втілені в життя. Проблематика, яку ми підняли в цій статті – стосується не лише військовослужбовців, але й всіх громадян України. Адже принципи та гарантії безпеки та свободи є однаковими для всіх. Так само, як і позбавлення цих гарантій.
Микола Антонюк
Немає коментарів. Ваш буде першим!