Привітання Президента Володимира Зеленського з нагоди Дня Незалежності України

Великий народе великої України, що відзначає сьогодні великий день – День Незалежності! Свято вільних людей. Свято сильних людей. Свято гідних. Свято рівних. Українців та українок. Усіх. В усій нашій державі.

Сьогодні ми відзначаємо 32-гу річницю нашої незалежності – незалежності України. Це цінність для кожного з нас. І за це ми боремось. І в цій боротьбі важливий кожен. Бо ця боротьба за те, що важливо кожному. Це – незалежна Україна.

У великій війні немає маленьких справ. Немає непотрібних. Немає неважливих. Це стосується і людей, і дій, і слів.

Коли ми відзначаємо незалежність України, кожен може відчути в ній себе. Кожен може спитати в себе: а де ти в українській незалежності? А що твого додалося незалежності? А чим ти допоміг незалежності? І сьогодні я хочу присвятити це привітання саме тобі. Тобі, хто дає Україні незалежність.

Тобі, воїне! Ти став на захист України. Я дякую кожному солдату й матросу, кожному сержанту й старшині, кожному офіцеру, кожному генералу.

Вам – батькові українського воїна, вам – матері українського захисника. Всім українським родинам, які виховали у своїх дітях любов до України й відвагу боронити її щосили.

Дякую кожному, хто чекає рідних із фронту, кожному, хто щодня молиться за них, хто телефонує чи пише таке важливе «Як ти?», аби почути таке бажане «Все добре!» Таке цінне «Я тебе кохаю»… «Наш син зробив учора перший крок»… «Доця сьогодні сказала: «Тато»… Кожне слово важливе. І важливий кожен, хто робить так, аби це слово могло бути сказане й почуте. Хто забезпечує в країні зв’язок. Зв’язок між людьми. І це більше, ніж просто комунікація. Це зв'язок із життям. Слова підтримки. Слова подяки. І, на жаль, слова, які є найбільш болісними на війні: «Його більше немає…» Чимало українців втратили через війну близьких. Герої, завдяки яким ми не втратили України. Я дякую і вклоняюся перед кожним і кожною з них.

Минулого тижня я відвідав наші бойові бригади. Командні пункти, пункти розташування бригад. І є те, що об’єднує їх усі.

Нашим воїнам допомагає одна додаткова унікальна броня. Броня людяності. Броня щирості. Це дитячі малюнки. Їх можна побачити в кожній бригаді. На стінах, у кімнатах. Малюнки для батька чи брата. Або для солдатів, яких дитина може навіть не знати, але яких підтримує. Підтримує, бо це українські солдати. І це для них – головна мета наступу, де кожен крок уперед такий важливий, але крок назад такий неможливий. Бо позаду – саме ви, наші діти. Українські діти, саме ви, хто створює ці малюнки. І я хочу сказати тобі – кожному хлопчику й кожній дівчинці: ти не уявляєш, наскільки це важливо, коли ти підтримуєш наших бійців. Я дякую тобі!

Я дякую кожній українській матері, для якої наша держава є й залишиться домом. Попри те, що через війну довелося поїхати. І коли в будь-якій країні мама дає своїй дитині книжку українською, щоб дитина не втратила себе й свого, коли мама вчить української, коли переживає за Україну й чекає новин з України, чекає, щоб можна було повернутися, – це найважливіше. Бо ви важливі. Всі українці! Хоч би де довелося зараз бути.

Я хочу подякувати всім українським учителям, які працюють, які змогли працювати навіть онлайн. Які будують освічене майбутнє навіть там, де ворог зруйнував школи. І кожен, хто творить дива наживо. Тисячі українських медиків, які рятують тисячі життів. Українські лікарі. Медичні сестрички. Медичні брати. Бойові медики. Ті, хто 24/7 не відпускає життя й бореться за нього. Незалежно від того, чи є сирена повітряної тривоги. Незалежно від того, чи є «приліт». Незалежно від того, чи ти на фронті, чи ти в цивільному житті… Я дякую вам!